Максим Віхров Головний редактор «Тижня»

Рятівник дракона. Як Ходорковскій, агітуючи проти імперіалізму, хоче зберегти «єдіную і нєдєлімую» Росію

Світ
3 Листопада 2022, 18:26

Що буде з Росією після Путіна, у світі обговорюють все активніше. Найбільш плідні дискусії обертаються навколо питання, як нейтралізувати руйнівний російський імперіалізм. Провідні російські опозиціонери зараз намагаються пробігти між крапельками: не задекларувати себе «охранителями» імперії і водночас заглушити розмови про необхідність розпаду Російської Федерації, перекривши їх білим шумом власних балачок про парламентаризм, конституційну реформу та інші малозначущі речі Наприклад, днями Міхаіл Ходороковскій випустив книгу під назвою «Як вбити дракона? Посібник для революціонерів-початківців». Це дуже хороший приклад того, що противники Путіна цілком можуть залишатись імперцями. А головне, ця книга дає уявлення про те, яким чином вони, можливо, планують зберегти «єдіную і нєдєлімую» Росію.

Торкаючись питання імперії, Ходорковскій заявляє: «Мій вибір для Росії – вибір на користь національної держави, на користь майбутнього, а не минулого». Здавалося б, після цього усі претензії щодо його імперськості мають бути зняті. Але все стає на свої місця, коли читач доходить до наступного пасажу: «Росія моєї мрії – це згуртоване внутрішньою цивілізаційною єдністю об’єднання людей (різних за етнічним походженням), для котрих спільне важливіше за відмінності, а не імперія, скута ззовні сталевим військово-бюрократичним обручем, як стара тріснута діжка… Нам потрібна держава, в основі котрої реальне, а не намальоване бажання людей жити всередині спільного для них мовного, культурного, правового і політичного простору».

Читайте також: Сергій Сумленний: «Коли Росія почне розпадатись, український досвід стане вирішальним. Тому що Захід в цей час заціпеніє і не розумітиме, що відбувається» (відео)

Якщо опустити метафори про діжку та інші публіцистичні прикраси, стає очевидною маніпуляція Ходорковского: Росія майбутнього має стати «національною державою», проте в її основі лежатиме «цивілізаційна єдність». Неважко пригадати, що Путін вже не перший рік твердить, що Росія – це «окрема цивілізація», і так само неважко зрозуміти, чим його (та й не лише його) вабить подібна термінологія. Колись легітимність імперії забезпечувала монархія, але з наближенням модерної доби довелося шукати чогось іншого. Чорносотенці, котрі до останнього чіплялись за тріаду Уварова «православіє, самодєржавіє, народность» були смішними аутсайдерами – імперію врятували більшовики, які скріпили її комуністичною утопією. Цей утопізм тривав недовго, але дав Москві час на конструювання радянської ідентичності – «нової історичної спільності – радянського народу».

Після розпаду СРСР її намагались замінити концептом «россияне», але через брак змістовного наповнення він виявився мертвонародженим. Саме тому в російський офіціоз увійшов концепт «русской цивилизации». Для того, щоб легітимізувати цілісність імперії, він виявився дуже зручним. Він містить  обґрунтування глибинної окремішності Росії від решти світу, але – що важливіше – дозволяє підвести народи Російської Федерації під спільний наднаціональний знаменник. Причому межі «цивілізаційної єдності» в силу розпливчастості терміну можна визначати майже довільно – відповідно до поточної військово-політичної обстановки.

Читайте також: Чи треба українцям говорити про розпад Росії?

Ходорковскій, схоже, чудово розуміє, що реальна постановка питання про національну суб’єктність знищить Російську Федерацію. Тому що, наприклад, Татарстан вже практично готовий до національного самовизначення з відповідними політичними наслідками. Те, що намагається зробити Ходорковскій – це спроба поставити концепт нації на службу імперському проєкту, створивши химерний гібрид, який слугуватиме збереженню імперії. Причому про свої наміри він говорить досить відверто. «СССР силкувався створити новий суб’єкт історії – радянський народ. – пише Ходорковскій. – Проте, оскільки цей проєкт був частиною тоталітарного комуністичного проєкту, що заперечував ті базові конституційні норми, навколо котрих лише й може сформуватись нація, він виявився провальним. Люди просто відмовились вважати принципи комуністичного тоталітаризму своїми». І далі: «Сьогодні це завдання треба вирішувати наново, але вже в рамках конституційного поля, а не за допомоги терору».

Таким чином, всі міркування Ходорковського зводяться до того, який імперський концепт краще відповідатиме вимогам поточної ситуації. Не вийшло з «радянським народом» – що ж, хай буде «російська нація». Раз Путін дискредитував імперський дискурс, слово «імперія» також доведеться вивести з офіційного обігу – тепер «єдіная і нєдєлімая» буде називатись «російською національною державою». Які часи, такі й Уварови.

Писання Ходорковского про «рішучу відмову від імперської парадигми» – це соус, під яким ідею збереження «єдіной і нєдєлімой» Ходорковскій і компанія піднесуть західній публіці, рівною мірою нажаханій і імперською агресією, і перспективами карколомних геополітичних змін внаслідок розпаду Російської Федерації. Та й не лише західній, будьмо відверті.

95