Нові хазяї, нові закони. Це стало практикою на теренах СНД. За зміною першої особи обов’язково йдуть не лише чистки вищих ешелонів, а й порахунки, помста за колишні кривди. Не без банальної економічної та фінансової зацікавленості. У дуже багатьох «нових» виникає непереборне бажання відібрати й поділити. І все це під прапором боротьби з корупцією, оновлення, відродження справедливості плюс решта обов’язкового піарівського набору. В найконцентрованішому вигляді таке дійство відбувається в Україні довкола Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших в’язнів вибіркового правосуддя. Не оминули такі процеси й Придністров’я. Щоправда, в ПМР є ще й своя особливість: там у них значною мірою бере участь як провідний суб’єкт Слідчий комітет Росії (СКР).
Читайте також: Росія урізає допомогу Тирасполю
УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД
Нинішній придністровській владі не позаздриш. Ще торік у грудні новообраний президент Євген Шевчук офіційно заявив, що золотовалютних резервів у державі фактично немає. За виведення активів опинилася під арештом колишня голова Центрального банку Оксана Іонова. Настала черга й інших ув’язнень у СІЗО. Та від цього скарбниця не поповнюється. А допомога з Москви надходить нерегулярно, затримується, дарма що і колишній президент РФ, і нинішній під час візиту Шевчука до Білокам’яної обіцяли дати гроші.
Ще одна проблема – кадрова. Усіх родичів та найближче оточення екс-президента Смирнова було звільнено. Відтак роль авангарду перебрав на себе Слідчий комітет Росії. Проти сина Смирнова Олега та його дружини Марини, Смирнова-старшого, колишнього міністра державної безпеки Володимира Антюфєєва (у минулому відомий під вигаданими іменами Володимир Александров та Вадим Шевцов) порушено кримінальні справи. Зробити це виявилося легше в тому сенсі, що всі вони є громадянами Росії.
Зокрема, проти Олега й Марини Смирнових кримінальну справу завели ще торік. Тоді це було сприйнято як засіб тиску на Смирнова-батька, щоб той відмовився від участі в президентських виборах. Не спрацювало. Тепер уже неважливо, з яких причин. Нині СКР слідство у цій справі продовжив. Сина колишнього лідера ПМР і його дружину звинувачують у тому, що в змові з колишнім заступником керівника Придністровського республіканського банку (ПРБ) Олегом Бризицьким вони викрали 160 млн руб., виділених Росією Придністров’ю у вигляді гуманітарної допомоги для виплат надбавок пенсіонерам та підтримки сільського господарства. Торік у грудні цю справу об’єднали в одне провадження з іншою – також порушеною проти Олега Смирнова, але вже за підозрою в привласненні чужого майна на загальну суму 186 млн руб. Слідству вдалося відстежити й витрати останнього. За даними СКР, на викрадені кошти він придбав кілька квартир у Москві, а 2007 року за 75 млн руб. купив будинок в елітному підмосковному котеджному селищі Павлово.
Нещодавно з’явилась інформація про те, що родичі колишнього екс-президента Придністров’я володіють нерухомістю й активами в Україні. Ідеться, зокрема, про оформлене на Марину Смирнову помешкання в престижному районі Одеси на березі Чорного моря, а також про зареєстрований на її ім’я особняк у селищі Кореїз біля Ялти. Cвоєю чергою, колишньому президенту Ігореві Смирнову належить частка в українському операторі зв’язку стандарту CDMA «Інтертелеком», а ще в одній зі служб таксі Одеси «Стар-таксі», парк якої налічує близько 300 автомобілів Dacia Logan. На думку російських слідчих, інформація про вітчизняні активи та власність Смирнових дала підстави вважати, що розшукуваний ними Олег Смирнов і його дружина нині перебувають не на Кіпрі, як припускали раніше, а в Україні.
Читайте також: Україна активізує свої дії щодо Придністров’я
РАПТОВЕ «ПРОЗРІННЯ»
Нещодавно до Слідчого комітету Росії надійшло звернення екс-військового коменданта Тирасполя Міхаіла Бєрґмана з проханням перевірити причетність Ігоря Смирнова й екс-міністра держбезпеки Володимира Антюфєєва до скоєння тяжких злочинів. Автор листа, нині спеціальний представник президента Придністров’я в Росії, звинувачує їх у торгівлі зброєю, викраденнях людей та фінансових махінаціях. Як заявив Бєрґман, він має в розпорядженні докази розкрадання зброї зі складів дислокованої в Придністров’ї в 1990-ті роки російської 14-ї армії, документи про факти її продажу й постачання як до РФ, так і до інших пострадянських країн.
Не викликає жодного сумніву, що сепаратистський утвір у Молдові був наскрізь корупційним і перетворився на чорну діру, крізь яку не лише відбувалися контрабанда зброї та її незаконне виробництво, а ще й надходив наркотрафік до України, Росії, власне Молдови, Румунії та інших країн. І провина за це насамперед лежить на родині Смирнових та їхніх наближених. Бодай тому, що Ігор Смирнов очолював Придністров’я майже 20 років, а Володимир Антюфєєв керував тривалий час всесильними спецслужбами.
Чому все це стало відомо російським слідчим і кремлівському керівництву аж наприкінці минулого року? А гроші за газ, що його Газпром постачав у Придністров’я, не отримавши натомість ані копійки, – про це його бухгалтери теж дізналися зовсім недавно? Мова ж бо про кілька мільярдів доларів. І про розкрадання гуманітарної допомоги теж було давно відомо. Отже, про жоден закон не йдеться – політика в чистісінькому вигляді.
ПІШАКИ У ВЕЛИКІЙ ГРІ
Смирнова хотіли тихо усунути від влади. Він не лише набрид кремлівським покровителям, а й почав дискредитувати їх в очах Заходу. До того ж треба було імітувати прогрес у придністровському врегулюванні після визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії, а також повного застою у вирішенні конфлікту навколо Нагірного Карабаху. Ігор Смирнов був фігурою, на яку дуже зручно повісити всіх собак, зробивши її головним винуватцем у складнощах реінтеграції Молдови.
Новому президентові Євгену Шевчуку також дають зрозуміти, що йому допоможуть розібратися з «колишніми» за його хорошої поведінки, точніше правильної політики. А то він надто завзято почав установлювати зв’язки не лише з Кишиневом, а й з Києвом. А цього в Москві не могли вітати у принципі. Справа Смирнових – Антюфєєва – це як тест для придністровського лідера. Йому доводиться не на жарт боротися з елітою, що залишилася вірною й багато в чому зобов’язаною Смирнову. Ці люди серйозно побоюються за свої становище та свої непосильною працею нажиті чорні капітали. І первинне завзяття Шевчука у справі наведення ладу, м’яко кажучи, не припало їм до вподоби. Не випадково активізуються опозиційні до нього сили: партія «Оновлення» Анатолія Камінського, яка контролює парламент, і нещодавно зареєстрована «Родіна» на чолі з давнім соратником Смирнова Олександром Караманом.
Події у Придністров’ї повинні показати Києву та Бухаресту, що Москва ніколи з цього регіону не піде. У неї достатньо можливостей, щоб будь-якої миті розігріти й підірвати замерзлий сепаратистський конфлікт.
Із подій на Дністрі випливають два висновки. Справжнє реформування на теренах СНД неможливе без серйозного, аж до розриву, послаблення впливу Москви. Одним зі складників успіху Грузії у своєму реформуванні було віддалення від Росії, а потім і розрив із нею. Поки корупціонери у вищих ешелонах влади дістають підтримку в Кремля, нічого не вийде.
Боротьба навіть зі справді винними корупціонерами завжди матиме присмак політичної розправи, якщо вона не відбувається пліч-о-пліч із реальним реформуванням. Вона неможлива принципово без створення незалежної юридичної системи, громадського контролю над силовими органами й усього того, що становить сенс демократії. А інакше виходить як завжди. Хоч у Києві, хоч у Москві, хоч у Тирасполі.
Читайте також: Москва не дістала уроків з провалу у Придністров’ї