Причина успіху

«Нових мешканців привела?» – запитує у Олександри Кижнер, директора цього богомспасенного закладу, рабин Сендер.

 

«Подивися на них, хіба такі можуть у нас мешкати?» – відповідає Олександра Мойсеївна. Втім, якщо подивитися на зовнішність, чимало жителів «Бейт Баруха» можна вважати будь-ким, але тільки не мешканцями єврейського будинку для літніх людей. У когось – надто блакитні очі, а хтось наче й не на схилі літ.

 

«Бейт Барух» – спільний проект Дніпропетровської єврейської общини та Всесвітньої єврейської організації «Допомога і втіха». Будинок для літніх людей існує за фінансової підтримки єврейської общини Бостона.

 

«Ми приймаємо самотніх людей єврейської національності з 70 років. Зараз у будинку живуть 65 осіб. Не всі є жителями Дніпропетровська і області, є навіть із Херсона, Чернігова, Запоріжжя. Найстаршому нашому мешканцю 97 років», – каже пані Кижнер.

 

Варто зазначити, що єврейська громада Дніпропетровська – одна з найчисельніших і найпотужніших національних співтовариств в Україні. Олег Ростовцев, керівник прес-служби Федерації єврейських общин України, стверджує, що офіційно в місті налічується 13 тис. євреїв. Погодьмося, це не дуже багато. Проте вражає інше –із цієї общини вийшли: Геннадій Боголюбов, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук… Усі – мільярдери, всі – дніпропетровці.

 

 

На відміну від інших будинків для літніх людей, у мешканців «Бейт Баруха» не вилучають квартири, і на їхні рахунки «крапає» їхня повнокровна пенсія. Тоді як в державних закладах подібного кшталту 70% пенсії повертається державі.

 

У будинку є вся найсучасніша апаратура для повної медичної діагностики. Є два тренажерні зали, де займаються три групи, які формуються за станом здоров’я їхніх учасників. Кожні півроку в групах здоров’я проводиться тестування за американською системою. Жителям «Бейт Баруха» регулярно влаштовують групові сеанси психологічного розвантаження, але, мабуть, головний психотерапевт тут – спосіб життя, якого притримуються пенсіонери.

 

Пані Олександра Кижнер розповідає: «У нашому будинку є клуби з вивчення мов: ідишу, івриту і англійської. Є власний хор, в репертуарі якого більше 100 пісень різними мовами. У нас є присадибна ділянка, де працюють охочі. І наше завдання як обслуговувального персоналу – уважно стежити за тим, щоб ніхто не залишався без якої-небудь справи або ж наодинці».

 

Мешканців дому годують відповідно до релігійних правил кошерною їжею. На свята подається фарширована риба та інші страви небуденної єврейської кухні. Ми потрапили до будинку для літніх людей 31 січня, коли заклад саме святкував своє 60-річчя. На честь цієї події один із найактивніших мешканців будинку Олександр Буревич підняв тост. «Ле хаїм!» – підтримали його усі бейтбарухівці й дружно перехилили чарки.

 

Олександр Наумович довго жив на Півночі: працював в Якутії, ходив на кораблях льодовою Арктикою. Сьогодні він – голова Ради мешканців будинку для літніх людей, органу, який вирішує всі проблеми, що виникають у жителів закладу. Разом з іншими у «Бейт Барусі» пан Буревич активно відвідує синагогу.

«Більшість наших прихожан виховувалися в роки радянської влади, тому повернути їх до Бога не так-то й легко, – підсумовує рабин Сендер, дістаючи Тору зі спеціального сейфа. – Але потрохи таки залучаємо».

 

 

У дитячому Освітньому центрі «Бейт Циндліхт», що знаходиться на іншому кінці Дніпропетровська, проблеми навернення людей до іудаїзму не існує. Діти все приймають на віру, водночас ставлячись до навчання як до гри. Тут читають Тору, увечері у п’ятницю запалюють свічки, співають шаббатні пісні, печуть спеціальні хлібини – хали. Дітям показують, як має бути влаштована ідеальна єврейська кухня з двома мийками – окремо для м’ясних блюд і для молочних. На стінах розвішено зображення з підписами на івриті.

Марина Коваленко, педагог з 12-річним стажем, запитує у дітей:

 

– Якщо ми знайшли якусь чужу річ, що ми повинні з нею зробити?

 

– Сказати про знахідку вихователю, – хором відповідають діти.

 

– Це одна з наших заповідей – повернення загубленого, – коментує пані Марина.

 

Перепитую, чи ця настанова міститься у Торі.

 

– У нас все – з Тори. Взагалі-то в іудаїзмі 613 заповідей, і людей, які дотримують їх усіх, знайти складно. Але варто цього прагнути, – відповідає жінка. І продовжує, – діти, а якщо ми поїли м’яса, а потім захотіли морозива, як ми чинимо?

 

– Потрібно почекати 6 годин, – відказує одна дівчинка.

 

Наталія Казаринська, завідувач Центру, розповідає, що заклад «Бейт Циндліхт» названий так на честь Фані і Йосипа Циндліхт, бабусі та дідуся Віктора Пінчука. Слово «циндліхт» означає «запалена свічка», сам бізнесмен – головний спонсор цього проекту.

 

«Тут навчаються не тільки діти місцевих євреїв», – пояснює Юдіт Барам, директор Центру. – У «Бейт Циндліхт» віддають своїх чад також британські, канадські, ізраїльські та американські бізнесмени, які живуть у Дніпропетровську. І це при тому, що в центрі міста також є хороші дитячі садки vip-класу, але вони надають перевагу нашому».

 

У групі, де навчання повністю відбувається на івриті, відтворено синагогальну атмосферу. Один хлопчик читає розділ із книжки, накинувши на голову білу тканину. Решта дітей співають молитви.

 

Пані Шломіт Ханзін спеціально приїхала до Дніпропетровська з Ізраїлю, щоб викладати іврит. Вихователька розповідає, що на Батьківщині залишилася вся її родина, але вона приїхала в Україну з місією – за викликом рабина Шмуєля Каменецького. А це – пропозиція, від якої не може відмовитися жоден по-справжньому релігійний єврей. Тож пані Ханзін сьогодні в Україні, і вона від того щаслива.

 

І взагалі, певно, в тому-то і сила, тутешньої єврейської громади, що всі підтримують один одного. Адже будинок для літніх людей і дитячий центр – тільки невелика частина величезної інфраструктури єврейського життя міста. При громаді також працює центр медичної допомоги, пансіон для дівчаток, жіноче педагогічне училище «Беті Хана», ясла-дитсадок «Ілана», середня школа. У місті видаються три єврейські газети, два журнали, на місцевому телебаченні регулярно виходить програма «Алєф», присвячена життю общини. Дніпропетровські євреї упроваджують у життя чимало різних житейських програм, зокрема таку, як «Допомога в місцях позбавлення своботи. Тут безліч кафе і ресторанів єврейської кухні, при синагозі працює магазин іудаїки, де можна придбати атрибути релігійного життя на всі випадки життя та поза ним.

 

Єврейська громада Дніпропетровська – це турботлива родина для кожного її члена. А, як відомо, в дбайливих родинах зростають щасливі діти – в цьому, напевно, і полягає причина успіху місцевих євреїв, де б вони не оселилися потім, залишивши рідне місто.[69]