Новообраний парламент наразі залишається єдиним органом влади, що його не до кінця контролює Янукович. Перманентне блокування трибуни не дає регіоналам по-звичному швидко ухвалювати потрібні їм закони, що дедалі більше дратує владну верхівку. В умовах, коли навіть силовий сценарій розблокування Верховної Ради не гарантує успіху більшості, доводиться вдосконалювати механізми приборкання депутатського корпусу. Схоже, саме з цією метою до справи залучено Вищий адміністративний суд України (ВАСУ). Той уже встиг позбавити мандатів трьох непідконтрольних (чи не цілком підконтрольних) владі нардепів: Павла Балогу, Олександра Домбровського й Сергія Власенка.
Так чи так, а влада змогла створити механізм видворення небажаних депутатів із парламенту в нинішніх умовах. Для цього потрібен контроль над трьома складовими в процесі. Перша – парламентський Комітет з питань регламенту, який ухвалює рішення про факт сумісництва посад певним нардепом, зараз у ньому переважають регіонали та комуністи, а очолює комітет Володимир Макеєнко з ПР. Друга складова – крісло спікера, який направляє до ВАСУ позов про позбавлення народного обранця повноважень, його займає стовідсотково відданий «ідеалам партії» Володимир Рибак. Третя – власне ВАСУ, який і ухвалює рішення про позбавлення мандата. На цьому процес закінчується – вердикт суду вже не потребує затвердження Верховною Радою. За потреби особливий інтерес до вже колишнього депутата почнуть проявляти правоохоронні органи.
За наведеною схемою позбутися мандатів можуть чимало нардепів від опозиції. Приміром, лідер УДАРу Віталій Кличко, чия спортивна ліцензія не є тимчасово зупиненою. Або відомий своїм гострим язиком Геннадій Москаль, який значиться як адвокат у відповідному Єдиному держреєстрі. Такі «скелети в шафі» за бажання можна знайти в багатьох опозиціонерів, що колись провадили іншу, окрім політичної, діяльність. Головне – знайти зачіпку, а далі справа розвиватиметься за відомим сценарієм.
Утім, представники опозиції відверто підставляються. Хоча, зі свого боку, за час президентства Януковича мали б збагнути, що повинні перебувати в стані постійної готовності до підступів влади. Той-таки Сергій Власенко, будучи юристом, мав би розуміти, що його чинне адвокатське свідоцтво цілком може бути використане як формальний привід почати справу про сумісництво, і ніщо не заважало йому давно перервати дію цього документа. До речі, про те, що Власенко є сумісником, іще 2010 року заявляв згаданий регіонал Макеєнко, який тоді теж керував Комітетом з регламенту ВРУ. Те саме стосується і Геннадія Москаля, і Віталія Кличка, і деяких інших.
Окрім пошуку сумісників, влада, схоже, сподівається й на старий метод тиску на депутатський корпус – порушення кримінальних проваджень щодо нардепів із перспективою позбавлення їх недоторканності 226 голосами. На жаль, самі опозиціонери своїми діями часто невиправдано підігрують Банковій. Дуже показовим є приклад нардепів від «Свободи» Ігоря Мірошниченка та Михайла Головка. За версією прокуратури, перший із них незаконно заволодів вантажівкою, якою свободівці вивезли зруйнований в Охтирці пам’ятник Лєніну (політик стверджує, що орендував авто, але попробуй тут довести, якщо справу санкціонували «зверху»). Головко, на думку прокуратури, 17 січня перешкодив проведенню слідчих дій працівниками податкової міліції під час обшуку на одному з підприємств Тернопільщини – замкнув двері кабінету, почепив табличку «приймальня народного депутата», а згодом виніс із приміщення два поліетиленові пакунки з невідомим вмістом. Як наслідок – було порушено кримінальне провадження. А вже 4 березня Головко розбив обличчя заступнику Тернопільської ОДА Петрові Гочу під час місцевих громадських слухань – прокуратура звинувачує нардепа в завданні тілесних ушкоджень.
Безумовно, наявність недоторканності дає змогу справді активним народним обранцям від опозиції використовувати ширше коло засобів у боротьбі зі свавіллям влади, але депутатам не варто забувати, що будь-який інцидент за їхньою участю, навіть незначний чи побутовий, згодом може перетворитися на інструмент політичної розправи.