«SansMoiLe7Mai» («Без мене 7 травня») — цей заклик до неучасті в другому турі президентських виборів набув популярності відразу по проголошенні результатів першого. Найбільше до бойкоту закликають крайні ліві — прихильники Жана-Люка Меланшона. Сам він, повагавшись, відмовив у публічній підтримці обом кандидатам, заховавшись за двозначне «ані-ані». Як наслідок — 65% його електорату вважають, що «зупинити Ле Пен на шляху до влади не є пріоритетом». За даними опитування Ipsos Sopra Steria, саме ті, хто проголосував за меланшонівську «нескорену Францію», найбільше налаштовані проігнорувати вибори.
Що авторитарніший політик, то інфантильнішими прагнуть лишатися його виборці. «Владні натури свідомо заохочують безвідповідальність, — вважає Ніколя, викладач одного з паризьких коледжів. — Впевнений, чимало виборців Меланшона здатні проголосувати за Ле Пен, щоб наблизити «світову революцію». Україна, можливо, перехворіла таким 100 років тому. Але у Франції троцькісти зберігають вплив».
Французький есеїст Жан-Ален Міллер навіть термін запропонував: лепенотроцькізм. Йдеться про паралель між подіями Другої світової, коли частина лівих радикалів закликала учасників французького Спротиву «брататися з німецькими солдатами», та нинішніми президентськими перегонами. «Вони одне одного варті!» — казали французькі троцькісти, відсторонено спостерігаючи за висадкою союзників у Нормандії та відмовляючись долучитися до боротьби проти німецького окупанта. Так само як Лєнін із Троцьким бажали поразки в Першій світовій царському урядові, активісти Національних народних зборів Франції (Rassemblement nationa populaire) закликали в 1944-му до «повалення влади кривавих Гітлера, Петена, де Голля». «Поразка в інтересах революції» — такою була і є троцькістська тактика 70 років тому й нині.
Читайте також: Світ про вибори у Франції: Сенсація на берегах Сени
Меседжі «Я не хочу обирати між ненавистю до іноземців та ненавистю до бідних та «Між холерою та чумою обираю здоров’я» по тисячу разів за день перепощуються в соціальних мережах. Умивати руки завжди легше. Або простіше. Втім, відмова скористатися своїм виборчим правом не рятує від наслідків виборів. Якщо Меланшон каже, що не бачить принципових відмінностей між Марін Ле Пен та Емманюелем Макроном, це означає, що він, у принципі, не проти поекспериментувати з «Національним фронтом» при владі. «Теорія найгіршого», втілена в реальності, подарує йому комфортну опозиційну нішу, з якої легко критикувати й не треба ні за що відповідати. До того ж програми крайніх лівих та правих збігаються в кількох пунктах: вихід із ЄС, НАТО та єврозони. Якби Ле Пен вдалося проштовхнути всі ці зміни на відповідних референдумах, Меланшон здійснив би частину своїх мрій чужими руками.
Позірний інтернаціоналізм тих крайніх лівих, хто зібрався проігнорувати вибори, за фактом реалізується виключно в пафосних промовах Меланшона. Іноземців, із яких почне збиткуватися Ле Пен, якщо потрапить до Єлисейського палацу, їм словесно шкода, але свої емоції та інтереси дорожчі. «Без мене», себто розбирайтеся, як вийде. «Ані-ані». «Нескорена Франція» Меланшона, за невеликим винятком, кидатиме в урни порожні конвертики або ж узагалі не прийде на вибори. Вчинок бачитиметься у власних очах доказом непереможності, небуржуазності, причетності до особливої місії… А насправді?
Ніколя Вандербієст, дослідник феномену впливів соціальних медіа та керівник брюссельського сайта reputacialab.com, наголошує в численних інтерв’ю та публікаціях, що вибір «ані-ані» активно заохочує група підтримки Ле Пен. Група підтримки лідерки «Нацфронту» в соціальних мережах, за спостереженнями фахівця, численніша, ніж аудиторія Макрона: французькі крайні праві у Twitter мають до 30 тис. акаунтів.
Ніколя Вандербієст на своїй сторінці у Twitter констатує й російське втручання у французьку виборчу кампанію. Зокрема, дослідивши, звідки бере коріння кампанія з дискредитації Емманюеля Макрона в день дебатів 3 травня, коли Ле Пен заповзялася розповідати про «таємні рахунки на Багамах», він робить висновок: фейк має російський слід.
Читайте також: Промосковська трійця
«Відмову від голосування варто обраховувати за кожним із кандидатів окремо», — вважає фізик Серж Ґалям, автор статті «Чому і як Марін Ле Пен може виграти з менш ніж 50% попередньої підтримки» (https://theconversation.com/pourquoi-et-comment-marine-le-pen-peut-gagner-avec-moins-de-50-dintentions-de-vote-74994). Він пояснює, як другий за кількістю голосів кандидат у першому турі технологічно може стати першим у другому турі, якщо група його підтримки масово прийде на вибори, а підтримка фаворита першого туру недостатньо змобілізується. Звідси інтерес усіх тих, хто прагне перемоги Марін Ле Пен, відрадити потенційного виборця Макрона прийти на вибори.
Позиція «понад двобоєм», попри свою естетську сценічність, не може не мати політичного підґрунтя. Не так важливо, усвідомлюють його «противсіхи» чи ні. Навмисне чи поза власним бажанням, ця категорія електорату дозволяє себе використовувати тим, кому вдасться засвоїти позірно бунтівний ресурс. У французькому випадку це вітер у вітрила Ле Пен. Зайве нагадувати, наскільки Москва зацікавлена в приході до влади своєї боржниці.