Тому що бути одночасно з усіма, налагоджувати «взаємини стратегічного партнерства» (висловлюючись дипломатичною мовою) – особливість української політичної ментальності. Аби був від того зиск і прибуток для конкретних політиків, чиновників, бізнесменів. Про більшу частину населення України, яка до цієї категорії відношення не має, означена категорія меншості дбати не збиралась і не збирається.
Бо пересічні українці – то електорат, бидло, яке зовнішньою політикою, міжнародною безпекою не переймається і не цікавиться. Маленький українець міркує, як прогодувати себе і родину, як вижити у країні, що пристосована для життя багатіїв. В останні дні з’явилася ще одна турбота: народ ламає голови, як правильно заповнити оті кляті платіжки з новими розцінками на все (від газу та електрики – до утримання при домової території), що їх чиновники і політики, відповідальні за зовнішню політику, вирахували унаслідок здійснення складних і непрозорих схем. Між іншим, серед «спів авторів» цих схем і відповідного подорожчання усього, що оточує маленького українця, – представники міжнародних інституцій (МВФ) і стратегічний зовнішньополітичний партнер України (Росія). Чомусь про подорожчання енергоносіїв для підприємств важкої промисловості, металургії, хімії, які у більшості належать нашим або ж «стратегічно партнерським» олігархам і бізнес-кланам, на переговорах не йдеться. Тобто, зрозуміло, що вони також платитимуть більше, але ж маючи шалені прибутки, не гріх і сплатити, скільки там «Газпром» виставить… Це я не «зі стелі» беру інформацію про прибутки – це я уважно читаю про заповнені провідними бізнесменами, політиками і навіть чиновниками податкові декларації. Чомусь на тлі загального збіднення більшості українців вони багатіють надалі…
Тенденцію до збагачення багатих помітив і мій колега – журналіст з Хорватії. Останній раз він був у Києві у гірко-солодкі часи Помаранчевої революції, а оце нарешті приїхав на кілька днів подивитись на «Київ – європейську столицю» (побачив цей салоган на сайті Київської міської держадміністрації). Пройшовся Хрещатиком, зазирнув у пошуках подарунку для дружини у кілька магазинів одягу, а тоді зробив висновок: «Київські магазини одягу, які ви називаєте бутіками, розраховані на «золоту молодь» або на жінок легкої поведінки, яких насправді називають дещо іншим словом… Ці магазини – дуже дорогі, одяг у них – не такий, що жінка вдягне вдень. У такому одязі зваблюють чоловіків, або ж шукають чоловіків на дискотеках чи у ресторанах…». Щоправда, побачивши за кілька хвилин на вулиці Б. Хмельницького зграйку дівчат у більш ніж яскравому і відвертому (але не такому дорогому, як у бутіках!) одязі, Хрвойє завмер, після чого визнав: «Українське жіноцтво – дуже специфічне…».
Друге, що здивувало хорвата, то це кількість дорогих іномарок та методи їх паркування у центрі Києва. Він спершу замріяним поглядом проводжав кожну «наворочену тачку», аж доки не збагнув, що цих «лялечок» так багато, що кожну оком не відстежиш. Дізнавшись, що власниками таких автомобілів найчастіше є народні депутати, урядовці, представники місцевої влади, він визнав: «ЄС, Хорватії, іншим країнам «перехідного періоду» не наздогнати нових українців та росіян за кількістю ознак багатства! І, дякувати Богові, ви нас набагато випереджаєте у корупції, у нас у Загребі місцеві чиновники уже давненько багатством не хизуються, це небезпечно: розсікаєш по місту на дорогій «тачці» – вечеряєш у дорогому ресторані – вдягаєш костюм за кілька тисяч євро – і гаплик, отримуєш звинувачення у корупції по повній програмі, себто, по повному Кримінальному кодексі!».
А українські «слуги народу» з мільйонними статками, капіталом незрозумілого походження тим часом міркують, як би прискорити процес переговорів зі створення зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом, щоб отримати нові преференції для ведення свого бізнесу – і водночас не «побити горщики» з Росією та не сказати «ні» вимріяній нею ідеї долучення України до Митного російсько-білорусько-казахського союзу, де можна у бізнесі використовувати старі, добре знайомі корупційні схеми… Але ж якщо торгівля з ЄС – то не вийде Митного союзу. Якщо відкриється Митний союз – закриються західні ринки, накриються мрії про нові проекти для себе і родини у благословенних країнах ЄС… От і страждай, напружуй мозок, вигадуй, як би зробити «всьо путьом».
А «всьо путьом» уже не вийде, бо змінилися вектори безпеки, розуміння інтеграції, кон’юнктура ринків, які традиційно купляли українську продукцію. Світ чекає від України рішучості у боротьбі з корупцією, чітко означених планів по співробітництву у різних сферах і галузях, посилення демократичного розвитку, поваги та захисту прав і свобод громадян, забезпечення рівності усіх українців перед законом. А ще чимало іноземців сподівається, що великі українські міста, в яких панують великі гроші, все-таки слугуватимуть маленьким українцям, котрі у них мешкають і розвивають своєю працею. До речі, мій колега Хрвойє з ентузіастом сприйняв гасло захисників Києва: «Вийди на вулицю – поверни собі місто!». Щоправда, він його переінакшив: «Українцю, поверни собі країну!».