Так, на прийдешніх виборах Партія регіонів явно не дорахується серйозної кількості голосів донецьких виборців. І навіть маніпуляції з мажоритарною частиною парламентської гонки навряд чи в чомусь допоможуть. Це тенденція, яка сьогодні стає все більш очевидною. Щоб не говорили про мій рідний «край териконів», здається, тут вже багато хто готовий до електорального покарання «своєї» влади. Люди поступово розкривають очі на лідерську сутність Януковича. Здавалося б, закони еволюції політичної культури все ж таки діють, але…
…Але водночас дуже сумно бачити, як в регіоні продовжують захоплюватися Путіним, його політикою, іміджем і масштабом його народної підтримки в Росії. Останнім часом, спілкуючись з пересічними донецькими громадянами, я помічаю, що для них господар Кремля залишається політичним абсолютом, від образу якого, на їхню думку, так далекий сьогоднішній Віктор Федорович.
Фундаментальна проблема політичної психології Донбасу, незважаючи на масові прояви критичного ставлення до діючої української влади, нікуди не зникає. Пройшовши випробування «покращенням», представники донецького електорату ПР, на мій погляд, зробилидля себе висновок, що біда не в авторитарній олігархії, а в тому, що Янукович виявився не досить авторитарним і не підім'яв всіх олігархів під себе, а зроби він це – життя б налагодилося…
Але у Віктора Федоровича так і не вийшло стати Володимиром Володимировичем. Тому сьогодні випадкові донецькі перехожі, які голосували за «свого» в 2010 році, відповідаючи на моє запитання «кого ви більше поважаєте: Януковича чи Путіна?», практично поголовно роблять вибір на користь російського президента. При цьому виявляючи помітне здивування, мовляв, «само собою зрозуміло, що Путін крутіше».
ВФЯ тут вже часто засуджується, тому що «за базар не отвєчаєт», а ВВП досі міфологізується як той, що веде свою державу у «світле майбутнє». Саме такий образ Путіна багато донеччан бачать в новинах популярних в регіоні кабельних російських телеканалів ОРТ, РТР і НТВ. Бачать і вірять. Детально розбиратися в тому, де Володимир Володимирович не відповів за свої слова, тут мало хто буде. Путін завжди правий, а Янукович винен у тому, що він так і не домігся зміцнення дружби з Росією, а це для моїх земляків часом важливіше, ніж «свої» при владі. Власне кажучи, це все другорядне. Головне – налаштуватися на московський канал, потрапити в ілюзію політичної реальності і задовольнити дуже важливу для всіх сумуючих за радянськими часами потребу уяви: бачити в сьогоднішній Росії переродження «свєтлого» і «доброго» СРСР. Куди не ввімкни – ОРТ, РТР, НТВ – скрізь буде одна й та ж картина.
В українському ж телепросторі, як не крути, подібної монополії сенсу немає (якщо, звичайно ж, мова не йде про глухе село, де показує тільки «Перший Національний»). Електорату Партії регіонів, щоб змінити свій вибір, часом потрібно не просто усвідомити, що їхня улюблена політична сила нічого для них не робить, а ще й дуже часто чути про це з уст журналістів, експертів та опозиції по телевізору. В Україні – це можливо, в Росії – ні.
Я бачу, що з кожним роком української незалежності, навіть самі «радянські люди» донецького краю поступово звикають до думки, що їх сьогоднішня батьківщина – це не СРСР, який начебто має відродитися, не Росія, до складу якої буцімто потрібно відійти Донбасу, а все ж таки незалежна Україна. Але в особі Януковича ці люди хочуть бачити такого ж демонстративного «любителя своєї вітчизни», як Путін, і жити в країні, де панує такий же «дух патріотизму», який був у Радянському Союзі.Думка може здатися дивною, але я вважаю, що в Донбасі, попри все, живе мрія про політичного лідера, який був би не просто регіональним, а ще й загальнонаціональним патріотом. Тут, безумовно, можна сперечатися про те, що в розумінні пересічного донбасівцяє загальнонаціональний український патріотизм, але особисто для мене очевидна потреба тутешніх жителів увожді з показовою любов'ю до вітчизни і міцною рукою.
Незважаючи на те, що кримінальна романтика в донецькому краї користується особливою популярністю, імідж «двічі несудимого» Януковича не в силі конкурувати з офіцерським образом Путіна. Я б підкреслив такий сьогоднішній тренд політичної довіри донеччан: російський президент продовжує вселяти довіру, а Віктор Федорович – це той, хто може обдурити. Отже, в погіршенні російсько-українських взаєминтут, швидше за все, звинуватить Януковича, а не кремлівського вождя. Здається, донецькі виборці ПР більше готові розлучитися зі своїм «синьо-білим» орієнтиром, ніж втратити віру в «доброго царя».
Той, хто живе в Донбасі, навряд чи сперечатиметься з тим, що у поглядах пересічних донецьких жителів Путін переважно асоціюється з харизматичним вождем, лідером-прапороносцем і великим реформатором. А Янукович на цьому тлі виступає в ролі лідера-лакея (президент на службі олігархів), який хоче стати лідером-підприємцем (працювати тільки на особисте збагачення). Як донецький житель я мушу констатувати, що прогрес політичної культури регіону в оцінці діючої влади, на превеликий жаль,так і не допоміг «колективному несвідомому» прийти до того, що добре жити можна й без царя в голові. Хочеться вірити, що з часом і це пройде.