Тим не менш, зараз поліції ми не маємо, а її функції намагається виконувати міліція – з середнім, як на загальносвітовий, рівнем. Тобто, суттєво краще, ніж в Сомалі, але суттєво гірше, ніж у Швейцарії. Всі без винятку міністри внутрішніх справ обіцяють збільшувати професіоналізм та зменшувати корумпованість цієї служби, а от якихось позитивних зрушень – не помітно.
Не побоюся ствердити, що саме поліція є основою демократичної держави. Уявімо на хвилинку, що станом на початок 2010 року ми б мали цивілізовану поліційну службу, в якій нормою була б не покірність владі, а відданість закону, не тупість, а інтелект, не корумпованість, а боротьба проти неї. Уявіть, що на кожен незаконний наказ поліціянти реагували б рапортами та публічним протестом, а не менш незаконним виконанням цього самого наказу. Чи наважилась би тоді провладна більшість на такий стрімкий наступ на громадянські свободи? Але годі фантазій: такої поліції ми не мали, не маємо досі та не відомо коли матимемо.
Відомо, що рейтинг довіри міліціянтам в нашій країні невисокий. Щодо них панують різні стереотипи: починаючи від "вони там нормальні люди" до "вони там звірі". Насправді, є дуже різні співробітники міліції, мені доводилося зустрічати серед них як моральних потвор, так і цілком адекватних, стомлених життям громадян, які все розуміють, але нічого не можуть змінити. Питання в тому, як поводитиметься міліція у випадку, коли їй дадуть не просто незаконний, а відверто злочинний наказ. Ну, скажімо, такий, який регулярно одержують міліціянти сусідньої Білорусі: жорстокий розгін мирної акції протесту.
Один з білоруських блоґерів опублікував свою розмову з колишнім солдатом внутрішніх військ – одним з тих, хто під час звичайної строкової служби брав участь у такому розгоні грудня 2010 року. Він ані трохи не приховував, що жодного співчуття до мітингувальників не мав, навпаки – і йому, і його однополчанам хотілося чимшвидше випробувати на "масі" всі ті навички рукопашного бою, яким їх навчали протягом попереднього вишколу. Єдине що трошки вийшло з під контролю – це страх: коли хлопці побачили багато десятків тисяч людей на майдані перед будинком уряду – їм на мить здалося, що така "маса" вже не розбіжиться, що жодні прийоми та навички їх тут не врятують. Втім, ситуація тоді склалася добре для міліційних вояків і погано – для "маси" і Білорусі.
Схожі враження я чув і від одного з наших ВВшників-контрактників, коли він розповідав про свою участь у охороні порядку під час масових акцій. Люди в уніформі на таких акціях поділяють світ на "наших" (котрі в уніформі) і "ворогів" (котрі без неї). Ось чому для учасників та організаторів будь-якого протестного руху є важливим зламати таку лінію поділу.
Такий злам всі ми могли побачити в 2004-му, коли міліціянти усвідомлювали очікування народу і водночас поділяли ці очікування. Як розповідав у інтерв'ю один з бійців елітного підрозділу, до нього приїхала мати з села і сказала: "Підеш проти народу – прокляну!" В той момент влада зрозуміла, що ані міліція, ані війська не є її надійною опорою – і вимушена була піти на поступки. Зараз такого вже не буде.
На жаль, розраховувати на те, що міліція реформується "згори" зараз не варто. Проте принаймні на рівні столиці та великих міст громадянські активісти можуть почати здійснювати зміни – для цього необхідна постійна і кропітка робота з співробітниками міліції, створення прошарку міліціянтів, для котрих "законність" не є лише пустим терміном. Такі міліціянти повинні знати, що у випадку незаконного тиску на них з боку керівництва вони завжди матимуть змогу одержати всебічну юридичну та інформаційну підтримку, зі свого боку надаючи громадськості інформацію про всі ті злочинні явища, які мають місце в середовищі правоохоронців.
Саме реформа вітчизняної правоохоронної системи, а не традиційна тяганина з пам'ятниками, прапорами та історичними датами, мала б бути на першому місці в програмах демократичних партій та громадських організацій. Слід зрозуміти, що поліційна служба є невід'ємною складовою держави. Коли громадянин знає, що у випадку незаконних зазіхань на його права чи власність на допомогу завжди прийдуть поліційні службовці – він значно активніше користуватиметься власними правами, вестиме інтенсивнішу економічну діяльність. Натомість коли поліція (чи міліція) винесена поза рамки державного права в сферу особистих інтересів провладних кіл – в країні утворюється поліційне бездержав'я, в якому не може існувати ані цивілізована економіка, ані громадянське суспільство.