У серпні екологи на Філіппінах знищили поле золотого рису. Це експериментальний злак, гени якого модифіковано так, щоб зерна містили бета-каротин, із якого утворюється вітамін А. Золотий рис вирощує не велетенська корпорація, а державний сектор. Його насіння безплатно роздаватимуть фермерам. Мета кампанії – зміцнити здоров’я дітей у бідних країнах шляхом зниження дефіциту вітаміну А в організмі. Це один із факторів, який вкупі з іншими призводить до тисяч смертей у ранньому віці та випадків сліпоти щороку.
Захисники довкілля виправдовують такі акти вандалізму тим, що ГМО становлять ризик для здоров’я людей. Але сьогодні фундамент, на якому ґрунтувалося це виправдання, руйнується.
Торік в авторитетному журналі Food and Chemical Toxicology («Харчування і хімічна токсикологія») вийшов звіт, у котрому науковці стверджували, що виявили незвично високий рівень захворювань на рак і смертності в щурів, яких годували різновидами кукурудзи, стійкої до гербіциду гліфосат («Раундап»). Цю стійкість злак набув у результаті генних модифікацій, проведених американською біотехнологічною корпорацією Monsanto. Інші дослідження таких наслідків не виявили, але описаний у виданні експеримент дав активістам підстави стверджувати, що харчі з ГМО небезпечні для здоров’я. У це повірили й уряди деяких країн. Після публікації результатів дослідження Росія припинила імпорт генетично модифікованої кукурудзи. Прем’єр Франції заявив, що наполягатиме на запровадженні загальноєвропейської заборони на неї, якщо підозри підтвердяться. Кенія наклала табу на продаж будь-яких злаків із ГМО.
Однак методологію експерименту, який провели Жиль-Ерік Сераліні та його колеги з Каннського університету, широко розкритикували, і 28 листопада журнал відкликав статтю (див. «З чого все почалося»).
Тепер серйозних наукових доказів шкоди ГМО для здоров’я немає. Натомість є чимало свідчень того, що вони його поліпшують. Один із найбільших викликів, що стоїть перед людством, – необхідність нагодувати 9–10 млрд людей, які житимуть (і, хочеться сподіватися, заможніше) на планеті до 2050-го. Відтак нинішня умовна ділянка землі повинна буде давати приблизно вдвічі більший урожай і потребуватиме менше води та хімікатів. Крім того, треба буде зробити рослини стійкішими до посух і повеней, які траплятимуться частіше, якщо клімат зміниться так, як прогнозують науковці.
Читайте також: Технологія "Термінатор"
Органічне фермерство, а саме воно у фаворі в зелених активістів, не зможе забезпечити цю потребу. Для нього потрібно надто багато землі. Якби Зелена революція не відбулася й урожаї залишилися на рівні 1960 року, світ був би нездатним продукувати нинішній обсяг їжі, навіть якби на кожному гектарі землі на планеті, яку можна пустити під сільськогосподарські угіддя, щось росло.
Тим часом поля генетично модифікованих рослин не потребують розширення, таким чином оберігаючи ареали диких тварин від плуга. Вони стійкіші до погодних коливань, зумовлених кліматичними змінами, хвороб і шкідників, відтак потребують менше агрохімікатів. Генна інженерія може зробити відкриття, які значно збільшать продуктивність сільського господарства, наприклад, за рахунок злаків, здатних самостійно здійснювати фіксацію азоту. Знищення урожаїв генетично модифікованих посівів трохи схоже на кампанії деяких релігійних лідерів проти вакцинації від вітрянки: хвороба виснажлива, а іноді смертельна, але це не заважає поширенню мракобісся і науково необґрунтованих поглядів проти імунізації від неї.
Дотримуватися власних принципів
У США на такі речі звертають мало уваги. Але європейські зелені за підтримки авторитетних людей на кшталт принца Чарльза успішно впливають на формування політики. Уряди багатьох держав обклали дослідження генної інженерії стількома обмеженнями, що більшість тих, хто готовий ними займатися, втекли з континенту, хоча могли б більше за інших допомогти у вирішенні проблеми дефіциту їжі у світі. Деякі країни, що розвиваються, зокрема Кенія та Індія, відмовилися від технологій, які могли б рятувати життя їхніх громадян. А європейські уряди витрачають гроші платників податків на фінансування груп, що тільки сприяють цьому. MASIPAG, групу активістів на Філіппінах, що знищила посіви золотого рису, фінансує шведський уряд. Такі речі варто припинити з моральних та економічних міркувань, а також із міркувань захисту довкілля.
Коли йдеться про кліматичні зміни, зелені наполягають на тому, що відповідна політика має формуватися на основі наукового консенсусу. Можливо, їм варто дотримуватися того самого принципу в питанні ГМО й припинити кампанії, від яких потерпають і люди, і світ.
З чого все почалося
Генетично модифікована кукурудза спричиняє рак – про це йшлося в одному з найконтроверсійніших досліджень останнього часу, опублікованому у вересні 2012 року. Взагалі-то це не так. 28 листопада журнал відкликав статтю після шквалу критики. Остання вказувала на те, що щури, на яких проводили експеримент, і без того схильні до раку, що з протоколу не було видно різниці між пухлинами, які могла спричинити їжа з ГМО, і тими, котрі виникли з інших причин (мета дослідження була інша, тож у ньому було задіяно надто мало піддослідних тварин), і що автори не описали механізмів того, як генетично модифіковані організми могли призводити до онкологічного захворювання. Сказати після всього цього, що їжа з ГМО зовсім безпечна, було б перебільшенням. Однак жодні інші дослідження не виявили ризиків для ссавців, які її споживають.
Приміром, дослідження генетично модифікованої сої, яке провів японський Департамент здоров’я довкілля і токсикології, не показало «очевидних негативних наслідків для щурів» внаслідок споживання бобів (чи гліфосату). Його результати підтвердила команда науковців з Університету Ноттінґема в оглядовій статті, опублікованій 2012 року. Загалом науковці активно заперечують висновки про шкоду їжі, що містить ГМО, хоча й не всі. Натомість Європейська мережа соціальної відповідальності та відповідальності за довкілля підтримала висновки доктора Сераліні, автора контраверсійного дослідження.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com