Щойно я закінчив читати книжку «Сплетення. Розмови про українців із Польщі з Пьотром Тимою», ініціаторкою та співавторкою якої стала Іза Хруслінська, перекладачка, есеїстка, письменниця, невтомна промоторка польсько-українського діалогу, яка поговорила з Пьотром (Петром) Тимою, українським автохтоном, істориком, багаторічним діячем і лідером середовища українців у Польщі.
Це розлоге інтерв’ю на 330 сторінок розкриває історію Петра і його родини в контексті геополітичних змін в Центрально-Східній Європі, що сягають XIX століття і далі.
Це дуже особиста «сповідь» особи, для якої бути українцем у Польщі — це не тільки проста констатація факту, але й місія на все життя, приватне і професійне.
Для мене ця книжка важлива тому, що може послужити для проведення паралелей із моєю власною історією українського автохтона з Польщі. Моя родинна історія майже повністю відрізняється від історії Петрової родини, яка своєю чергою дуже нагадує історію родини моєї дружини, що, як і історія Тими, розгорталася на території Галичини чи ширше — колишньої Габсбурзької імперії. Історія моєї родини — це історія, яка розгорталася на території імперії Романових, але і моя, і Петра, і тисячі українців у сучасній Польщі сягає корінням до Першої Речі Посполитої (і давніше), багатонаціональної держави, в якій русини, а нинішні українці, відігравали суттєву роль. Задокументована історія моїх далеких предків сягає XIV століття, а історія моєї родини — XVII століття.
Читайте також: Інакший український народ
Коротко кажучи, ми були на цих землях завжди і тому я називаю себе українським автохтоном у Польщі. Лише еміграція в Канаду перетворила мене на члена світової української діаспори.
Книжка Хруслінської й Тими з’явилася в особливий історичний момент, можливо це вже остання нагода засвідчити наше місце і права в польській державі.
Згідно з останнім доступним переписом населення з 2011 року (в 2021 році був проведений черговий перепис, але невідомих причин досі не були опубліковані дані щодо становища національних спільнот у Польщі), 51 тисяча людей ідентифікує себе з українською національністю, при чому трохи більше половини вказали її як єдину ідентичність. Із цієї групи істинна українська меншина в Польщі (особи, які мають польське громадянство) становила 37800 людей.
Після депортацій до СРСР у 1944-1946 роках в Польщі залишилося понад 140 тисяч людей української національності. Їх переважно виселили в рамках акції «Вісла» з південно-східної Польщі на так звані Повернені землі (колишні німецькі території).
Ці дані показують масштаб асиміляції переселеного українського населення, можна тільки здогадуватися, що в 2023 році цих людей стало ще менше.
Читайте також: Президент Світового Конґресу Українців Павло Ґрод: «Канада поставила нас фактично на передову перемовин з урядом Німеччини»
На 245 сторінці розповіді Петра Тими я знайшов фрагмент, під яким можу підписатися й сам. На запитання Хруслінської:
«Мені й моїм близьким друзям дуже боляче, що більшість суспільства в Польщі забирає у вас право пишатися тим, що ви українці і що тут існує ваша спадщина. На жаль, дещо спрощуючи, хоча й не так уже й сильно, Польща правда толерує факт існування вашої спільноти, але не дозволяє бути гордими вашою історією, історією земель, на яких віками жила українська громада, вашими героями, і навіть тим, що попри стільки трагедій, які вас спіткали, попри багато спроб Другої Речі Посполитої і ПНР стерти український етнос примусовою полонізацією, ви все одно існуєте».
Тима відповідає:
«Ми хочемо, щоб до нас ставилися як до спільноти, яка має історичну тяглість, яка не прийшла ні звідки. У нас є своє коріння, історія, традиція і доробок, з яких нас примусово вирвали. Українська традиція і історія існували тут віками. Певні її елементи в деяких місцях тривають, в інших — повністю зникли. Однак це не змінює факту, що вони є важливою частиною нашої спадщини, українців із Польщі. А також є невідривною частиною спадщини Польщі як країни.
Ми, українці в Польщі, не хочемо бути якимось «етнографічним матеріалом», який був «змінений» під час і після акції «Вісла».
Ми хочемо, щоб нашу різноманітність сприймали на рівні з польськістю, щоб помічали її в багатьох аспектах — культури, мови, але не як цікавинку чи екзотичний додаток до цілості. Українська спільнота створила цінну культуру, зокрема матеріальну, хоча б міську забудову, церкви, нагробки, каплички.
З теренів пограниччя, де жили наші батьки й предки, походить багато видатних українських творців та історичних постатей. Ця спадщина може й повинна визнаватися як цінність сама в собі. Польща входить до Європейського союзу, а він надає великого значення культурному й історичному доробку різних народів. Якщо прийняти європейські стандарти, наша спадщина також є складовою частиною спадщини Польщі. Її елементи досі існують на колишніх українських землях, хоча вони не експонуються належним чином і часто перетворюються на руїни».
Нині слова Тими стикаються з реальністю війни в Україні і напливом до Польщі мільйонів біженців. За даними польської Прикордонної служби, з 24 лютого 2022 року польсько-український кордон перетнуло 9,98 млн біженців з України — переважно жінки і діти.
Нині в Польщі (дані на кінець грудня 2022 року) перебуває 950 тис. біженців з України. Це на 400 тис. менше, ніж на екстремумі, коли в Польщі перебувало близько 1,4 млн біженців з України.
Читайте також: Повернення втрачених імен
До цього додається 1,2—1,3 млн громадян України, які приїхали в Польщу ще до початку війни — разом це близько 2,3 млн людей.
Ми не знаємо, скільки з цих людей залишиться, але це вони становитимуть ядро української діаспори в Польщі. У порівнянні з кількістю біженців чи емігрантів з України, українські автохтони в Польщі опиняться невдовзі в межах статистичної похибки.
Книжка Хруслінської й Тими — це данина пам’яті, щось на кшталт подзвону за українськими автохтонами в Польщі.
Це обов’язкове чтиво для поляків, але й повчальне чтиво для українців.