Навколо мчать швидкі автомобілі, торгові центри вщерть заповнені дорогими, розкішними товарами, де не кинеш оком — до неба тягнуться підйомні крани. Але під блискучою обгорткою регіону Перської затоки легко знайти країни, по яких боляче вдарили низькі ціни на нафту (зараз приблизно $40 за барель). Зростання економіки в цій частині світу сповільнюється, показники безробіття йдуть угору. Політики навіть зважуються вимовляти ще донедавна табуйоване нехороше слово на літеру п: податок.
Нафта посідає центральне місце в економіці шести членів Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ), які завдяки «легким грошам» за минулі кілька років могли собі дозволити активні витрати. На відміну від багатьох експортерів чорного золота на кшталт Нігерії та Венесуели в них великі валютні резерви й низькі рівні заборгованості. Це дає змогу перекривати короткострокові дефіцити бюджету. Але в тих країн щедрі державні видатки, а до того ж від нафти дуже залежить приватний сектор. Щоб зберегти стійкий розвиток у період нижчих цін, їхньому керівництву потрібно змінювати структуру економіки.
Читайте також: В ОПЕК відмовилися розглядати скорочення видобутку нафти – джерело
За підрахунками МВФ, у 2015 році спад ціни на нафту з’їв $340 млрд державних надходжень арабських країн — її експортерів. На цей рік прогноз іще гірший. Рейтингова агенція Moody’s знизила цього місяця рейтинги Бахрейну та Оману й спостерігає за чотирма іншими членами РСАДПЗ (Саудівською Аравією, Кувейтом, Об’єднаними Арабськими Еміратами й Катаром). «Для Перської затоки закінчується ціла епоха, — каже Разан Насер, дипломований фінансовий аналітик банку HSBC (Дубаї), — і наслідки починають проявлятися тільки зараз».
Прибутки від нафтової галузі зазвичай перевищують 80% державних надходжень країн РСАДПЗ. У Саудівській Аравії до кризи вони формували бюджет більш ніж на 90%. Виняток — Дубаї, один з еміратів ОАЕ, де нафта забезпечує лише 5% доходу. Це результат успішної диверсифікації: більшість надходжень у державну скарбницю забезпечують туризм та індустрія послуг.
У відповідь на зменшення доходів держави поєднують різні стратегії: витрачають резерви й беруть позики, з одного боку, і запроваджують обмеження видатків — із другого. Торік вони вносили в бюджетну політику незначні корективи, як-от обмеження пільг для державних службовців. Цього року заходи будуть суворішими. В Омані всі державні підприємства дістали розпорядження скасувати бонуси на зразок службового автомобіля. У Катарі компанії (зокрема, й Al Jazeera та культурний фонд Qatar Foundation) скоротили штати. Таких поправок Кувейту, ОАЕ й Катару — країнам із невеликим населенням та значними валютними резервами — може вистачити на десяток років.
Інші три країни в ризикованішому становищі. Резерви Оману та Бахрейну порівняно невеликі. У 2015 році Оман заявив, що бюджет дефіциту перевищив очікування і становив майже 16% ВВП. До кінця 2017 року борг Бахрейну може сягнути 65% ВВП. Щоб збалансувати бюджет, королівству потрібна ціна нафти на рівні $120. Крім того, в обох країн є ще й інші проблеми. У Бахрейні шиїтська більшість населення невдоволена правлінням сунітської королівської родини. В Омані відчутний брак лідера: султан Кабус знову лікується в Німеччині, медики підозрюють рак.
Аналітиків особливо непокоїть Саудівська Аравія, куди наступного місяця на зустріч із лідерами держав Перської затоки прибуде Барак Обама. Країна має гігантські валютні резерви (на кінець 2014 року приблизно $740 млрд), але швидкими темпами їх спустошує: у 2015-му витрачено $115 млрд. 30-мільйонне населення найбільше в регіоні Перської затоки, а ще ж бо є численна королівська родина, яка теж звикла до розкошів.
Читайте також: Ціни нафти відновили падіння з виходом Ірану на європейський ринок
На щастя, відсутність прогнозів стрімкого зростання цін на нафту змушує таких, як вони, звернути увагу на повний спектр структурних реформ. «Це добре для країн затоки й стане насиченим періодом у політиці», — вважає економіст із Дубаї Насер Саїді. В ОАЕ торік урізали пільги на пальне, інші держави йдуть тим самим шляхом. Бахрейн скасовує субсидії на деякі харчові продукти. Саудівська Аравія піднімає тарифи на електроенергію та воду. Оман зазначає ціну субсидій на пальне в рахунках домогосподарств за електрику, щоб підготувати громадян до необхідності сплачувати все в повному обсязі.
Але тепер, коли реальні ціни майже зрівнялися із субсидованими, простору для економії на скороченні видатків стає менше. Витрати тим часом залишаються високими. Країни Перської затоки не просто зобов’язалися втілити масштабні інфраструктурні проекти (метро, фінансові центри, порти, залізниці). Вони ще й виділяють мільярди доларів на зарплати та допомогу своєму населенню, яке дуже швидко зростає. Ці відносно молоді держави мусять витрачати кошти й на освіту. А ще вони ведуть у регіоні війни, які обходяться дуже дорого.
Крім того, зменшення видатків впливає на новонароджений тут приватний сектор, у якому, за винятком ОАЕ та Бахрейну, діяльність переважно прив’язана до чорного золота (наприклад, послуг у нафтовій галузі) та державних інвестицій (як-от будівництво). Зростання економіки сповільнюється. «Брак контрциклічних заходів лише погіршує ситуацію», — стверджує Разан Насер. Банки запроваджують суворіші умови кредитування саме тоді, коли держава хоче активніше стимулювати дрібний бізнес. За деякими оцінками, нині приватний сектор у країнах Перської затоки генерує меншу частку ВВП, ніж у попередні десятиліття.
Щоб забезпечити збалансованість бюджету в майбутньому, країнам РСАДПЗ потрібно старатися значно більше. Диверсифікація економіки, про яку давно ведуться розмови, повинна початися вже, хоча в несприятливі часи здійснювати її важче. Плани на кшталт стимулювання туризму та розвитку логістики мають добрий вигляд на папері, але в реальному житті все не так однозначно. Саудівська Аравія, наприклад, не дуже хоче, щоб королівством вешталися юрби туристів із Заходу.
До 2018 року в регіоні буде запроваджено скромний податок на додану вартість до 5%, який уже давно обговорюють. Оман підняв корпоративний податок від 12% до 15%. Інші держави розглядають можливість оподаткування доходів експатріантів. Але насамперед державний сектор має позбутися ролі основного працедавця. Це стане великим зрушенням. Громадяни країн Перської затоки звикли заробляти, не докладаючи особливих зусиль. Приватні компанії не створюють достатньо робочих місць для новоспечених випускників університетів, а велика чисельність працівників-експатріантів зумовлює запеклу конкуренцію. Правителі країн Перської затоки бояться, що зменшення держвидатків змінить суспільний договір, за яким держава своєю щедрістю купує лояльність громадян.
Проте вибору в них немає. Нове покоління молодших лідерів, як-от Мугаммад ібн Салман у Саудівській Аравії та Могаммед ібн Зайд в ОАЕ, має більше охоти до рішучих змін. Держави РСАДПЗ пережили кілька надзвичайних років, за які розбудовували інфраструктуру й накопичували заощадження. Але вони надто мало готувалися до майбутнього після нафти. Тепер згаяне доводиться надолужувати.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com