Якщо стати на верхівці Гренландського льодовика, стає зрозуміло, чому невгамовна сучасна людина так обожнює дикі закутки нашої планети. Куди не кинь – крига, сформована й виточена унікальним союзом стихій. У чистому арктичному повітрі можна до найдрібніших деталей роздивитися срібні й лазуритово-блакитні льодяні брили та замерзлі вигини, схожі на фантастичні замки. Величні глетчери впорядковують розгалуження криги, спадаючи в напівзамерзле море.
Верхівка льодовика, оповита тишею, зачаєна в тривозі. Навколо ані поруху вітру, ані звуку мотора, ані пташиного крику чи найменшого гудіння. Замість шуму – його відсутність. Вона відчутна як тиск у скронях або ж, коли вслýхатись, як примарний рев. Для багатьох попередніх, як і нинішнього, поколінь європейських полярників цей крижаний щит є уособленням сили природи.
Арктика – один із найменш досліджених останніх диких закутків планети. Навіть назви її морів і річок, часто величезних, мало кому відомі. Сибірські Єнісей і Лена, наприклад, повноводніші за Міссісіпі чи Ніл. Найбільший у світі острів Гренландія вшестеро перевищує площею Німеччину, але населення його становить лише 57 тис. осіб, здебільшого ескімосів, що розпорошені по малесеньких прибережних поселеннях. Загалом Арктику, що постягається вздовж Північного полярного кола й охоплює вузьку смугу дещо південніше, населяють менш ніж 4 млн людей. Близько половини живе у кількох похмурих містах Росії на кшталт Мурманська чи Магадана. На решті території, зокрема в Сибіру, на півночі Аляски й Канади, у Гренландії та на півночі Скандинавії, людей майже немає. Однак цю землю аж ніяк не назвеш незайманою.
Читайте також Нова кліматична ера: глобальне потепління може мати як негативні, так і позитивні наслідки
ПОВНИЙ УПЕРЕД
На світовій карті температур, де їх зміни позначено певними кольорами, Арктика шкварчить темно-червоним. Посилення тепла в регіоні від 1951 року майже вдвічі перевищує середній світовий показник. За цей період у Гренландії відповідна цифра збільшилася на 1,5 °C, а загалом по земній кулі на 0,7 °C, і різниця продовжує зростати. Підняття планетарної температури на 2°C, якого, схоже, не уникнути через помітніші масштаби викидів парникових газів, зумовить арктичне потепління на 3–6 °C.
Зменшилися замалим не всі льодовики Арктики. Площа її землі, вкритої снігом на початку літа, скоротилася приблизно на 25% від 1966 року. Але найбільших змін зазнав Північний Льодовитий океан. Упродовж 1970-х–1990-х площі багаторічної дрейфуючої криги втрачали майже по 8% кожного десятиліття. У 2007-му арктичний морський лід тріснув і розтанув до мінімальних літніх 4,3 млн км2 або близько половини середньої літньої площі тамтешньої морської закрижанілості в 1960-х, не дотягнувши до попереднього мінімуму, який спостерігали 2005 року, на 24%. Тоді, вперше на людській пам’яті, Північно-Західний морський прохід через канадський Арктичний архіпелаг із 36 тис. островів було не скуто.
Намагаючись знайти цьому пояснення, науковці виявили, що 2007 року стався збіг усіх природних змін, зокрема теплої погоди, безхмарного неба й теплих течій, який і посилив сезонне скресання. Проте торік такого збігу не зафіксували: метеорологічні умови були абсолютно звичні для Арктики. І все-таки площа морської криги скоротилася майже так само, як 2007-го.
Щодо основної причини потепління серйозних сумнівів немає. В Арктиці, як і будь-де, воно є результатом примноження викидів у атмосферу парникових газів, здебільшого вуглекислого газу внаслідок згорання викопного палива. Оскільки атмосфера відбиває менше сонячної енергії, стає тепліше. Це фізичний ефект, передбачений у 1896 році шведським ученим Сванте Арреніусом. Але чому в Арктиці це стається швидше, ніж деінде?
Насамперед варто пам’ятати, наскільки цей регіон чутливий до змін температури через своє розташування. В обох півкулях кліматичні системи переміщують тепло від екватора, вкритого парою, до замерзлого полюса. Але на Півночі відповідний обмін значно продуктивніший. Частково річ у тому, що височенні гірські хребти Європи, Азії та Америки стимулюють змішування теплих і холодних фронтів майже так само, як велике каміння змішує воду в струмку, а в охопленій південними морями Антарктиці такий процес відбувається значно пасивніше.
Маси суходолу, що оточують Арктику, теж не дають змоги океанським течіям омивати її на кшталт Антарктики. Натомість останні рухаються з Півночі на Південь і навпаки між масивами арктичної суші, здійснюючи величезний обмін холодної і теплої води: Тихий океан вливається крізь Берингову протоку між Сибіром і Аляскою, а Атлантичний проходить через протоку Фрама між Гренландією та норвезьким архіпелагом Свальбар (Шпіцберген).
Відтак середньорічна температура в найпівнічнішій точці суходолу й морі зберігається на досить високій позначці -15 °C; на решті суші вона ближча до температури танення впродовж більшої частини року. Відтак навіть помірне потепління може спричинити серйозні наслідки для екосистем регіону. Антарктика теж нагрівається, та оскільки нині середньорічна температура там становить -57 °C, ми переживемо ще не одне спекотне літо, перш ніж наслідки стануть для неї відчутними.
Читайте також Менш континентальний: в умовах потепління Україна наближається до морського типу клімату
ЕФЕКТ АЛЬБЕДО
Пришвидшенню арктичного потепління, схоже, частково сприяє і активне змішування повітряних фронтів, що рухаються з півночі та півдня. Вітри, які дмуть у північному напрямку, несуть забруднювачі, зокрема кіптяву з європейських і азійських димарів, яка осідає на сніг, сприяючи підвищенню температур. За останні десятиліття спостерігається і збільшення вмісту ртуті, яка виділяється під час спалювання вугілля, у тканинах білуг, моржів та білих ведмедів, якими харчується місцеве населення. Це теж один із факторів, через який природа Арктики вже не є первісною.
Однак основна причина змін арктичного клімату полягає в ефекті нагрівання, викликаному тим, що світлий сніг і крига поступаються місцем темній землі чи воді. Адже чорніші поверхні вбирають більше тепла, ніж білі, суходіл нагрівається, розтоплюючи ще помітніші маси снігу та криги, а відтак залишаючи численніші темні плями ґрунту й вологи, – і так далі. Цей процес, відомий як ефект альбедо, схоже, потужніший, ніж переважно очікували науковці. Більшість моделей зміни клімату прогнозували, що Північний Льодовитий океан мав би цілком звільнитися від криги до кінця цього століття, однак аналітичний звіт, опублікований 2009 року в рецензованому науковому виданні Geophysical Research Letters, припускає, що це може статись уже 2037-го. Дехто вважає, що крига звідти зникне ще раніше.
Наслідки змін переоцінити важко. Світ, мабуть, не бачив таких масштабних зрушень у довкіллі від часів масової вирубки американських пущ ХІХ століття чи китайських та західноєвропейських пралісів за тисячу років до того. Нинішні перетворення матимуть руйнівні наслідки для арктичної екосистеми.
Танення товстої стародавньої криги зумовлює ерозію узбережжя; деякі частини Аляски розмиваються зі швидкістю 14 м за рік. Так зникають характерні екологічні ніші, наприклад озера талої води в багаторічній мерзлоті. Деякі суто арктичні види, найімовірніше, вимруть через скорочення їхніх ареалів та наплив південніших конкурентів, а інші процвітатимуть. Уже тепер помітно ранні ознаки такого біологічного зсуву. За виживання борються чимало арктичних видів, зокрема білий ведмідь, а до сіток риболовів потрапляють незвичні для цього регіону риби, як-то атлантична скумбрія чи тріска. Але наслідки зміни арктичного клімату дадуться взнаки у значно більших масштабах.
Скресання морської криги не вплине на рівень Світового океану, бо її плавучі брили й так витісняють об’єм морської води, що відповідає її масі, чого не скажеш про танення льодовиків, а вони руйнуються з величезною швидкістю. За різними оцінками, Гренландський льодовик щороку втрачає 200 гігатонн криги, чого було б достатньо, аби забезпечити прісною водою мільярд людей. Таку саму кількість льоду гублять загалом менші крижані шапки й глетчери Арктики. До того, як це стало зрозуміло, Міжнародна група експертів з питань змін клімату (МГЕЗК) прогнозувала, що рівень моря в цьому столітті підвищиться на 59 см, та з огляду на теперішні зміни температур на півночі панує думка, що передбачення були надто скромними.
Ще дужче екологи бояться можливого впливу потоків талої арктичної води на «всемогутню» циркуляцію Світового океану, тобто на обмін теплими тропічними й холодними полярними масами. Такі зміни вже були в історії Землі, – за останніх 60 тис. років вони траплялися щонайменше сім разів, – тож на них варто звернути увагу. Але, за останніми даними, цій катастрофі можна запобігти. Крім того, зростає загроза викидання великої кількості вуглекислого газу й метану в атмосферу внаслідок танення багаторічної арктичної мерзлоти. Таке вже теж траплялося близько 55 млн років тому. Тоді за кілька тисячоліть світова температура підвищилася на 5°C.
Обмежити ці ризики складно, хоча вони, найімовірніше, незначні. Багато в чому ці зміни, зокрема швидкість танення снігу і зменшення площ льодовиків, досі не виходять за межі історичних змін клімату. Однак достеменно відомо, що перетворення, викликані діяльністю людини, безпрецедентні, хоча ніхто не знає, наскільки далеко й швидко вони заведуть. Тим, хто затято не зважає на ризики, варто знати, що реальні процеси вже випередили навіть песимістичні прогнози щодо потепління в Арктиці.
Читайте також Без паніки: кліматичні зміни можуть виявитися корисними для сільського господарства
Багатства півночі
Розмерзання Півночі може призвести до спустошення в довгостроковій перспективі. Та хоч як це парадоксально, наразі арктичні види, як і люди, котрі викликають цей процес, тільки виграють від нього. Услід за морською кригою можуть зникнути останні ескімоські культури, але нині вже й так майже ніхто не живе в іглу. До того ж велике танення криги збагатить чимало осіб.
Замерзла тундра відступає далі в північному напрямку, тож великі арктичні простори стануть придатні для сільського господарства. Більш рання весна в Арктиці може збільшити урожайність на 25%, а це дасть змогу гренландцям вирощувати більше, аніж мізерні 100 тонн картоплі, як нині. Крім того, з’явиться доступ до значно більшої кількості цінних матеріалів. Арктика вже є багатим джерелом мінералів, зокрема цинку на Алясці, золота в Канаді, заліза у Швеції та нікелю в Росії, і їх там залишається ще доволі.
Крім того, в цих широтах напевне багато нафти й газу. Зараз видають ліцензії на георозвідку в регіоні, зокрема у США, Канаді, Гренландії, Норвегії та Росії. 18 квітня ExxonMobil остаточно погодила пункти домовленості з «Роснефтью», за якою західна компанія інвестує до $500 млрд у розробку морських покладів, зокрема в Карському морі. Нафтовидобувні концерни неохоче про це говорять, але такий розвиток подій вказує на ще один позитивний наслідок танення криги. Кліматичні зміни, зумовлені згоранням викопного палива, дадуть змогу видобувати й спалювати більше вуглеводневої сировини.
Нова арктична промисловість не з’явиться відразу. На Півночі все ще залишається вельми багато морської криги, через яку працювати там винятково важко й дорого, а цілодобова полярна ніч узимку й арктичні циклони ще дужче ускладнюють завдання. Більшість нинішніх розвідок навряд чи закінчаться видобутком покладів упродовж уже наступного десятиліття. Це станеться з часом. Ціна такого промислу надзвичайно висока, й нафтовидобувні компанії та уряди тамтешніх країн готові її заплатити. Незадовго до оголошення угоди між ExxonMobil та «Роснефтью», Владімір Путін повідомив про наміри зробити видобуток енергоносіїв на російських морських шельфах значно привабливішим для іноземних інвесторів. «Шельфові поклади, насамперед в Арктиці, без перебільшення є нашим стратегічним резервом на ХХІ століття», – сказав він.
Половину нинішнього століття Арктика, як найкоротший маршрут між Росією та Америкою, була найімовірнішим полем ядерної війни, а дехто вбачає початки можливого конфлікту і в сьогоденні. Побоювання викликають Росія і Канада, які займають більше арктичної площі, порівняно з іншими країнами, адже цей регіон викликає в обох потужні національні сентименти. З огляду на нове значення своїх північних територій деякі з восьми арктичних країн скромно їх ремілітаризують. 2009 року Норвегія перемістила військово-командний центр до арктичного міста Рейтана. РФ проводить заміну й модернізацію своїх шести атомних криголамів, які в принципі належать до цивільної інфраструктури, хоча й не без елементів безпеки. Однак The Economist припускає, що побоювання з приводу конфлікту навколо Арктики, як і клімату, перебільшені.
Арктика не є terra nullius, або нічийною землею. На відміну від Антарктики, відносини довкола якої регулює Антарктичний договір, більшість її демаркована. Серед півдюжини територіальних конфліктів у регіоні найбільшою, мабуть, є суперечка між США і Канадою щодо статусу Північно-Західного проходу. Вони не розв’яжуть війни, а більшість держав, чиї території охоплюють арктичні зони, є членами НАТО.
Окрім збагачення групи країн, які отримають більше ресурсів, скресання Арктики матиме й інші стратегічні наслідки. Одним із очевидних, потенційно «підривних» серед них буде поява нових торгових маршрутів. Судноплавний шлях через Північно-Східний прохід уздовж сибірського узбережжя, який росіяни й моряки називають Північним морським шляхом, скорочує відстань між Західною Європою та Східною Азією приблизно на третину. Тепер він відкритий чотири-п’ять місяців у році, й рух на ньому пожвавлюється. 2010-го ним ходили тільки чотири судна; торік в обох напрямках – 34, зокрема танкери, рефрижератори з рибою і навіть круїзний лайнер.
Великі азійські експортери, такі як Китай, Японія і Південна Корея, вже інвестують у будівництво флоту, що зможе курсувати в закрижанілих водах, або окреслюють такі плани. Тут є подвійна перевага для Росії, яка має амбітні сподівання на розробку морського коридору з перевалочними пунктами та іншими елементами інфраструктури. Це сприятиме швидшій доставці арктичних ресурсів до ринку, а також диверсифікації економіки РФ, залежної від експорту енергоресурсів, за рахунок дедалі більш конкурентоспроможного Північного морського шляху.
Така перспектива несе в собі ризики виникнення конфліктів, якщо не воєн, і потребуватиме регулювання. Те, що добре для Росії, може виявитися поганим для Єгипту, який торік отримав понад $5 млрд прибутку від Суецького каналу, альтернативного маршруту між Сходом і Заходом. Тож добре, що надії подає регіональна група «Арктична рада». Перебуваючи під скандинавським керівництвом упродовж останніх п’яти років, вона ініціювала активну співпрацю в Арктиці, зокрема наукові дослідження, складання карт і розробку ресурсів.
Але як примирити загрози довкіллю внаслідок танення арктичної криги з економічними можливостями, які воно обіцяє? Скорочення морської льодяної площі є таким самим результатом людської діяльності, як переорювання прерій, і він може виявитися не менш продуктивним, хоча за це доведеться заплатити величезну ціну. Унікальні екосистеми, як і, мабуть, чимало видів, зникнуть у вирі кліматичних змін. Спричинені забрудненням довкілля, вони приховують у собі ризики для цілого світу. Така Арктика, що вже не є неймовірно далекою і недоступною, раптом стала могутнім символом епохи панування людини.
Читайте також: Обмежені ресурси: до 2030 року половина людства зіткнеться з нестачею води та сільськогосподарських земель
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com