Чи вдасться Європейському Союзу пережити поточний рік? На горизонті безпрецедентні виклики. Європейців очікують не тільки складні (можливо, з ворожим настроєм сторін) переговори з Великою Британією стосовно її рішення про вихід із ЄС. На додачу в провідних країнах-членах відбудуться вибори, на яких популістські праві партії цілком можуть здобути непогані результати й вимагати змін у практиці управління ЄС. Понад те, Європі треба буде вчитися працювати із президентом США Дональдом Трампом та прив’язаності до європейських партнерів. До Європи й надалі прямуватиме потік мігрантів та біженців, а крихка домовленість із Туреччиною проте, щоб вона їх стримувала на своїй території, може розвіятися. Через острах із приводу проникнення терористів до різних країн уряди постійно хвилюватимуться, що на їхні міста і громадян можуть
напасти. І багато європейських виборців, швидше за все, вимагатимуть постійного повернення прикордонного контролю, а це означає кінець Шенгенської угоди про зону без кордонів — одного з найвідчутніших для кожного досягнень ЄС.
У березні відзначатимуть 60-ту річницю Римських договорів, якими було засновано єдиний ринок ЄС. Утім, навряд чи варто чекати святкового настрою. Замість будувати міцніший союз, більшість із 28 країн-членів нині відкрито закликають забрати свій суверенітет у Брюсселя й сумнівають-
ся в самому фундаменті, на якому будується процес ухвалення рішень у Союзі. Євро, яке раніше було символом економічної інтеграції Європи, тепер часто бачиться причиною млявого економічного зростання останніх років. 2017 року єдина валюта знову опиниться під загрозою, надто в Греції та інших бідних країнах, по яких ударив режим суворої економії. Європейські виборці прагнуть ефективнішої політики стосовно боротьби з безробіттям, більшої автономії в питаннях економіки та серйозніших заходів, спрямованих на економічне зростання в Європі.
Відповідні настрої позначаться на цьогорічних виборах у Нідерландах, Франції, Німеччині й, можливо, Італії. Перше велике випробування очікується в березні, коли на дільниці підуть нідерландці. Їхня країна була однією із шести засновників спільного ринку й завжди вважалась однією з
найбільш проєвропейських у ЄС. Та останнім часом вони глибоко розчарувалися. Активна імміграція мусульман, переважно з Північної Африки, дестабілізувала суспільство. Кілька вбивств і жорстоких нападів на нідерландських політиків протягом останніх 15 років викликали активні дебати про те, що іммігрантів — прихильників ісламу не вдається інтегрувати.
Популісти на чолі з Геертом Вільдерсом, правим діячем, який відверто підтримує расистськуполітику проти мусульман, вимагають різкіших заходів. Попри те що нідерландський суд нещодавно порушив проти Вільдерса справу за звинуваченням у розпалюванні расової ненависті, його популярність аж ніяк не зменшилася. Опитування свідчать, що партія Вільдерса може здобути більше голосів, ніж будь-яка інша. Решті політсил доведеться прийняти деякі з його суворих підходів, щоб сформувати з ним життєздатну коаліцію.
Таке ставлення до мусульман та імміграції переважатиме й напередодні президентських виборів у Франції, на яких після першого туру у квітні лідерка «Національного фронту» Марін Ле Пен, швидше за все, стане одним із двох головних кандидатів. Вона публічно підтримала результати референдуму про Brexit у Великій Британії та пообіцяла провести подібний у Франції, щоб громадяни вирішили, чи хочуть лишатись у ЄС.
Очікувалося, що після перемоги Дональда Трампа Ле Пен здобуде легку перемогу на схожій хвилі невдоволення істеблішментом. Однак нині в неї з’явився серйозний опонент — Франсуа Фійон, який переміг на праймериз «Республіканців», мейнстримної консервативної партії. Він теж обі-
цяє жорсткий курс стосовно іммігрантів, але не збирається виходити з ЄС. Фійон майже напевне завоює більшість голосів соціалістів у другому турі виборів, адже їхнім кандидатам зашкодять непопулярність нинішнього президента Франсуа Олланда (сам він не балотуватиметься) й поширена думка про те, що соціалісти винні в економічній розрусі Франції. Навряд чи хтось із соціалістів пройде в другий тур президентських виборів.
Читайте також: Саміт ЄС на Мальті: розділ про Велику Британію в ЄС закрито
Утім, якщо Фійон і відверне від Франції лихо в особі Ле Пен, йому теж доведеться підтримати антибрюссельські настрої, щоб репрезентувати французьку громадську думку. Це може безнадійно послабити ЄС, де роками переважали інтеграційні ідеї Парижа та Берліна.
Мабуть, ніхто не спостерігатиме за французькими виборами уважніше, ніж могутня канцлерка Німеччини Анґела Меркель, яка восени балотуватиметься на четвертий термін. Політикою допуску до ФРН мало не мільйона сирійських біженців вона викликала масове невдоволення. Утім, серйозних політичних опонентів Меркель не має. До того ж вона дала задню в політиці відкритих дверей: тепер Німеччина, Австрія і Балкани значно більше обмежують доступ утікачів до своєї території. Утім, до осені неабияку підтримку, ймовірно, здобуде «Альтернатива для Німеччини» — партія, що починала з протесту проти єврозони, а згодом стала апелювати до ширшої аудиторії, вдаючись до різкої риторики про імміграцію. Найдужче Німеччина боїться, що страх тероризму, обурення слабкістю ЄС перед лицем міграційної кризи та можливий крах тогорічної угоди з
Туреччиною, яка має зупиняти потік мігрантів до Греції, призведуть до протесту проти Євросоюзу.
Читайте також: Самообман еліт
Для країни, чиє післявоєнне політичне відновлення ґрунтувалося насамперед на європейській ідентичності, це буде катастрофою. Меркель вважають наймогутнішим політиком у Європі, тому тривоги решти країн із приводу режиму економії, стагнації та імміграції ляжуть на її плечі до неї.
Опитування показують, що в жодній країні, крім Великої Британії, більшість не проголосує за вихід із ЄС. Одначе Німеччині нелегко буде відстоювати дальшу політичну й економічну інтеграцію, коли всі її сусіди прагнуть протилежного. Дехто з нових країн-членів, зокрема Польща
й Угорщина, теж переживає спалах націоналізму та протесту проти Євросоюзу. Таким чином, ключовою вимогою буде обмеження повноважень Брюсселя, що може призвести до радикальних пропозицій стосовно реструктуризації управлінського апарату ЄС.
Зневіра в проекті ЄС — головному ідеалі Західної Європи протягом ось уже півстоліття — припадає на період, коли європейці потребують єдності, бо мають справу із Трампом на Заході й Путіним на Сході. Ймовірне зближення цих лідерів кине серйозний виклик європейському лібералізму. Їхня дружба може ознаменувати нові торговельні війни, ще одну холодну війну та повернення до «сфер впливу». Це погані новини, особливо для України та держав Балтії, стривожених намірами Москви.
Читайте також: Невідома складова. Чого Європа очікує від президентства Дональда Трампа
І от посеред такого хаосу прем’єр-міністр Сполученого Королівства Тереза Мей намагатиметься домовитися про полюбовне розлучення з Європою. Більшості зараз не до цього. Головна проблема в тому, що навіть британська влада, очевидно, досі не знає, чого хоче або як домогтися доступу до єдиного ринку в обхід решти правил європейського клубу. Британське питання переважно розглядатимуть як другорядне на тлі необхідності реформувати ЄС. Та суперечки й безпросвітні переговори можуть означати, що перед своїми внутрішніми негараздами ЄС постане без підтримки однієї з найбільших економік Європи й важливої політичної сили з постійним голосом у Раді Безпеки ООН. 2017-й не обіцяє стати щасливим для Брюсселя й усіх, хто ще мріє про європейську єдність.