Повідомлення про протестні акції, котрі організовують спільноти внутрішньо переміщених осіб, часто викликають доволі жорсткі коментарі. Мовляв, вони знов вимагають для себе преференцій та змушують “почути Донбас”. Хоча вимоги переселенців здебільшого стосуються їхнього власного правового статусу, а відтак є цілком виправданими та логічними, їм часто закидають бажання привернути до себе надмірну увагу, протиставляючи їхнє право захищати власні інтереси патріотизму та самопожертві.
Читайте також: Донбас: битва за молодь
На жаль, суспільству продовжують “згодовувати” меседжі про громадянську війну, призвідцем котрої буцімто є не так Росія, як власні співгромадяни з донбаською реєстрацією у паспорті. Тому заклики перевірити корупційну складову у використанні коштів на великі проекти, з якими на площу виходять умовні жителі Полтавщини, зазвичай сприймається як чин зрілого громадянського суспільства. А наприклад, мітинг переселенців під американським посольством у Києві, де вимагали перевірити, на що витратили кошти, які надійшли від США Україні для допомоги переселенцям та постраждалим внаслідок війни на Донбасі — це чомусь вже маніпуляція та скарги “донецьких”. Вимоги забезпечити житлом родини АТОвців сприймаються нормально, а ось якщо це родини АТОвців-переселенців, то вже ні: мовляв, нехай звільнять свою територію і там вимагають. Прикладів таких подвійних стандартів, насправді, можна знайти багато, але зараз, власне, йдеться не про це. Якщо не піддаватися на примітивні маніпуляції, то можна побачити наступне. Окрім вимог дотримуватись законів щодо забезпечення прав ВПО, переселенці системно влаштовують також акції, спрямовані, наприклад, на привернення уваги до російської агресії, вшанування пам’яті загиблих за свободу України земляків, покарання колабораціоністів.
Читайте також: Розбуджені війною
Так, кожного року у березні у Києві збираються донецькі та луганські патріоти, щоб згадати земляків, які віддали своє життя на війні з Росією. На жаль, більшість їхніх імен досі залишаються невідомими: тисячі людей, які намагались чинити спротив з початку окупації, зникли без вісті та вбиті. Також на акціях переселенців нагадують про потужний спротив “русской весне”, який чинили Луганщина та Донеччина – про багатотисячні патріотичні мітинги у обласних центрах, які у більшості випадків закінчувалися кривавими трагедіями. “Я обов’язково в цей день йду на Майдан, щоб побачити “своїх” – тих, хто, ймовірно, був поруч у Донецьку, коли ми розгортали великий стяг на площі. Ми тоді впізнавали один одного по очах, в яких ще була надія, що ми втримаємо Україну в рідному місті”, – згадує ці акції Наталя, переселенка з Донецька.
Багато переселенців долучається до різноманітних акцій проти гіпотетичних поступок Росії: проти “особливого статусу” для ОРДіЛО, проти перемир’я на умовах ворога чи проведення виборів на окупованих територіях. Бо вони знають ціну подібним рішенням, як ніхто інший. Можна згадати й акцію в центрі Києва у 2017 році, куди переселенці принесли портрети представників політиків з Донбасу, щодо антидержавних дій та колабораціонізму котрих і досі не було проведено розслідувань. На жаль, майже всі ці портрети можна виносити на вулицю і через три роки після тієї акції, бо відсоток засуджених серед цих політичних діячів мінімальний.
Читайте також: Почути голоси дітей
Вже п’ять років проходить арт-перфоманс, який ініціює донецький художник та колишній полонений бойовиків “ДНР” Сергій Захаров. “Картковий будинок”, складений з величезних гральних карт із зображенням осіб, причетних до катувань, вбивств та розв’язування війни в Україні, складається для того, щоб привертати увагу до російської агресії. “Це зрозуміла і ясна, штучно створена структура — картковий будиночок, який тримається на Путіні, ключовій фігурі російської підтримки і агресії, – пояснював Сергій Захаров у 2015 році. – Путін заперечує знаходження своїх військовослужбовців на Донбасі, але його брехня очевидна всьому світу. І коли я вибиваю першу карту — Путіна — все, що позбавлене його підтримки, просто розвалюється”. З плином років акцент перформансу змінюється, бо за цей час на законодавчому рівні так і не було прийняте рішення щодо військових злочинів. “За сім років війни парламент так і не знайшов часу для прийняття законопроекту про військові злочини (№2689), який вводить в Кримінальний кодекс відповідальність за злочини проти людяності і військові злочини. Це дає як учасникам незаконних збройних формувань, так і самому Путіну, всі можливості уникати правосуддя” – наголошується в прес-релізі акції.
Ці приклади вкотре свідчать, що переселенці в Україні є дієвою спільнотою, котра має потенціал та мотивацію для розбудови країни. На рівні невеликих громад вже можна побачити реальні зміни, ініційовані та впроваджені новими мешканцями, котрі після вимушеного виходу з зони комфорту відчули в собі бажання бути активними та діяти рішуче. І місцеві вибори, на яких цьогоріч переселенці зможуть не тільки бути обраними, а й обирати, ще раз продемонструють цей потенціал у політичному та соціальному житті громади. Якщо ми, звісно, не будемо продовжувати саркастично гмикати, почувши про якусь ініціативу чи акцію, на яку запрошують переселенці.