Як у кожній порядній країні, в Україні є свої сепаратистські рухи. Їх наявність повинна була би додавати радості українським націоналістам різної масті, які пам’ятають десяту точку оунівського Декалогу. Тієї, де про розширення «простори своєї держави».
Сепаратисти в Україні є кількох мастей. Історія України дала можливість апелювати до різноманітних утворень на території нинішньої України: від держави «трипільської держави Аратта» до держави русинів, яку було проголошено зовсім нещодавно.
Найекзотичнішим сепаратистським рухом можна було би назвати кримських ісламістів. І дійсно, нещодавно СБУ як свою перемогу показувала розкриття фундаменталістської партії території України. Ісламська область, яка би згодом поширилася на всю територію України – були би не найгіршим варіантом. Пригадаймо, найбільші досягнення українців припадають на період їх підпорядкування, навіть сучасними кордонами Україна завдячує Сталінові, а створенням Академії наук – німецьким багнетам гетьмана Скоропадського. На жаль, територією Аллаха, вільною від алкогольної залежності, наша держава не буде: сучасне керівництво кримців секуляризоване. Якщо поєднання самозахвату кримського берега з ісламом є нормальним, то зречення від іміджу «ще однієї жертви сталінського терору» на користь примарного джихаду не відповідає «політичному своєчассю».
Найгучнішою була справа Підкарпатської Русі – фотографії Прем’єр–міністра самопроголошеної республіки Петра Гоцка розповсюджувало не Міністерство пропаганди Підкарпатської Русі, але Служба безпеки України. Цей крок, між іншим теж можна розцінити як потурання інтересам самопроголошенців, адже «поганого PR не буває». Звідси, можливо і ідеї Гриценка щодо гасла «Ворог їхньої держави». Якщо подивитися порядок денний з’їзду русинів у Пардубицях (Чехія), за темами він цілком підходить під з’їзд заради конструювання нової нації зі своїми трагедіями, діаспорою та успішним майбутнім націоміфічної риторики держави Україна: етноцид русинів (голова секції В.Фрікер, Німеччина), мовний етноцид (І.Петровцій, Підкарпатська Русь), робота з русинською діаспорою (Г.Гатінгер, Угорщина), економічний розвиток Республіки Підкарпатська Русь ( М.Поп, США). До честі русинів, свій головний сайт вони розмістили із доменом Європейського Союзу – http://www.pudkarpatskarus.eu/, отже, у дечому вони вже обігнали свого окупанта – Україну.
Одеська республіка – могла би стати «червоною плямою» на карті України, подібно до Чьяпасу у Мексиці, де воюють сапатисти на чолі із Субкоманданте Маркосом. Проте творці Одеської республіки не обмежили себе заявами та листівками, а розпочали експропріації для фінансування нової, соціалістичної армії, за що потрапили до в‘язниці у справі «одеських комсомольців». Можливо, втілення такої ідеї допомогло би мати на Півдні України свою «Північну Корею», або «шведську модель».
Донецька республіка – нащадок проголошеної більшовиками під час громадянської війни Донецько-Криворізької республіки. Згідно із заявою, яка роздавалася у 1998 році, це країна, що засновується на Руській Вірі православній та загальнолюдських цивілізаційних цінностях. Чорно-синьо-червоний стяг «мешканців» республіки і досі можна побачити на проросійських мітингах.
Деякі українські інтелектуали із Західної України люблять порозмовляти про Галичину як окреме державне утворення, форпост «української» України у європейському форматі, «П’ємонт», для усіх, хто не здався. І дійсно, якщо вірити статистиці по «маятниковій еміграції», мешканці цього регіону більш від інших їздять до Європи та надсилають найбільше коштів рідним. Напевно, інвестують в проголошення суверенітету.
Утім, втіленням «української мрії»: принципу «яка держава, такі і сепаратисти» та бажання мати «садочок і землі кусочок» є Чернігівське Південне сударство, проголошене двома друзями – Віктором Москаленком і Андрієм Дирдою у селі Бакаївка Ічнянського району Чернігівської області. На печатці своєї держави вони вказали номер виду економічної діяльності (КВЕД) 99.00.0 – «діяльність екстериторіальних організацій», а сільський голова для них не авторитет, адже мають власний «Бакаївський муніципалітет».
Як бачимо, українські сепаратистські організації викликають швидше усмішку і відчуття величності України, яку, між іншим, дехто в Росії та Польщі теж вважає лише сепаратистським утворенням. Тож, хоч вони і «сепаратисти», але «наші» – отже, також готові відкласти свої сепаратистські діла заради нового випуску «Шустер Live» або «Танців з зірками».