Взагалі поява документів, які хоча б номінально фіксують належність до якогось квазідержавного формування, — акт передусім демонстративний. Щось на кшталт того самого референдуму, який є не причиною і навіть не каталізатором «русской весны», а радше приводом для дій агресора. Тому введення обов’язкової паспортизації на окупованих територіях, на мою думку, буде сигналом подальшої ескалації конфлікту. А зараз ми бачимо перші кроки, за якими уважно стежать по обидва боки лінії фронту. Хтось робить це, щоб активізувати процес ультиматумів, хтось — щоб на законних підставах відрубати всі зв’язки.
У Бахмуті біля служби, що в народі, як і раніше, зветься «паспортним столом», людей не менше, ніж біля Ощадбанків, де зараз перевіряють пенсіонерів із неконтрольованих владою територій. Але в Міграційній службі майже немає літніх людей, навпаки, багато молоді. У містах, до яких найшвидше можна доїхати з КПВВ, попит на послуги паспортисток дуже великий. З уведенням нового формату документів та вимоги обов’язкового першого паспорта для 14-річних, а також появою можливості місцевим удома отримати закордонний паспорт черга збільшилася до неймовірних розмірів: щоб потрапити в потрібний кабінет із єдиним апаратом для фотографування на електронні документи, люди ночують під зачиненою будівлею, у деяких містах, наприклад Покровську, списки сягають сотні людей, чекати доводиться тижнями. Не зменшилася черга й після новини про визнання Росією паспортів «ЛДНР»: навіть ті, хто вирішив отримати той документ, мабуть, не ризикують і все одно їдуть отримувати українські паспорти.
Читайте також: Синдром Джигурди
Михайло довго не вступає в бесіду, яку я намагаюсь вести в черзі біля кабінету паспортистки тихо, бо чиновники дуже нервуються, коли в коридорі галас. Жіночка із сином, який отримує свій перший документ, нарікає на те, що з новими ID-картками не пропускають у Росію, тому, мабуть, вони потім підуть іще за одним паспортом у Горлівці. Хлопець, який, здається, не включений у розмову, бо грає в телефоні, несподівано буркоче: «Не піду!». І грає далі, не пояснюючи, чи то черга його так дістала, чи то ставати громадянином «республіки» не бажає.
«А ти б, хлопче, матір слухав — діло каже! Тобі ж десь навчатися ще, як вирішиш, дістанеш той чи інший паспорт. Узагалі документи потрібно тримати в порядку! Я ось уже третій місяць сюди ходжу, як на роботу, бо на базарі вкрали паспорт. Тепер навіть додому поїхати не можу, ночую по знайомих, допоки не доведу, хто такий… Якби пропустили на блокпосту додому, то краще новий отримав би, деенерівський. Бо, кажуть, це простіше», — пояснює Михайло.
Таких історій тут багато: квест з отримання паспорта для мешканців неконтрольованих владою територій є однією з найскладніших з усіх можливих проблем із документами. Щоб отримати новий замість втраченого, людям доводиться чекати місяцями, інколи навіть без надії на успіх: жодних архівів із тієї території вивезено не було, доводити потрібно навіть своє громадянство, яке кожен мав би набути ще в 1991 році. А без українських паспортів лишилися люди з різних причин: хтось втратив через обстріли, хтось тільки звільнився з тюрми, у когось, як у Михайла, вкрали. Можливо, дехто намагається легалізуватися, маючи в планах шкодити Україні, але в мене є серйозні сумніви, що вони отримували б документи, саме стоячи в чергах у Міграційну службу. Для цього, на жаль, у нас є зовсім інші засоби. Тому надскладний алгоритм отримання українського документа, здається, грає на руку сепаратистам. Бо там його залюбки видають кожному, хто зберіг хоча б ксерокопію українського паспорта. І навіть росіянам, якщо ті мають особливі заслуги (зрозуміло які). На сайті юридичної компанії з Донецька «Хтось там і партнери» я знайшла навіть перелік документів та алгоритм отримання документа тими, у кого не було реєстрації на нині окупованій території до 7 квітня 2014 року. Ось дата створення республіки, виходить. Власники, наприклад, львівської прописки мають пройти судові засідання, хоча про це в умовах тотального переслідування за все українське казати навіть не смішно. Але довести громадянство республіки, якої не існує, все ж реально легко…
Читайте також: У Росії паспорти терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» прирівняли до українських
Кому вигідно отримати територію, де в більшості громадян будуть паспорти, які визнають у країні-агресорі, мабуть, пояснювати не треба. Чи піде окупаційна влада на наступний крок — анулювання українських паспортів, поки що невідомо, але це кардинально змінило б погляд простого мешканця Донбасу на той процес. Робити свідомий вибір зараз готові не всі, хоча дедалі частіше можна побачити в руках людей не тільки рублі, а й документи екзотичного для нас змісту. Бо спритність населення в отриманні благ від ситуації, у якій воно опинилося, вражає і в цій історії:
«Мій кум у Донецьку каже, що вже отримав паспорт, щоб їздити на північ Росії, де працює вахтовим методом. Але щось там усе одно не так. По ТБ казали, що не треба, як з українським, реєструватися і через 90 діб додому виїжджати, а його змушують. Та то, мабуть, тимчасово, поки не розібралися. Вони ж нас підтримують, тому й визнали паспорти. Каже, пішов до контори, заплатив щось близько 200 руб., через місяць отримав паспорт. А якщо дуже треба, то можна зовсім без довідок і ксерокопій, 2000 руб. — і документ у кишені».
«А український здав?» — питаю я в Михайла, бо справді не знала, чи потрібно зараз власникам документа від невизнаних республік відмовлятися від українського громадянства. «Ні, нехай буде! І сюди ж потрібно їздити: по харчі, пенсію оформляти через рік, як без паспорта?» — знизує плечима Михайло, не вбачаючи жодних суперечностей у цих подіях.
Ті, хто там лишився, кажуть, що зараз багато паспортів видають дітям, які досягли 16-річчя. Хтось отримує, бо орієнтований на продовження навчання в Росії, тому вважає «документ ДНР» вигіднішим. Це не дивно, бо ті, хто живе в окупації, розповідають, що в школах зараз навіть олімпіади чи конкурси проводять російські, дітей з особливими здібностями майже відразу «підтягують» до себе виші РФ. Інші вирішують так через переконання батьків.
Читайте також: На окупованому Донбасі триває кампанія з примусового оформлення "паспортів ДНР" – Тимчук
«Не у всіх тих, хто вірить у повернення України, є гроші, щоб поїхати до іншого міста й зробити паспорт дитині: дорога від 150 грн, десь переночувати, щось поїсти… А ще знаєте, яке в нас населення: більшість далі Сєдового нікуди ніколи в житті не виїжджала, тому їм і цей «паспорт» піде для місцевого користування», — вважає користувач соцмережі Алекс, якому заперечують інші: було б бажання, а гроші на це знайти можна. А зважаючи на черги в паспортних столах у звільнених містах Донбасу, охочих справді чимало. Чи багато з них робить це з принципової позиції, з’ясується з часом.
Але вони є. Саме з таким школярем я зустрілася на КПВВ, коли він із бабусею їхав до Костянтинівки. Приїздив по свідоцтво про народження, бо хоче отримати паспорт тільки в Україні. У шкільному рюкзаку зошити та одяг. Каже, їде не тільки отримувати паспорт, а й оформлятися в школу, де раніше проходив навчання екстерном. «Мені ж наступного року вступати, куди я з тим дипломом «із куркою» вступлю? Та й паспорт мені потрібен справжній. Тому чекати більше не можу, батьки лишилися в Горлівці, а ми з бабусею тепер переселенці», — пояснює хлопчина.
У Донецьку ажіотажу з отриманням паспортів наразі немає. Ті, кому було потрібно з ідеологічних переконань, зробили це в перших рядах. Тоді навіть були черги, про що розповів працівник одного з навчальних закладів Донецька. Він стверджує, що від нього не вимагали документів нового зразка, хоча працевлаштування офіційне. Але є певні категорії людей, які роблять це, бо тільки так можуть себе легалізувати, хоча б для виїзду до Росії. Наприклад, ті, хто через порушення закону боїться перетинати лінію зіткнення: тут і реальні бойовики, і ті, кого хтось вписав на сайті «Миротворець». Про такі історії пишуть у соцмережах: «Якщо треба вклеїти фото (25 чи 45 років), а чоловік, наприклад, у «Миротворці», починаються труднощі. Тут, звичайно, можна за гроші її вклеїти, але вже були випадки, коли Рашка не пускала до себе, бо вклеєно неправильно. Людині на п’ять років заборонили в’їзд туди. Найцікавіше те, що в Росію з українським паспортом, але з простроченою фоткою не можна, а з папірцем від ДіРи впускають. Ось це маразм!»
Читайте також: Російські банки всупереч указу Путіна відмовляються визнавати "паспорти" "ДНР/ЛНР" – ЗМІ
Питання отримання паспорта невизнаних республік поки що лежить у площині ідеологічній, бо немає жодного практичного застосування цих папірців, які тиражують у місцевій друкарні. Тому власників цих документів інколи як можуть тролять донеччани, про що потім розповідають у закритих групах у соцмережах: «Нещодавно знайома розповіла смішний випадок. Пішла вона робити фотографію в студію. Заходить туди якась тітка й питає, чи фотографують на паспорт «ДНР». Фотограф мовчить. Жінка ще кілька разів: на паспорт «ДНР» робите? Фотограф не витримав: ні, ми тільки на справжні документи робимо! Тітка й пішла. Дрібниця, а приємно!».