Втім, почути, що про них думають, їм би не завадило. Одразу б полуда з очей зійшла та, можливо, зникли зайва пиха та безпідставна самозакоханість. Така нагода у них є щодня. Проте скористатися нею чомусь не хочеться. Чому, зрозуміло. У своєму мікрокосмі значно комфортніше, ніж в оточенні тисяч «невдах», які мають до тебе мільйон претензій.
Народні обранці надто довго вибудовували свій світ, щоб отак бездарно його зруйнувати. Для більшої певності вони навіть звели паркан довкола свого робочого місця, щоби вже ніхто не порушував їхнього спокою. Позаяк вважають, що мають на нього право.
Гуртом і бабу легше бити…
Лише народ, чиїми обранцями вони є, чомусь вважає інакше та щоразу сильніше прагне цей паркан зруйнувати. То афганці зазіхнуть на святе і кидаються до парламенту, щоби вдертися всередину та позбавити депутатів блаженства, то чорнобильці розхитують паркан, бо їм також, бач, треба побачитись із народними депутатами. Неподобство та й годі.
Проте це свідчить, що народним обранцям найближчим часом таки доведеться зійти з небес на грішну землю і почути, що від них вимагають. Якщо ні, то перебування на небесах може безнадійно затягнутись і тривати вічність, і жодні земні радості, так важко зароблені невтомною працею, втратять сенс. Все доведеться залишити і піти, тому що, як просто і зрозуміло пояснював колись Євген Альфредович Червоненко, «в труні кишень нема». Більшість нардепів, певна річ, про це не думає, але їхній електорат знає це напевно і не соромиться висловлюватися вголос.
Народна творчість
Представники чорнобильських організацій з Харківщини, Житомирщини, Київщини і Донеччини, які зібралися нині під парканом Верховної Ради, протестуючи проти законотворчості депутатів, яка позбавляє їх мізерних пільг, лише підтвердили, що температура «любові» народу до своєї влади нестримно наближається до точки кипіння. Те, що тих представників було не надто багато, ще ні про що не говорить. Як заявив один із учасників акції, «нині ми лише розхитуємо паркан, бо нас мало, але завтра, коли нас вийде мільйон, ми його кинемо одним махом і того Чечетова разом із ним. І депутатський значок його не врятує, бо ми його знаємо в обличчя».
Депутат Чечетов, відомий парламентський диригент, якого вже навіть колеги по цеху називають не інакше, як «семафор», чомусь користується в протестантів особливою любов’ю. Його ім’я згадується всує так часто, як, мабуть, жодне інше, навіть частіше, за імена самих Миколи Яновича та Віктора Федоровича разом узятих. Один із мітингувальників, напевно, сподіваючись докричатися до вух свого «улюбленого» депутата, просунувшись крізь ґрати паркана, волає на всю горлянку: «Чечетов, доки ти будеш оскотинюватися? В тебе залишилась тільки людська подоба, а все решта – від мавпи. Ти давно перестав бути людиною. І незалежно, в якій ти партії і який носиш партквиток, ти вартуєш ще менше, ніж твій квиток важить без обкладинки. Тебе і таких, як ти треба розігнати в чортову мать…» З естетичних міркувань непарламентські висловлювання з цього «гласу з пустелі» довелося вилучити, але суть, здається, зрозуміла.
«Коли падатиме паркан, тікайте, бо вас придавить…»
Тож народ останнім часом не церемониться. Ані у висловлюваннях, ані в діях. Двісті демонстрантів-чорнобильців вирішили, що вони мають право розхитати важкий залізний паркан і кинути його, щоби потрапити до Верховної Ради і висловити своє обурення. Якби не міліція, яку пригнали в такій самій кількості, як було демонстрантів, паркан давно б лежав і комунальні служби, що його встановили, мали б знову роботу. Втім, міліція нині виявилась сильнішою. Але це ніскілечки не розохотило чорнобильців. «Скоро прийдуть афганці – і ми вас зметемо», – казали вони в бік правоохоронців. А одна сердечна бабуся тихо радила міліціонерам, щоб ті, коли падатиме паркан, тікали, тому що їх придавить. Проти них вона, мовляв, нічого немає. Їй потрібні ті «п’явки», які ховаються за спинами простих служивих.
«Шухевича на вас немає», – волає якась жінка з Харкова, спостерігаючи, як міліцейське начальство перемовляється по раціях. «Він би з вами швидко навів порядок». «В Білому домі майданчик для вертольота на одну машину, а Януковичу треба на шість. Він що зразу в шести машинах свою ж… возить?» Вторує їй колега по боротьбі. «Як брали в Одесі трьох чеченців, то послали дітей, а як себе охороняти, то «Беркут» в касках посилають і з дубинками», – обурюється якийсь пан з плакатом у руках. «Довели людей, собаки. Щоб це каліки приходили сюди і стояли», – кричить голос з натовпу.
Водночас двоє обурених міліціонерів по інший бік паркана жаліються своєму босу в штатському, котрий щойно підійшов запитати, як справи: «Знаєш, що вони про нас кажуть? «Козли в стойлі» називають».
«Знаєш, що вони про нас кажуть? «Козли в стойлі» називають»
Втім, «козли в стойлі» – це ще було м’яко. Коли розхитували паркан, якась жінка вчепилась в нього і каталася, мов на гойдалці, заохочуючи чоловіків сильніше хитати. Один із міліцейських офіцерів почав штовхати її вниз, але вона у відповідь збила йому з голови шапку. «Ти що хочеш, щоб я впала?» – кричить жінка. «Ти що собі дозволяєш?» – вигукував служивий. «Хочеш в тюрягу?» – «А ти хто такий, щоб мене лякати і тикати», – знов репетує демонстрантка. «Я кандидат наук, я науковець, в мене двоє дітей 7,5 та 3,5 років. Я за них тут стою, і мені нема, що втрачати. Я не боюсь твоєї тюрми. А ти стоїш і охороняєш цих трутнів, які нашим добром понабивали собі кишені. І ще мені будеш погрожувати?»
Словесна перепалка триває досить довго. То тут, то там через паркан чути вимоги демонстрантів і глузування з депутатів та правоохоронців вищих чинів. Простих міліціонерів не ображають і навіть жаліють. Прихід на розмову депутатів не вгамовує запалу особливо гарячих мітингувальників. По черзі з’являються Ляшко і Семинога та пояснюють, у чому суть проблеми з пільгами і які законопроекти подані на розгляд. Втім, люди розуміють, що говорити треба не з ними і вимагають виходу Литвина чи Мартинюка. «Литвин зайнятий, – каже Семинога, – а Мартинюк веде засідання». «Клич Єфремова! Хай він вийде, скотина, хай згадає, що він обіцяв нам минулого разу».
А в цей час в парламентському залі депутати грають гру. Гра проста. Вносяться правки в законопроект про судову систему. Правок чимало. Більшість з них озвучує депутат Кармазін. Регіонали, комуністи і литвинівці читають газети. За поправки Кармазіна голосують переважно його колеги по фракції і прихильники. З потрібних голосів «за» набирається 60. Всі правки пролітають. Втім, Кармазін щоразу ретельно аргументує, чим корисна його правка, як це допоможе зберегти та реформувати судову систему і просить проголосувати. Його аргументи для провладної більшості, звісно, як пугою по воді. Головуючий Мартинюк кепкує, але Кармазін вперто вимагає голосувати всі внесені поправки: «Думаєте я втомлюся і обламаюсь? Не дочекаєтесь».
Кармазін: «Думаєте я втомлюся і обламаюсь? Не дочекаєтесь».
Зрештою депутати йдуть на півгодинну перерву. А в цей час в залі Ради з’являються бютівці і блокують президію. Двері завалюють кріслами, проходи також. До зали починають стягуватись журналісти. Пахне смаженим. Ще за якийсь час на балконі, де сидять представники ЗМІ, з’являється голова фракції БЮТ Іван Кириленко і просто в проході проводить брифінг. Каже, що Раду його фракція блокує, щоб зняти з порядку денного законопроект, проти якого протестують люди на вулиці. Він дуже небезпечний і його не можна голосувати. Була домовленість, що його не вноситимуть на розгляд, але чомусь внесли. «У нас немає іншого виходу, тому блокуємо». Журналісти цікавляться, чому плакат розвішений в президії не проти закону, а за Юлю: «Юлі волю – Україні волю». Кириленко пояснює, що це ще одна проблема, якою вони переймаються.
Блокування президії. Хто в буфет а хто до боротьби
Трибуна заблокована, депутати, яким це нецікаво, сидять в залі і читають газети. До обранців-протестувальників підходить Чечетов і жартома розповідає. Один із обранців показує йому роги. Врешті з’являється Кожем’якін, який керує процесом блокування і просить відкрити прохід на одні двері для спікера.
Важка робота і маленькі радості народного обранця
До зали входять Литвин з Мартинюком. Перший повідомляє, що відбулася нарада і вирішено зняти спірний законопроект, позаяк була раніше така домовленість, а домовленостей треба дотримуватися. Крім того, Кабмін ще має над ним попрацювати, тому «повертаємося до роботи». Бютівці знімають блокування президії і розсідаються по місцях. Люди на вулиці також розходяться і до початку обідньої перерви про ранкові баталії нагадують хіба потолочена трава і шматки порваного транспаранту.