. В 43-му році під час Керченсько-Ельтигенської десантної операції його батарею вночі викинули на острів Тузла і він облаштував собі командний пункт в чанах, в яких до війни солили уславлених керченських оселедців. Зручно. Чавун, осколки не пробивають. Виставив стереотрубу над чаном і командуй собі, стріляй через протоку.
Зараз вже не до оселедців. Мій дядько, слава Богу, помер за тиждень до висадки зелених чоловічків у Криму, і так і не взнав, що дві його десантних операції в Керчі були не останніми, можна і не з катера в холодну воду, а на поромі «Кавказ-Крим», з комфортом. І вже точно не міг уявити, що через відвойовану ним Середню Косу (вона ж Тузла) проляже траса Кримського моста.
А був, виявляється, ще міст Керченський залізничний, плід спільної нацистсько-радянської кооперації. Тобто починали його будувати німці в 42 році для постачання своїх дивізій на Кавказі, а завершили вже радянці в 43-му, використавши вже завезені німцями залізні конструкції й матеріали, і в 44-му ним навіть їздив Сталін на Ялтинську конференцію, тобто вже повертався з Ялти в Москву. За німців функціонував ще екстравагантніший проект – вантажна канатна дорога над протокою, але ми зараз не про неї.
Читайте також: Росія затягує азовський вузол
У лютому 45-го після всього трьох місяців експлуатації, під час зимових штормів, льодохід з Азовського моря зніс опори інженерного дива к чортовій матері, тож його вирішили не відновлювати, бо військове значення на той час міст вже втратив, Крим від німців звільнили, взяли штурмом неприступний Севастополь 9 травня 44 року. Сваї посеред протоки стирчали й заважали судноплавству ще до середини 60-х, коли вже запустили поромну переправу Порт Крим – Порт Кавказ. Мій знайомий лисуватий передпенсійний матрос, який працював на одному з цих поромів у молодості, встигав за 20 хвилин, що пором йшов через протоку, познайомитися з якоюсь молодухою на дискотеці на верхній палубі, запросити пані в каюту, а там вже як карта ляже. Від можливих аліментів він потім переховувався на траулері в Індійському океані, а познайомився я з ним на відстійному судні «Пантікапей» (так в грецькі часи називалася Керч) що іржавіло під причалом рибного порту в очікуванні чи то на ремонт, чи то не переплавку в Греції. В бичівському простонародді цей відстійний траулер без опалення, з гальюном на причалі, дражнили «Пантикапець».
Бич – це від англійського «beach comer», той, що приходить на пляж, – ніяких «бувших інтелігентних чілавєков». Це були радянські кріпосні моряки, яких тримали в портах без роботи, бо пароплавів на всіх не вистачало, платили якісь смішні гроші, щоб не повиздихали вже геть повністю, й примушували копати канави чи й визбирувати мерзлу капусту в навколишніх полях. Їсти, крім як скип’яченого в банці розчинного супу з пакетів, нічого. Жити, крім як на холодних і темних (залізних!) пароплавах в порту, ніде. Відмічатися в «управі» треба кожен день, бо не отримаєш тих 70 рублів зарплати «резерву», як називали це безробіття радянські бюрократи. Бо в СРСР не було не тільки сексу, а й безробіття.
Читайте також: Воєнний стан: бойова профілактика
Саме за таких обставин найкраще розумієш кримський фольклор, що якби Крим був державою, Керч була б Сибіром – йдеш вздовж моря по набережній в химерному полії – замерзлих в леті хвилях – а тебе натурально здуває вітром в море, як Джекі Чана в аеродинамічній трубі. 70 кілометрів стисненої високими берегами протоки і справді утворюють природну аеродинамічну трубу. В роки особливо зразково-показових штормів тут же поряд викидає на берег пароплави, що чекали на проводку каналом посеред протоки на якорі і дочекались урагану. Як ось в листопаді 2007, коли протягом доби в протоці затонуло 6 суден, а більше 20 було пошкоджено. Вітер 40 метрів на секунду висота хвилі до 6 метрів.
Просто уявіть цю стихію, уявіть незатишне зимове море, і у вас відпадуть усі питання, чому українські бронекатери йшли з Одеси вздовж окупованого узбережжя Криму в супроводі буксира. Катери ці взагалі призначені для дій в прибережній частині моря, як ось лимани, й не призначені для самостійних переходів бурхливим морем. В них навіть пального на весь перехід до Маріуполя не вистачило б, і в призначеній точці посеред моря їх бункерувало ще одне наше допоміжне судно. Вже те, що цей конвой дістався Керчі без втрат, не маючи змоги на шляху сховатися і перечекати шторм в жодному кримському порту-прихистку – маленьке диво морської виучки і планування операцій. Це ж, як на мене, пояснює і те, чому вже відходячи після інциденту вони не могли покинути напризволяще пошкоджений тараном росіянців буксир і, скориставшись перевагами швидкості та маневреності просто накивати п’ятами від сторожевиків ФСБ, які до того часу вже порозвалювали один одному борти при зіткненні. Фраза з перехоплених перемовин цих баранів, що кидалися на нові ворота (назва буксира «Яни Капу» саме так і перекладається з кримсько-татарської) достойна героїв новели Жванецького «Єврейський пароплав»:
– Він усвідомив свою маневреність!
– Ах, який пароплав! Нам його дали на добу перевірити, який він моряк!
Це ми, вся Україна, усвідомили свою маневреність, слухаючи безперервний потік матюків на містку російського сторожевика, що переривалися лише рефреном:
– Дави хохлів, дави!
Тримайтеся, хлопці.
Психоз росіянців довкола Кримського мосту несподівано відкрив нам їхню ахілесову п’яту. Адже дійсно, тепер кожне судно, що йде з українського порту, вганяє їх в жах легкістю можливого теракту. Вони ссуть кожного бердянського сейнера, що йде в Чорне море, бо досить і сейнера. Вони поводяться так, наче смерть їхнього кощія не на дубі-в скрині-в зайці- в яйці, а те яйце зажате просто під одним з прольотів цього побудованого гоблінами мосту. І одразу згадується, що дамбу до нього вони тишком-нишком почали будувати ще в 2003 і саме це призвело до Тузлинського конфлікту з Кучмою. І що чи не першою заявою Януковича після приходу до влади був протокол про наміри цей клятий міст побудувати. Для добросусідства, да. І що вони заходилися його будувати, ледь їхні зелені чоловічки без шевронів зняли балаклави, якими вони приховували, що вони переважно буряти. Знову орда. І що саме поїзд височайшего КамАЗа по недобудованому мосту мабуть був піком путінської пропаганди всіх часів.
Читайте також: Реакція світу на російську агресію в Азовському морі
Не мною помічено, що останні події в точності повторюють ключові інциденти присмерку радянської імперії. Вторгнення в Афганістан – збитий боїнг (тоді корейський, зараз малайський) – олімпіада – падіння цін на нафту. Було там і про таран кораблів. В лютому 1988 року 4 радянські кораблі таранили 2 американські біля узбережжя Криму. СКР «Беззавєтний» (3200 тонн) таранив крейсер «Йорктаун» (9600 тонн). Я порівняв це з тим, що вже охрестили «Керченським інцидентом»: два українських катери по 53 тонни й рейдовий буксир, 303 тонни, на яких кинули десять сторожовиків, зігнаних на Азов з Північного флоту, Каспію та навіть Тихого океану, підняті в повітря вертольоти й літаки. Але всі ті сторожевики – теж переважно катери, хоч і більші за наші. Наче якісь ліліпути граються в крейсер «Йорктаун» масштабними модельками. Імперія в пісочниці. Понтів на крейсер, можливостей на катер. А сакральний Кримський міст в цій здрібнілій копії імперії зла, мабуть, слугує таким собі аналогом БАМу (Байкало-Амурська Магістраль для молодих-народжених вільними) – залізниці, яку будували зеки й студенти через тайгу десять років, якою проїли комсомольцям всієї країни весь мозок на політінформаціях, а коли добудували, виявилося, що вона нахрін нікому не потрібна.
Я знаю, чому всміхнеться Чорне море в гімні України.