Виявилося, що людство недостатньо готове до таких фундаментальних випробувань. Традиційні механізми демократії з її культом свободи особи, індивідуалізмом та особистим вибором далеко не завжди ефективно спрацьовують там, де потрібна консолідована і відповідальна дія великих мас громадян. Причому в ім’я загального й особистого добра індивіди мають погоджуватися на обмеження своїх прав, на добровільне самообмеження й на те, що називають свідомою дисципліною. З цими чеснотами справи є кепськими саме там, де вони начебто мають бути дотримані ідеально. У США, Західній Європі та навіть Ізраїлі, де населення, перебуваючи в стані перманентної воєнної загрози, нібито вже звикло до жорсткого порядку і природних обмежень, виникло явище, відоме як COVID-дисидентство. Чималі групи громадян публічно заперечують очевидні факти: на сьогодні ВООЗ говорить про понад 100 млн хворих і майже 3 млн померлих від коронавірусу. А COVID-дисиденти стверджують, що все це вигадки окремих зацікавлених осіб, організацій і країн, що реалізують свої конспірологічні схеми. А необхідність жорстких карантинів із припиненням роботи підприємств та інфраструктури викликає бунти, демонстрації й інші форми протесту.
Але часто йдеться не про якісь аргументи проти політики влади в боротьбі з пандемією, а про зловживання особистою свободою та автономією індивіда в демократичному суспільстві. Незрідка це нагадує поведінку вередливої дитини: «Не хочу і не буду!».
Читайте також: Війна і судова реформа
З цим можна змиритися, коли йдеться про нехтування власною безпекою окремої людини. Дорослий і психічно здоровий індивід має право розпоряджатися собою на власний розсуд аж до скоєння самогубства. Проте все змінюється, коли така людина стає джерелом небезпеки для інших людей. Західне суспільство, здається, вже давно імплементувало у повсякденність своїх людських спільнот принцип «Свобода мого кулака закінчується там, де починається ніс мого сусіда». Однак сьогодні цей принцип часто не діє. Ті, хто демонстративно не виконує такі не дуже обтяжливі норми, як носіння маски і дотримання соціальної дистанції, вчиняють злочин, котрий юристи кваліфікують як «убивство через необережність», заражаючи багатьох навколо себе й цим фактично чинячи замах на життя інших.
Особливо трагічно ця ситуація виглядає в Україні. Нинішня влада однозначно провалила боротьбу проти пандемії. Україна посідає одне з останніх місць у світових графіках вакцинації. У багатьох регіонах країни завантаження лікарень хворими на ковід перевищує 60%. Хворих кладуть на ліжка в коридорі, якщо ці ліжка взагалі є. Бракує кисню. Насуваються нові, значно більш небезпечні та вбивчі штами вірусу. Постійно зростає кількість хворих і летальних випадків.
Проте на величезну кількість громадян України ці реалії не справляють жодного враження. Попри невтішну статистику, вони не хочуть ні в чому себе обмежувати і відмовлятися від звичного способу життя.
Читайте також: Доки король вищий за закон
Достатньо подивитися на перехожих на київських, одеських, харківських і дніпровських вулицях — побачимо надзвичайно багато людей без масок. Безвідповідальність влади доповнюється і колосально посилюється безвідповідальністю громадян. Ну, владу можна змінити, а що робити з громадянами?
Нещодавно відбувся публічний виступ професорки та дочки всесвітньо відомого українського кардіолога Катерини Амосової. Вона благала українців не сподіватися на владу, а докласти всіх особистих зусиль задля власного виживання. Вона не запропонувала нічого нового — лише маски і дотримання дистанції… Але змусити людей виконувати ці прості норми виявилося надзвичайно складно. Особиста сваволя для багатьох, як ми бачимо, є дорожчою за саме життя.