З цією самою метою радянську практику відзначати 9 Травня було експортовано в країни соцабору. Так, у Чехословаччині з 1951 року запровадили День визволення країни Радянською армією, святкування якого супроводжувалося численними подяками на адресу СРСР за визволення чехів і словаків від нацистського гніту. У Східній Німеччині з 1975-го до кінця існування НДР відзначали за радянською традицією День Перемоги замість Дня визволення, який до цього вшановували 8 травня (у випадку з німцями виходив повний казус, оскільки доводилося святкувати перемогу самих над собою).
Країни колишнього соціалістичного блоку після демократичних перетворень на початку 1990-х дуже швидко відмовилися від накинутого їм Москвою трактування закінчення війни з Гітлером. Приміром, Чехословаччина у 1990-му змінила попередню патетичну щодо СРСР назву свята на нейтральну – День визволення від фашизму, а наступного року перенесла його на 8 травня, як прийнято відзначати у Західній та Центральній Європі. Принциповою відмінністю порівняно з періодом соціалізму стала відмова від практики проведення грандіозних військових парадів, на зміну яким прийшло символічне покладання квітів до могил і меморіалів жертв Другої світової війни.
Однак в Україні починаючи з 1991 року радянський ідеологічний багаж 9 Травня залишався невід’ємною частиною урочистих заходів вітчизняної влади з нагоди Дня Перемоги. Спроби Віктора Ющенка вмонтувати «національно-державницький» компонент у відзначення цього свята (перемогу над нацизмом президент пов’язував із державністю: «Наша перемога – це свято української державності») були вершиною намагань інтегрувати елементи радянського наративу з національним. Поєднання совєтських ритуалів з усілякими почестями для ветеранів війни й одночасним ушануванням вояків УПА і закликами до примирення та єдності не тільки не привело до очікуваного історичного порозуміння, а ще більше загострило конфронтацію в суспільстві на ґрунті різних моделей пам’яті про Другу світову війну. Тоді було очевидним, що переформатування традиції відзначати 9 Травня можливе лише з утвердженням у суспільстві принципово нового бачення подій Другої світової війни та місця в ній України. Ющенковий еклектизм став програшним варіантом у недолугих спробах відмежуватися від радянського історичного спадку.
Після приходу до влади Віктора Януковича відбулася очікувана реінкарнація традицій помпезних святкувань «спільної перемоги» в типовому брєжнєвському стилі з військовими парадами та радянським агітпропом, які у внутрішньому сенсі були спрямовані на «нутровий» електорат біло-синіх у південно-східних регіонах, а в зовнішньому покликані виконувати символічну функцію історичного реверансу в бік «стратегічного союзника» – Росії. Утім, за лаштунками святкової феєрії (з войовничою «антифашистською» риторикою) не тільки втратилося розуміння справжнього гуманітарного виміру останньої великої війни, а й залишається поза дужками сама можливість постановки питання про те, чи мала Україна у Другій світовій свою «перемогу».
Альтернативою цій ілюзорній з погляду «спільної перемоги» традиції святкування 9 Травня має стати вшанування пам’яті полеглих у ній українців. Саме на таке прочитання перемоги над нацизмом орієнтує резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року, яка ввела до міжнародного календаря дні пам’яті та примирення, присвячені жертвам Другої світової, які відзначаються щороку 8 і 9 травня. У документі, зокрема, написано: «Визнаючи, що держави-члени можуть мати свої дні перемоги, звільнення та святкування, пропонує всім державам-членам, організаціям системи ООН, неурядовим організаціям і приватним особам щороку відповідним чином відзначати один із цих днів або обидва як день пам’яті жертв Другої світової війни».
Цим шляхом відзначення перемоги над націонал-соціалізмом пішли держави Балтії. Надзвичайно показовим тут є досвід Естонії, яка вшановує за західною традицією 8 травня як день пам’яті тих, хто загинув у роки Другої світової війни, а також жертв репресій і злочинів окупаційних режимів. На цей час припадають урочистості за участю перших осіб держави та іноземного дипломатичного корпусу з покладання квітів до меморіалу Голокосту в Клоозі, військового цвинтаря естонських Збройних сил та Маарямського меморіалу. Нова модель відзначення дня закінчення війни з Гітлером органічно вписується в європейську політику примирення та єднання. Так, у 2005-му День Європи, який припадає на 9 травня, був оголошений днем примирення та пробачення. Водночас зі спробами конструювання нової моделі європейської пам’яті (див. Тиждень, № 12/2012) на базі травматичного досвіду тоталітаризмів у комеморативну практику ЄС дедалі ширше входить 23 серпня – День пам’яті жертв тоталітарних режимів, вшановування якого дає розуміння, що перемога одного тирана над іншим за участю західних країн не принесла світу остаточний мир.