“Острів непотрібних людей”. Як виживають українські громадяни в Криму

Суспільство
25 Квітня 2016, 15:57

Про те, з чим їм доводиться стикатися, розповіла волонтерка, голова громадської організації "Шторм" Олена (прізвища не називатимемо з міркувань безпеки). Кістяк організації складають кримчани. Сама Олена – уродженка Донеччини, проте давно переїхала до Криму. Вона та її колеги займаються допомогою в оформленні документів людям, котрі залишилися в окупації. Прості речі штибу отримання свідоцтва про народження чи отримання паспорту для кримчан перетворюються на цілу епопею. Олена живе між Кримом, Києвом та Херсоном. В першому випадку – її підопічні, в другому – суди і нескінченні кабінети.

Розкажіть детальніше, що саме Ви робите?

Це і подача документів у суд для визнання факту народження дитини на окупованій території; і оформлення документів дітям, котрі досягли 16-ти років; це встановлення факту смерті людини на окупованій території… це стосується усіх документів.

Хочемо налагодити систему електронної подачі документів, максимально перевести у віртуальну форму спілкування держслужб і конкретної людини. Йдеться про усі аспекти адміністративного характеру. Це нотаріуси, юристи – будь-які питання, які стосуються людей – спадок, народження, смерть, укладання шлюбу.  

Які саме труднощі виникають у кримських українців?

Всі мешканці Криму юридично є громадянами України. Але є моменти, коли до нас ставляться як до негромадян. Скажімо,сьогодні було судове засідання, яке перенесли аж на місяць вперед. Хоча за законом України, за спрощеною системою, рішення судів про визнання факту народження дитини на окупованій території займає сьогодні 24 години. Судді мають таку, знаєте, безпрецедентну наглість ставитися до наших дітей і мешканців Криму не так , як вимагає закон, а так, як вони собі відчувають. Це говорить про те, що, більшою мірою, влада на сьогодні не готова працювати з окупованими територіями.

Читайте також: «Кримська світлиця»: за крок до зникнення?

Вчора я була в Мінюсті, була в МВС, писала звернення і спілкувалася з чиновниками. Склалося враження, що ми немов острів непотрібних людей. Проблема окупації – наша особиста проблема.

У Криму лишилося багато людей, котрі хворі, інваліди, є онкохворі, є люди самотні – із різних причин, у них є спадок, вони не можуть нікому його передати… Одна дівчинка півроку шукала нотаріуса, котрий би завірив дарунок нерухомості. Людина, що мала залишити в спадок житло, вона невиїзна, у неї була якась ступінь раку, і на момент її смерті документи лишилися без її засвідчення. І це лише один приватний випадок, про який мало хто знатиме.

Чим ви займалися до війни?

До війни, до окупації, я була адміністратором ідентифікаційного центру матері і дитини. Я займалася тим самим – оформленням документів для дівчат, котрі були раніше судимі, котрі бездомні, котрі з інтернатів, котрі народили дитину, скажімо, за складних життєвих обставин. Так вийшло, що коли почалася війна і окупація, я переформатувала свої здібності з огляду на те, що я вмію, але вже на благо Криму.

Чи можна говорити про якийсь бодай прихований спротив, активність з боку проукраїнського населення Криму?

Активності з боку проукраїнського населення Криму немає з тієї причини, що вона одразу присікається. Аби не наражати себе чи своїх дітей на неприємності, всі думають так, як вони думають, але "на кухні". Революційних настроїв я не спостерігаю. У них немає сенсу. Наразі пристрасті в Криму дещо вщухли, знято цю агонію радості, люди просто живуть. Сьогодні є день, є робота, є хліб, на цьому все закінчується.

Наскільки змінився рівень життя на півострові?

  У великих містах – Сімферополі Севастополі рівень доходів збільшився , туди прийшли інвестиції від РФ, там є більше роботи адміністративного характеру. А курортні міста, такі як Євпаторія, Ялта, що жили за рахунок туризму,  переживають глибоку кризу. Бізнесу в Криму не залишилось. Той бізнес, що лишився, спрямований на виживання, не на прибуток – люди займаються бізнесом заради того, аби лишитися на плаву, би оплатити комунальні послуги, аби оплатити дітям навчання тощо.

Читайте також: Деяких переселенців з Криму та Донбасу неможливо ідентифікувати – Міграційна служба

Хто здебільшого є вашими підопічними?

Категорія людей, яким ми допомагаємо, – це хворі, самотні, матері-одиначки, інваліди та люди зі складними життєвими обставинами. Причина там лишитися – неможливість проживання на материковій Україні, адже за житло вони муситимуть платити шалені кошти. Також це літні люди, батьки… моїй бабусі 80 років. При всьому бажанні я не можу переїхати на материк і її там лишити. Хтось лишається зі страху – все життя прожили на одному місці, у 45-50 років міняти місце проживання, опановувати нову територію, шукати роботу, це дуже складно. Тому люди погоджуються з тим, що є, живуть у тих умовах, але при цьому зберігають усі можливі документи, бо всі розуміють, що документи кримські не є законні.

Наскільки ризикуєте Ви та інші "вільнодумці" в Криму?

Звісно, усі "під ковпаком". Усі абсолютно люди, незалежно від того, займаються вони активною діяльністю, чи ні. Всі є потенційними злочинцями для Російської Федерації, вони від початку всіх людей розглядають як злочинців. Щодо репресій – відкритого нічого такого немає. Тобі ніхто не погрожує, ніхто не забороняє жити звичним життям.

Але ж у кримських татар постійно обшуки відбуваються…

Це ті кримські татари, які займають активну позицію, які виступають на телебаченні та радіо, які відкрито критикують російську владу. Якщо кримський татарин ходить щодня на роботу й нікого не займає, його також ніхто не займатиме.

Яким би Ви бачили в ідеалі статус півострова?

Крим не може існувати самостійно. Я вважаю, що Крим має бути у складі України, але на якомусь особливому статусі – чи то кримськотатарська республіка, чи то просто область – це все можна обговорювати у контексті політичної необхідності, вірніше, економічної, тобто, це стосунки мають вибудовувати люди, які на цьому знаються.

Читайте також: В окупованому Криму призупинили діяльність Меджлісу

Оця  "Росія в головах" – наскільки вона виліковна? І як бути з цими людьми після деокупації?

Це навіть не хвороба. Це штучно створена, їхня реальність. Вони живуть у штучному світі, зі штучними цінностями, зі штучними перемогами і поразками, і вибудовується така позиція, що всі навколо вороги, незалежно від того, чи це Україна, чи якась інша держава. Україна – це та держава, від якої вони пішли самостійно, буцімто, провівши референдум, але в дійсності, для кримчан як для півосторовітян, уся ця ситуація не є якимсь хворобливим переходом або хворобливою ситуацією, як приміром для материкової України. "Ми завжди були з Росією" – про це говорять люди, котрі є корінними мешканцями Росії, що переїхали до Криму. Котрих було переселено в 60-ті роки, люди, в яких батьки військові, переїхали сюди служити, тобто, у них викривлене розуміння: Росія там, де вони поставили свої валізи.

Але… навіть Росія не називає їх "росіянами". Вони такий відособлений прошарок суспільства. Живуть на півострові, так, є громадянами РФ, але "вони не частина нас, вони просто до нас приєднались". Так міркує більшість росіян. Багато хто сприймає їх як зрадників: "Ви зрадили Україну, завтра зрадите і Росію".

Чи може Європа впливати на владу Криму, тими ж, приміром, санкціями?..

Європа ніяк не може тиснути на владу Криму. Якби вони хотіли, могли би це робити жорсткіше, швидше, серйозніше. Але на сьогодні Крим у такій ситуації, де головний меседж усього, що відбувається – "ну тут же ж не стріляють!" А на Донбасі стріляють, треба швидше вирішувати питання. А там – життя тече, люди отримують зарплати. Росія дійсно взяла відповідальність за те, щоби платити пенсії…

Крим і Донбас – це різний психотип людей. І для кримчанина, який проживає, для нього від'єднання від України, це все, остаточно. Мовляв, ми не з вами. А на Донбасі люди вважають, ну ми ж українці, а яка різниця, ми можемо і там, і там отримати гроші! Є дуже небагато людей, котрі виїхали з Криму оформити українські пенсії.

Що мала би в ідеалі робити українська влада для кримчан?

Вона має налагодити міст між тими українцями, які проживають у Криму. І перш ніж приймати будь-які закони по відношенню до нас, мали би з нами це узгодити. Що би не відбувалося, які би закони Україна не ухвалювала, нас про це ніхто не питає. Зручно – не зручно? Працює – не працює? Наскільки це небезпечно, наскільки це дорого, наскільки це неможливо для втілення законних прав і свобод? І, укладаючи нові закони, Україна керується своєю логікою, захищаючи себе від кримчан.

Коли я створила громадську організацію, почала близько спілкуватися з чиновниками і розповідати їм наше бачення, кримчан, вони почали мене переконувати, що я про це нічого не знаю, що вони, сидячи у Києві чи Херсоні, краще розуміють нашу позицію і реалії, аніж ми самі. Наприклад, одна з останніх кричущих, незрозумілих речей, це скасування видачі паспортів дітям 16-ти років у паперовому варіанті. Тобто зараз усі діти, які досягли 16-ти років, мають отримувати ID-картку. Її роблять протягом 20-ти днів, присутність дитини необхідна, дитина має бути самостійно на материку протягом 20-ти днів, вона нев'їздна у Крим, поки не отримає документ. Сума проживання, перебування дитини в Херсоні, поки її паспорт буде готовий, складає близько восьми тисяч гривень! Тобто, паспорт громадянина, котрий діти в Україні отримують безкоштовно, наші діти мусять платити великі гроші! І другий варіант – ці паспорти для Російської Федерації не є документом. Тобто, у будь-якому разі, діти муситимуть робити також російський паспорт.          

Читайте також: У Росії Меджліс додали до списку екстремістських організацій        

Так, закон хороший, ми йдемо до Європи. Але він не працює для окупованих територій. Це означає, що діти, отримавши російські паспорти, будуть сидіти там вдома і чекати, коли прийде деокупація, чи зміняться закони, і ми будемо лишатися негромадянами своєї держави.

Люди, які мені сьогодні подзвонили, приїхали з дітьми, і їм сказали: ви маєте 20 днів перебувати на материковій Україні. "У нас немає таких грошей. Ми поїдемо додому". А прикордонники кажуть: "Ваші діти без документів, ми не можемо пустити їх у Крим, бо у вас немає паспорту громадянина України". І все, діти у пастці.

Чи допомагають інші волонтери? З тим таки проживанням на материку?

Був момент, коли по країні спалахнула благодійність і всі одне одному допомагали, а потім прийшло розуміння, що можна ж при цьому збагатитися. І усі почали заробляти – на кримських та на донецьких… Донецьких взагалі не хотіли брати, а для кримських виставляли скажені ціни за проживання. З'явилися "бізнесмени-волонтери", котрі за гроші надають послуги, що мали би бути безкоштовні, і за законом це може робити третя особа. Вони стають у позицію третьої особи, і роблять документи буцімто безкоштовно, а в Криму потім за вклейку фотографії вимагають 700 гривень, приміром. Або свідоцтво, подача позову до суду – заява про визнання факту народження дитини, вони подають тут безкоштовно, а мамі розповідають, що це страшенно серйозна процедура, і вона коштує півтори-три тисячі гривень. Це реальні факти, це люди, які телефонують мені і кажуть: "Нам запропонували свідоцтво про народження за три тисячі гривень". Але я знаю, що це свідоцтво про народження коштує 265 гривень, тому що на кримчан поклали цей податок.

Тобто, ні народитися, ні померти безкоштовно…           

З "померти" взагалі прикольно! Бо якщо дитина народилася, ти хоча би можеш надати докази – фото, скайп-інтерв'ю, свідки… А людина померла – як ти це доведеш?! А раптом він живий, а ви оформлюєте на нього свідоцтво про смерть, заберете у нього квартиру! А якби діяли електронна подача, електронний нотаріус, електронні юристи, електронний підпис… поки людина жива, але припустимо, смертельно хвора, вона може підписати документ, мовляв, я при пам'яті, віддаю своїм дітям квартиру, автівку, дачу… Тоді б не було можливості шахраям робити те, що вони роблять. Бо як тільки росте попит на такі речі, активізуються шахраї. І найскладніше, коли їх стає багато, серед них з'являються і волонтери, які хочуть безкоштовно допомогти. Але нічим окрім знання і розуміння ситуації ти допомогти не можеш. І тебе записують у шахраї, починають придумувати про тебе легенди…