Які існують тести для визначення коронавірусу?
— В усіх країнах є три типи тестів. Перший тип — ПЛР-тест, оснований на полімеразній ланцюговій реакції, золотий стандарт, який виявляє сам вірус. Якщо вірусу в організмі вже немає, тест дасть негативний результат. Другий тип — швидкі тести. Робляться протягом 15 хвилин, беруть краплину крові й показують наявність антитіл, які виробив організм у відповідь на вірус. Тести дадуть позитивний результат починаючи з восьмого дня після зараження і працюватимуть до 30, можливо до 90 — поки що точно невідомо. Швидкі тести низькочутливі, та їхня собівартість $1. Якщо порівнювати із 99% у ПЛР-тестів, чутливість швидких тестів 30–70%. Третій тип також виявляє антитіла, але за дещо іншим принципом — проводиться в лабораторії. Процедура займає дві години. У нас є пластинка, на яку нанесені шматочки білка вірусу. Коли туди крапають кров або плазму, молекули імунної системи зв’язуються зі шматочками вірусу. Система виявляє всі щільнозв’язані молекули. Собівартість трьох типів тестів приблизно однакова, та вони потребують різного рівня залучення спеціалістів. Для ПЛР потрібно шість людей, швидкий можна самостійно зробити, для третього — дві людини. І ось це й додає вартість кожного методу.
Як працює ПЛР?
— ПЛР відома у світі понад 30 років, за її відкриття дали Нобелівську премію в 1993-му. З 1990-х років це стандартний метод виявлення практично всіх інфекцій. Для аналізів на гепатит, хламідію, уреаплазму — а це 80% аналізів на інфекції, які робляться в лабораторіях, — використовують саме ПЛР-системи. Метод виявляє сам антиген, тобто збудника. У разі респіраторних захворювань, як-от COVID-19, береться мазок із ротоглотки, рідше кров або кал, з нього виділяється РНК, і потім іде сама процедура ПЛР. Суть у переході з рівня молекулярної біології на рівень біохімії. У молекулярній біології нічого не видно, адже молекули малі, а на рівні біохімії хоч щось можна побачити. Для цього молекула ДНК або РНК розмножується багато разів. Ви берете одну ниточку ДНК і множите її до мільярда таких самих ниточок. Мільярди вже можна підфарбувати чимось, підсвітити й зафіксувати приладами. Якщо наше завдання — виявити наявність коронавірусної інфекції в мазку, то ПЛР-тести надійні на 98–99%. Кращі за них тести знайти важко. Є речі, які цю цифру можуть знижувати: особливості зберігання, умови використання, та це вже особливості не методу, а рук, голів, країн. Узагалі стовідсотково надійних тестів для виявлення захворювань не існує в природі.
Читайте також: Леся Литвинова: «Люди не розуміють, чим під час епідемії зайнята влада та чим аргументовані конкретні протоколи чи обмеження»
Ваша компанія ще в середині лютого зробила першу українську тест-систему для виявлення коронавірусної інфекції, якою була ваша мета? Ви передчували поширення епідемії на Україну?
— Я використовую ці самі тести, але більше для дослідження генів людини. Та в січні стало зрозуміло, що в Китаї розгортається історія з якимось вірусом. Ми сіли за розробку тест-системи й 14 лютого зареєстрували її в МОЗ, щоб мати змогу використовувати її в лабораторіях. 14 лютого — доволі рано за світовими мірками, тоді про вірус в Україні й про карантин ще ніхто не думав. Наша мета була суто комерційною. У нас є багато наукових проектів, але тоді ми хотіли зробити тест-систему, яка буде корисною і яку ми зможемо комусь постачати.
Що необхідно для створення тест-систем?
— Розробка — дуже наукомісткий процес. Ні людина з вулиці, ні лікар цього не виконають. Потрібно розуміти всі етапи — від принципу роботи ПЛР до влаштування медицини в Україні. У кожній країні є свій затверджений список обладнання. Узяти систему, що працює в США, і використовувати її в Україні — проблемно, бо в нас обладнання в 90% випадків не таке, як в Америці, і реагенти до нього просто не підходитимуть. Важливо володіти інформацією, що саме потрібно країні, хто на яких технологіях працює, як влаштована логістика. Для спеціалістів із генетики це не складний процес, він займає, скажімо, місяць. Потім був етап реєстрації в МОЗ, це необхідна річ.
У який спосіб ви валідуєте тести?
— Це наступний етап — клінічна валідація. Є технічна валідація — коли ми, як генетики, знаємо, що тест точно працює. Клінічна — ви їдете в «поле», збираєте зразки реально хворих людей, 100 позитивних, 100 негативних, ставите тести. Якщо все збігається — ви молодець. Знаходити зразки інфікованих людей для аналізів було важко. Я хотів би, щоб, коли дві українські компанії — ми й Інститут молекулярної біології і генетики — розробили ці тести, перші ж зразки в Україні потрапили б до нас і щоб ми їх протестували. Нам у цьому не сприяли, лише заважали. Ми самі шукали зразки, я їздив лікарнями, умовляв людей зі схожими симптомами здати аналізи. Поки ми не знайшли перших хворих людей і не валідували наші системи. Це було в березні. Перший хворий в Україні — 3 березня. Ми розмовляли з МОЗ, Центром громадського здоров’я, РНБО, з усіма структурами, які хоч якось стежили за ситуацією. Ми просили ці зразки для клінічної валідації. Я написав у МОЗ листа, вказуючи, що їм це нічого не коштуватиме, ми безплатно надамо тести й потім зможемо почати масове виробництво в Україні. Нам не дали зразків, і ми шукали їх самі.
Читайте також: Невраховані
У якій кількості ви проводите тести й чи є на них попит з боку держави?
— Ми виробляємо приблизно 10 тис. тестів на тиждень. Це невеликі обсяги, бо ми не завод. Частину продаємо — і приватні, і державні лабораторії їх використовують. За березень було багато історій. Мене звинувачували в заангажованості, навіть у корупції, після цього я не хочу брати участь у масовому виробництві цих тестів. З боку держави бачу некомпетентність. Я зрозумів, що в нас не тільки не цінують ініціативи, а що через неї можна ще й постраждати.
Та ви все ж хотіли їх масово виробляти для держави?
— Моя ідея була допомогти країні на ранніх етапах, коли ще ніхто не розумів ситуації. Я один з небагатьох, хто знає, що відбувається в пробірці, і має ресурси щось швидко зробити. Інших таких ініціатив не було. Для виробництва тестів потрібні заводи, їх в Україні немає. Виробляти «на колінці» може багато хто, але треба стежити за якістю. Перші випадки зараження на Закарпатті та у Львові виявили саме наші тести, інших у тих регіонах не було. Одні з перших тестів у Києві — наші. Нині в тестах дефіциту немає, більшість іноземні, хоча є і наші, та інших вітчизняних виробників.
Ще до виявлення першого інфікованого в Україні до вас зверталася РНБО. Що не склалося у співпраці?
— РНБО на мене вийшла через ланцюжок особистих знайомств. Вони допомагали на багатьох етапах розробки, у них працюють досить компетентні кадри. У цьому процесі депутатка від «Голосу» Олександра Устінова, яка займається антикорупцією, побачила, власне, корупційну складову. У тому, що РНБО радила МОЗ поділитися з нами зразками, як і з іншими лабораторіями. Звичайно, не було ніякої корупції або таємних домовленостей. На всіх нарадах із РНБО завжди брало участь щонайменше дві сторони — ми та Інститут молекулярної біології і генетики, тому ми не могли б окремо якось домовитися, навіть якби й хотіли.
Устінова також писала, що частина моїх колег працює на Росію. І ще її увагу привернуло те, що в інструкції до наших тест-систем ми рекомендували два реагенти російського виробництва. На цих реагентах працює більшість лабораторій в Україні. Та їй здалося, ніби саме ми лобіюємо російських виробників. Ця «зрада» ускладнила справу. Думаю, вона пов’язана з нерозумінням того, що відбувається в пробірці, як можна використовувати й заміняти реагенти, як працює ринок ПЛР-систем в Україні. Врешті, держава не придбала наші тест-системи, коли на ринку був величезний дефіцит, хоча вони могли реально допомогти на перших етапах епідемії. Шкода, що через це реальне тестування в Україні відклалося, хоча ми були готові ще в лютому.
Читайте також: Слабини колективного імунітету
Яка структура і напрямки діяльності вашої компанії? Чи є серед власників росіяни?
— Чотири співзасновники, зокрема я. Усі ми громадяни України. Кілька років тому частину нашого бізнесу, як інвестиції викупила компанія «Редвуд», яка також зареєстрована на громадянку України. Ми аналізуємо близько 200 хвороб, більшість із яких виявляється за допомогою ПЛР-тестів. Також ми виробляємо самі тести й представляємо бренди Китаю та США.
Якою ви бачите ідеальну співпрацю між приватним бізнесом і державою в умовах пандемії?
— Ідеальна ситуація — діалог. У комерційних структурах є потужні мізки, професіонали, є гроші. А державні наука та медицина дуже слабкі, бо все найкраще перейшло в приватний сектор. І з боку влади треба не показувати, які ви круті, а визнавати, що, окрім як у державному секторі, є ще професіонали, давайте з ними хоч поговоримо й ухвалимо рішення. Мені шкода втраченого часу й тієї компетенції, яка могла б уже працювати над поліпшенням ситуації. За ці кілька місяців я виніс для себе урок, що дуже багато людей на високих посадах не розуміють ситуації взагалі. Зрада йде якраз звідти, коли люди не знають, що робити, вони не вірять, що хтось може це робити. Я розумію, що іноді бізнес може значно більше, ніж держава.
Ви доволі успішно займаєтеся наукою, і ще маєте бізнес — яка у вас модель?
— Я довгий час працював в НДІ, і доводилося постійно шукати гроші на науку. Потім вирішив піти іншим шляхом, заснувати комерційну фірму, яка зароблятиме гроші і вкладатиме їх у дослідження. Це працює, ми публікуємося, самі обираємо теми досліджень і почуваємося набагато вільнішими. У науковому відділі компанії працює шість людей, постійно проходять практику студенти, пишуть у нас дипломи. В Україні є ще такі біотехнологічні компанії, наукові відділи яких не поступаються академічним лабораторіям. Деякі вважають це розкішшю — мати гроші й не класти їх собі в кишеню, а публікувати статті. Іноді бюджет однієї статті — дорівнює вартості кількох авто преміум-класу. Це необхідно, навіть у мінус доходу або росту бізнесу.
Як ви розцінюєте ситуацію з рівнем тестування в Україні?
— Ситуація поліпшується, та все ще складна. Я спілкуюся з багатьма регіональними лабораторіями — люди жахливо некомпетентні. Вони ставлять такі запитання, які не ставлять і мої студенти. Не вистачає банальних речей: рукавиць, халатів. Тести — це не все, треба навчити людей, забезпечити їх необхідним, перевірити й налаштувати обладнання. Та й логіка тестування не до кінця зрозуміла. Серед здорових на перший погляд людей, що звертаються в комерційні лабораторії, великий коефіцієнт заражених. Це свідчить про те, що треба більше тестувати людей, не тільки тих, хто має вже пневмонію. Сподіваюся, все ж таки якась логіка тестування є і за нею МОЗ робить достатньо тестів.
—————————
Олександр Коляда народився 11 грудня 1986 року в Києві, закінчив біологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, очільник наукового відділу компанії Diagen, популяризатор науки. Сфера наукових інтересів — біологія старіння, епігенетика, молекулярна діагностика. Станом на травень 2020 року за наукометричною базою Scopus має 441 цитування та індекс Гірша, що дорівнює 10.