У переддень оголошеного опозицією «народного повстання» (у форматі акції «Вставай, Україно») Олег Тягнибок оцінює його перспективи досить стримано. За його словами, підігрівання настроїв у суспільстві, а саме це ставить собі за мету опозиція, «може закінчитись революцією – а може й не закінчитись». В будь-якому разі, під час акції опозиція буде намагатися «дійти до кожного українця».
За словами Тягнибока, про відповідний план дій між собою домовились усі три лідери опозиційних фракцій – хоча пасивність лідера УДАРу Віталія Кличка щодо «народного повстання» впадає в око, на першій акції у Вінниці він також був відсутній. Але лідер «Свободи» запевняє, що це не грає великої ролі, бо опозиційні партії різні, зокрема і в плані роботи з виборцями, і від них «не варто вимагати повної синхронності в діях». Тягнибок стверджує, що між опозиційними лідерами склалися дуже міцні і конструктивні взаємини, при цьому вважає допустимим тиснути на партнерів через ЗМІ – як він сам разом з Яценюком вимагають від Кличка якомога швидше визначитись з форматом участі у виборах мера Києва. Сам лідер «Свободи» запевняє, що якби йому запропонували балотуватись у київські очільники – то він би «погодився без роздумів»
Революція не за розкладом
Тиждень.ua: Пане Олеже, опозиція «оголосила народне повстання». Вам не здається, що ви припустились помилки в самому формулюванні – адже повстання не можна в принципі оголосити чи призначити?
Звісно, спланувати революцію на якийсь конкретний день нереально. Але готувати грунт для такої революції, створювати революційну ситуацію ми повинні. Звісно, ми можемо йти еволюційним шляхом і чекати, поки народ сам повстане, будучи доведеним до крайніх стадій соціального гніту і національної несправедливості. Але ми, як опозиція, особливо як національна опозиція, мусимо стимулювати цей процес, піднімати градус революційності.
Тиждень.ua: У який спосіб?
Йти до людей, проводити марші, мітинги, конференції і в такий спосіб нагнітати ситуацію. Пояснювати людям наші дії, бо ЗМІ, на жаль, не завжди коректно доносять мотиви опозиції, наприклад, щодо блокування парламенту. Тим більше, ЗМІ переважно контролюються владою.
Звісно, нам легше працювати, бо дедалі більшого поширення набуває інтернет, але ми вважаємо, що контакт «очі в очі» є дуже ефективним, ми маємо, як колись говорив Бандера, «дійти до кожного українця». Ми постійно користуємося безпосередніми можливостями спілкування з людьми – у будь-який день, вільний від роботи в парламенті, роз’їжджатися по Україні та контактувати з людьми. 12 наших депутатів-мажоритарників ми закріпили за мажоритарними округами, решту 25 – за областями України. Такі зустрічі дуже ефективні, бо на них приходить місцевий актив, який цікавиться політикою, а потім ці люди передають отриману інформацію та настрій, розповсюджують їх серед громади. Ситуація загострюється, бурлить і рано чи пізно це може призвести до вибуху і передреволюційної ситуації.
Тиждень.ua: Про передреволюційну ситуацію українська опозиція говорить ледь не з наступного дня після інаугурації Януковича. За ці три роки відбулося чимало подій, які могли б стати каталізатором справжнього народного повстання: ухвалення Податкового кодексу, мовного закону, урізання прав афганців та чорнобильців, репресії проти лідерів опозиції тощо. Чому ж тоді революції досі не сталося і чому вона має статись саме зараз?
Зараз може бути так, як було раніше, а може бути й інакше – але змін ніколи не буде, якщо не будуть проводитися масові акції протесту. Дійсно, і два, і три року тому наступали моменту, коли було відчуття, що вибух станеться вже завтра. Але ж діє не лише опозиція, а і влада робить певні контрзаходи.
Тиждень.ua: Які саме?
Перше – це адмінресурс. Він дає можливість контролювати зокрема і ЗМІ, які слугують виконавцями схем, розроблених в Адміністрації президента за участі іноземних політтехнологів.
Давайте для прикладу розглянемо ситуацію з Податковим кодексом. Перше, влада запустила в середовище організаторів Податкового майдану своїх людей, які закликали робити «акцію без політиків». Вони переконали підприємців, що їм не потрібні політики. Але ж ми професіонали у своїй сфері, ми краще знаємо, які вимоги треба ставити владі, і як цих вимог досягати – точно так, як підприємці краще знають нюанси торгівлі чи виробництва.
Друге, була запущена інша «мулька»: вимагайте економічних вимог лише для себе. Тим самим кожного в плані вимог обмежили його власним наметом чи кіоском. Насправді ж треба було вимагати відставки уряду, який запропонував такий поганий кодекс, парламенту, який його прийняв, президента, який кодекс підписав.
Третє, багатьох керівників Податкового майдану влада змога перетягнути на свою сторону, вирішивши їхні конкретні бізнесові питання.
Четверте, підприємці мали підтягнути інших представників потенційного середнього класу, якби вийшли всі разом і мали спільні вимоги, був би результат. А влада почала налаштовувати, через підконтрольні ЗМІ, українського бідного студента проти тих підприємців, сформувавши їм образ шахраїв і спекулянтів.
Тиждень.ua: З Податковим майданом розібрались. А чому загалом не принесли результату акції на захист української мови?
Треба віддати належне владі: вони вміють підлаштовувати вирішення своїх питань під конкретні періоди. Кінець липня – початок серпня – це завжди найспокійніший політичний час. Студентів у Києві немає, люди роз’їхались по курортах чи по селах, відповідна погода – це все розслабляє. Але навіть якби у такий період була якась надзвичайно гостра тема, був би вибух. Однак народ не підтримав, і Київ за мову не вийшов. Влада зуміла зробити перелом в інформаційному полі, а народ виявився неготовий.
Тиждень.ua: А чому і за що народ має вийти саме зараз? Позбавлення Власенка мандату – явно не підстава для загальноукраїнської мобілізації.
Безперечно, ситуація з Власенком – лише привід. З цією справою було остаточно продемонстровано суспільству, що є політичні репресії, вибіркове правосуддя, тотальна залежність судів. І це на собі відчуває кожен українець, який не може вирішити в суді свої питання справедливо, чесно і за законом. Останні події у Верховній Раді засвідчили, що влада взяла курс на дискредитацію парламенту як начебто абсолютно непотрібної, зайвої структури.
Тиждень.ua: Про парламент поговоримо трохи згодом. Все-таки, чому люди мають вийти саме зараз, а не наприкінці квітня чи в середині травня?
Зараз склалася відповідна ситуація в парламенті, про яку я сказав, дуже складне соціально-економічне положення, вимивання золотовалютних запасів. Поки що люди того прямо на собі не відчувають, але ж ми розуміємо, до чого все йде, розуміємо, що економіка перейшла на винятково ручний режим управління, діти високопосадовців та їхнє оточення, які не світяться, але мають необмежену владу, брєжнєвщина на найвищих щаблях публічної влади, узурпація влади вже майже добігла завершення.
Читайте також: Тягнибок: зміна Конституції потрібна Януковичу для повної узурпації влади
Є декілька острівців спротиву: місцеві ради, в яких дуже потужно представлена «Свобода» – три області Галичини, є невеликий острівець у Києві – парламент, де опозиція поки що утримує позиції.
Погодьтеся, опозиція зараз вже не така, як раніше. Опозиція може занести собі в актив вже певні невеликі успіхи й перемоги, нехай не такі значні, але вони змушують Партію регіонів почуватися дискомфортно. Є успіхи у боротьбі за персональне голосування, у відстоюванні мовного законодавства – здавалося б, для простої людини це є дрібницею, але стратегічним наслідком буде ухвалення законів у конституційний спосіб, а не так, як вони ухвалювались раніше.
Тиждень.ua: Вашу акцію «Вставай, Україно!» вже встигли охрестити «війною за розкладом»: певний план акцій по днях і містах, з перервами на пленарні тижні, два місяці на всю акцію і її планове завершення маршем в Києві. Хіба це схоже на народне повстання?
Оприлюднений нами план – попередній, звісно, ми будемо його корегувати, але ж для початку ми повинні його мати! Головне – об’їхати усі області України, поговорити з людьми, дізнатись, якої опозиції вони хочуть. З іншого боку, ми інформуватимемо людей про наші дії в парламенті, можливо, і корегуватимемо їх в залежності від запитів нашого виборця. Ми проводитимемо мобілізацію активістів, будемо створювати базу людей, котрі за потреби можуть виїхати на Київ на якусь акцію, або хоча б вийти на вулицю у рідному місті. Далі буде справа наших місцевих організацій, які продовжуватимуть активно контактувати з виборцями.
Тиждень.ua: В турі будуть брати участь лише ви та Арсеній Яценюк? Бо Віталій Кличко щось досі не виявляє активності в цьому напрямку, на акції дев’ятого березня він був відсутній.
Ми домовлялися і з Віталієм Кличком теж. Ми виступатимемо разом, ми маємо такий досвід під час парламентських виборів, і ці акції проходили дуже успішно.
Кличко заздалегідь попередив нас про те, що він буде у відрядженні, ще перед дев’ятим березня. Я вважаю, що я не маю морального права коментувати якісь дії чи бездіяльність Віталія, впевнений, він зробить це сам.
Читайте також: Олег Тягнибок про виборче законодавство, спонсорів партії та розвінчання міфів
Я ж підкреслю такий момент: наші три політичні сили різні, не лише ідеологічно, а й в плані роботи з виборцями. Є партії, які більше працюють більше через телевізор, є ті, які через інтернет, є ті, які роблять акцент на роботі на вулицях. «Свобода» якраз і є класичною вуличною партією, ми так завжди робили і будемо робити. Основне, що ми маємо спільну мету – повалення цього режиму. Від нас не треба вимагати повної однаковості у діях! Ми маємо три завдання: усунути режим Януковича, усунути негативні наслідки його трирічного правління і розпочати процес докорінних змін українського суспільства, після чого не дозволити реваншу поваленого режиму.
У який спосіб кожна партія добиватиметься цих завдань – її справа. Наведу приклад. Пам’ятаєте бійки в парламенті на самому початку цього скликання? УДАР не брав у них участі. Але що з того? Ми брали в них участь, вони вирішили за краще не брати участь, але ж це не означає, що вони проти того, за що ми билися. Вони вирішили, що їхній виборець найкраще сприйматиме таку їхню позицію. А ми вирішили, що наш виборець сприйматиме ту модель поведінки, яку ми обрали. Йдемо далі. Блокування парламенту. Ми з «Батьківщиною» вирішили, що Раду варто блокувати лише в робочі дні, адже в позаробочі треба було б скликати позачергове засідання – а така справа не могла б пройти непомічено, а наші депутати живуть в готелі неподалік з парламентом, і ми б мобілізувалися за півгодини. УДАР вирішив за краще залишатися в парламенті на ніч. Але це не означає, що ми не робили спільну справу.
Аналогічна ситуація і зараз. Ми обговорили і вирішили, що нам треба йти в народ. В який спосіб це робитимуть партії, які до нас доєднаються, хто буде брати в них участь, в яких масштабах будуть залучатися партійні активісти – справа кожної партії. Не варто вимагати від трьох опозиційних парті повної синхронності в діях.
«Непотрібний» парламент
Тиждень.ua: Перейдімо до справ парламентських. 19 березня парламент буде розблоковано?
Ми про наші дії оголосимо в понеділок, може, й у вівторок зранку.
Тиждень.ua: Який привід для блокування ви будете озвучувати?
Якщо не буде такого приводу, і блокування не буде.
Тиждень.ua: Тобто наразі ви такого приводу не бачите?
Я не хотів би зараз давати якісь конкретні оцінки, ми мусимо порадитися з нашими колегами з опозиції і вийти на узгоджене рішення.
Читайте також: Чи вбереже ВО «Свобода» власну свободу?
Тиждень.ua: Якщо парламент розблокується, він зможе нарешті увійти в русло нормальної роботи після трьох місяців майже безперервної конфронтації?
Погодьтеся: якби не було б тих трьох місяців війни, не було б здобутків опозиції. Кожне блокування було обумовлено нашими законними вимогами.
Якщо більшість буде себе поводити так, як в минулому скликанні, то парламент не буде працювати, ми не дамо йому працювати.
Тиждень.ua: Ви помітили, що в інформаційний простір потроху вкидають думку, про те, що без парламенту взагалі можна обійтися, він, мовляв, стоїть заблокований, користі від нього ніякої, одні витрати?
Абсолютно. Коли я говорив про дискредитацію парламентаризму в Україні, я саме це мав на увазі. Перед президентськими виборами влада зокрема намагатиметься зіграти на протистоянні «хороший президент – поганий парламент». Тобто влада здає сам інститут парламенту, усіх своїх парламентських союзників заради створення образу успішного, хорошого президента, який щось там намагається зробити, на противагу парламенту. Цей план для влади гарний, з іншого боку, він виконується досить кострубато.
Ми це все розуміємо: з одного боку, ми блокуємо парламент, вимагаючи дотримання законів і Конституції, з іншого боку робимо все, щоб він все ж таки запрацював. Тобто ми дечим ризикуємо, але заради створення справді повноцінного парламенту.
Тиждень.ua: Країна може опинитися в ситуації, перефразовуючи відому цитату: «Миру не підписувати, війни не вести, парламент розпустити»?
В такому разі нашим виходом буде апелювання до суспільства, що ми зараз і робимо. Ми розуміємо, що Партія регіонів може навмисно провокувати нас на блокування парламенту. Але якщо ми донесемо виборцям, що це всього лиш технологічна схема влади, вона діятиме проти самої влади.
Під час моїх зустрічей з виборцями в останні тижні ви думаєте, хтось мені каже: перестаньте блокувати парламент? Навпаки – люди вимагають від нас ще більшої рішучості та радикальності!
Тиждень.ua: Народ вимагає рішучості – а якою є ваша програма-максимум і програма-мінімум акції «Вставай, Україно!» чим вона все ж таки найімовірніше завершиться?
Програма-максимум – дострокові вибори президента і парламенту. Програма-мінімум – підігрівання настроїв у суспільстві, яке може закінчитись революцією, а може й не закінчитись.
Читайте також: Влада намагається фальшивими листівками зірвати акцію «Вставай, Україно!»
До речі, про революцію. Влада зараз намагається примітивізувати поняття «революція» – що це кров, вбивства, мародерство. В їхньому розумінні революція – це картавий Лєнін на броньовику і бунт п’яної матросні. В нашому ж розумінні, революція – це докорінна зміна системи влади. І зараз ми над цим працюємо.
Складний київський вибір
Тиждень.ua: В осяжній перспективі мають відбутися місцеві вибори в Києві. В останньому своєму інтерв’ю Віталій Кличко заявив, що не сприймає «мову ультиматитумів», коментуючи прохання Арсенія Яценюка якомога швидше визначитись з тим, чи піде він у мери. Нещодавно «трішки швидше думати» над цим питанням лідера УДАРу попросили і ви.
По-перше, існують наші внутрішні домовленості і рішення, які ми ухвалюємо. Як ми стимулюємо один одного ухвалювати ці рішення, є вже нашою справою…
Тиждень.ua: Але при цьому допустимий тиск на партнерів через заяви в ЗМІ?
А чому ні? Абсолютно допустимий. Більше того, саме Кличко завжди вимагав проведення будь-яких переговорів за присутності преси. Навіть я вважаю, що треба опублікувати лише остаточні результати перемовин… Крім того, наші стосунки є значно міцнішими і кращими, ніж я це собі уявляв на початку роботи парламенту. Я не думав, що ми зможемо так добре налагодити співпрацю. Кожного дня ми спілкуємося втрьох, під час пленарних тижнів, коли ми в Києві, наші розмови можуть тривати годинами, і ми дуже ретельно обговорюємо кожну деталь і кожен аспект нашої роботи в парламенті і поза ним.
Ви думаєте, на нас не тиснуть – наші ж партійні структури? До мене приходять представники Київської міської організації «Свободи» і кажуть: «Пане голово партії, другого червня мають відбутися вибори, бо є відповідне рішення парламентського комітету – і нам треба визначатись: чи ми виставляємо свого кандидата, чи наш кандидат буде узгодженим від усієї опозиції, чи ми підтримуватимемо когось іншого?» Те ж саме стосується і розподілу мажоритарних округів: їх поділили чи не поділили. Якщо ми потягнемо ще тиждень, буде пізно, ми програємо вибори, бо треба грамотно вибрати кандидатури, створити численні штаби. Якщо ми погоджуємо наших кандидатів лише з «Батьківщиною» – це одна справа, якщо і з УДАРом, і з «Батьківщиною» – інша. В залежності від того, хто і де піде по мажоритарні, залежатиме, хто піде по списку і так далі.
Тиждень.ua: Як «Свобода» бачить оптимальний формат участі опозиції у київських виборах, включно з конкретними персоналіями?
Коли ми обговорюємо кандидатуру мера від опозиції, ми не можемо не зачіпати питання виборів до Київради. Якщо партія виставляє когось кандидатом на мера, і цей кандидат погоджений з партнерами, ця партія має менше претендувати на висування своїх кандидатів по мажоритарних округах. Крім того, є й посада секретаря ради, посади голів комітетів – усі вони мають входити в пакет домовленостей. Це все велетенська робота, але визначатися треба негайно.
Ще один момент – якщо ми беремо трьох лідерів опозиційних сил: Кличко, Яценюк і Тягнибок – найбільше шансів перемогти Попова має саме Кличко. У випадку його підтримки «Свободою» та «Батьківщиною» – стовідсотково. Але якщо Кличко, саме як Кличко, а не як кандидат від партії УДАР, відмовляється балотуватись, то логічно запропонувати балотуватися Арсенію Яценюку – знову ж таки, не як представнику «Батьківщини», а персонально Арсенієві Яценюку. У випадку підтримки з боку Кличко та Тягнибока він теж перемагає. Якщо і Яценюк відмовляється, тоді логічно буде запропонувати балотуватися мені – і точно так само, за підтримки Кличка та Яценюка, гадаю, не буде проблем перемогти на виборах мера.
Якщо ж і я відмовляюся, тоді кожна партія пропонує свого кандидата, одного чи двох, тоді ми беремо усі ці кандидатури і визначаємось: яка з них має найвищі шанси на перемогу. І за умови консолідованої підтримки боку опозиції будь-яка кандидатура від опозиції перемагає на виборах. Всі кандидати, і на виборах мера, і на виборах ради мають бути погоджені, включно з посадами, які вони займуть у виконавчих органах Київради. Це прагматичний і правильний підхід, який забезпечить нам перемогу.
Інша річ, якщо узгодженим кандидатом на мера стане не Кличко, не Яценюк і не Тягнибок, йому буде потрібен час на розкрутку, тому визначатися треба якнайшвидше.
Тиждень.ua: А якщо «Батьківщина» назве своїм кандидатом Петра Порошенка – за інформацією Тижня, такий варіант може мати місце, хоча його ймовірність за останній час і знизилась – «Свобода» буде готова заявити про його підтримку?
Скажу відверто, для «Свободи» буде дуже боляче підтримати будь-яку іншу кандидатуру, окрім своєї. Враховуючи настрої всередині сильної та авторитетної серед виборців київської організації «Свободи», є невелика кількість людей національного спрямування, які не є членами нашої партії, але котрих «Свобода» може підтримати менш болісно.
Але є і політична доцільність. Навіть не маючи бажання чи ідеологічного стимулу підтримувати ту чи іншу кандидатуру, ми будемо змушені її підтримувати. Як приклад наведу останні парламентські вибори, коли по дуже багатьох округах нашими партнерами виставлялися зовсім несприйнятливі для нас кандидати, але ми їх підтримували заради головної мети. Інший важливий момент – кандидат має бути не просто узгодженим, ми маємо бути впевнені, що він розбирається у міській господарці, не кажучи вже про те, щоб він не став «тушкою». Якщо ми підписуємось під якимось кандидатом, ми беремо за нього відповідальність перед виборцями.
Тиждень.ua: Нещодавно Яценюк заявив, що посада мера Києва – прекрасний стартовий майданчик для походу на президентські вибори, і потенційно мерство Кличка лише підвищить його шанси у 2015 році. Ви згідні з такою точкою зору?
Абсолютно згідний.
Тиждень.ua: Але ж це крок назад – зараз він лідер всеукраїнського рівня, а так спуститься на одну сходинку вниз.
Якщо мені запропонують піти узгодженим кандидатом на посаду очільника Києва, я погоджусь без роздумів. І я про це казав Кличку. Я вам можу навести багато прикладів з Європи, коли столичні міські голови ставали потім президентами.
Тиждень.ua: Погодьтесь: в умовного мера Парижа чи Праги немає стільки чисто комунальних хронічних проблем, як у мера Києва – хто б не очолив зараз наше місто, його рейтинг поховають розбиті дороги, старі комунікації тощо. І той же Кличко за час, який лишився до президентських виборів, в принципі не встигне їх нормально вирішити.
Треба бути неадекватним, щоб при таких можливостях і при такій посаді втопити свій рейтинг. Ніхто не буде вимагати від міського голови робити те, чого він не зможе зробити в принципі. Якщо за той короткий час мер зможе припинити корупцію і розкрадання й наведе хоча б елементарний порядок у розподілі бюджетних коштів, виділенні землі, – це не залишиться непоміченим киянами.
Тиждень.ua: Кличко заявив, що у випадку можливості Тимошенко взяти участь у президентських виборах, він не бачить потреби зніматися на її користь. А як ви діятиме? Взагалі, який формат участі опозиції у президентських виборах оптимальний?
Давайте не будемо гадати. Буде факт – будемо від нього відштовхуватися. Схема перемоги опозиції на виборах є дуже простою – в другому турі має бути єдиний кандидат від опозиції, якого підтримають усі інші. Крім того, а де гарантія, що Янукович взагалі вийде у другий тур? Може так статися, що вийдуть два опозиціонери. Приклад Віктора Ющенка ще ніхто не забув? Тим більше, на електоральному полі Януковича не він один – там пасеться і Симоненко, і Медвдечук, який відтягне голоси проросійського пропутінського електорату.
Читайте також: Тимошенко оголосили єдиним опозиційним кандидатом на майбутніх президентських виборах
Тиждень.ua: Але в першому турі кожен опозиційний лідер має йти самостійно?
Це питання ще дуже-дуже туманне. Ми не знаємо, що буде за два роки. Ось через два роки ми сядемо і зможемо предметно про це поговорити. Зараз будь-які розмови на цю тему просто безвідповідальні. Якщо Тимошенко, дай боже, вийде на свободу, братиме участь у виборах і пройде в другий тур – звісно, ми її підтримаємо, якщо вона там боротиметься проти Януковича.
Тиждень.ua: Але ж конкуренція між трьома опозиційними лідерами, з прицілом на 2015 рік, все ж таки має місце?
Конкуренція, звісно, має місце. Але ніхто, крім Яценюка, Кличка і Тягнибока не знає про справжні стосунки між нами трьома. Зараз ми просто сміємося з того, що про нашу співпрацю говорять і пишуть. Будь-які суперечності, які виникали, були незначними і вирішувалися одним телефонним дзвінком. Ніхто дверима не траскав і кулаком по столу не грюкав.
Про імідж, олігархів і захист виробника
Тиждень.ua: Чому «Свобода» досить часто розпорошується на якісь другорядні питання, на кшталт питань національних чи сексуальних меншин, натомість важливіші питання, монополізація економіки, засилля російськомовного культурного продукту, проблеми незалежності ЗМІ, вами аналогічно не артикулюються?
Це не «Свобода» розпорошується на такі питання. Це наші політичні опоненти, які працюють чітко проти «Свободи», піднімають і поширюють в ЗМІ саме ті питання, про які ви говорите. «Свобода» подала ультрареволюційні економічні закони, які у випадку ухвалення кардинально змінять економічну систему: про повернення коштів з офшорів, про ліквідацію приватних монополій, про ліквідацію дефіциту Пенсійного фонду, про приватизацію – і про то ніхто чомусь не говорить…
Читайте також: Регіонали у Лондоні лякали «Свободою» і співчували Кличку
«Український тиждень» піднімав це питання і спілкувався з вашими соратниками якраз на цю тематику.
Так, я вдячний вашому виданню за це. Але якщо почитати інші видання… Наша «Програма захисту українців» складається з сотень пунктів, серед яких вибирається якийсь один спірний, і всіляко тиражується. Тому і складається враження, що «Свобода» окрім пам’ятників Леніну, української мови і національного питання нічим не займається, хоча це абсолютно не так. Насправді «Свобода» піднімає ріні питання, зокрема й ті, про які говорите ви, ми маємо багато напрацювань у сфері захисту інформаційного простору, свободи слова, мовної політики тощо. Але антисвободівські політтехнологи за допомогою підконтрольних ЗМІ перебивають ці теми якимись суто другорядними речами.
Тиждень.ua: Можливо, в ситуації, що склалася, вам взагалі варто на певний період оминати дражливі теми меншин тощо, щоб не давати вашим опонентам приводів їх розвивати в медіа?
Але ми не можемо перестати бути самими собою! За нас саме тому й голосували, що ми є такі, а не інші. Навіть якби ми заборонили казати такі речі, все одно знайшли б щось інше, як, наприклад, витягнули б тему з усиновленням дітей, котра двадцять років уже вказана у нашій програмі. Наша програма – це наш світогляд, і він залишається усталеним, заснованим на християнських цінностях, несприйнятті різних збочень тощо.
Тиждень.ua: Ви не відчуваєте, що у вашій команді бракує фахівців з окремих галузей, наприклад, в царині економіки?
Я не буду приховувати: фахівців бракує завжди і всім. Але я не вважаю, що якщо є якийсь «загальновідомий фахівець» у певній сфері, він обов’язково нам потрібен, адже переважна більшість таких «фахівців» вже давно спаскудились, і я б не працював з ними навіть за великих стимулів. А у нас є багато кваліфікованих економістів: заступник голови економічного комітету Михайло Головко, голова аналітичної служби фракції і заступник голови паливно-енергетичного комітету Олександр Мирний, керівник аналітичної служби партії Юрій Левченко, котрий навчався у Лондонській школі економіки – це все є потужні фахівці, які допомагають нам у вдосконаленні нашої партійної програми.
Тиждень.ua: Як «Свобода» долає поширений в Європі стереотип про те, що ви є нацистською партією?
Був певний період, який ми упустили, але не тому, що ми про щось забули, а тому, що ми не мали такого впливу в Україні. Коли «Свобода» почала рости, коли вона заявила про свої амбіції, опоненти почали кампанію по нашій дискредитації. Поки в нас не було парламентської фракції і нормальних можливостей контактувати з групами впливу в Євросоюзі, було створено дуже негативний імідж «Свободи». Робилося це дуже грубо. Для прикладу можна згадати резолюцію Парламентської асамблеї НАТО. Ми її прочитали – це повна маячня, яка не відповідає дійсності. Ми проаналізували ситуацію і почали через свої осередки в інших країнах активно шукати виходи на європарламентарів, ми знайшли вихід на голову парламентської асамблеї НАТО, представили їм відповідні документи, і у нас почався повноцінний діалог, зустрічі з послами європейських країн. Усі вони згодом визнали, що до того їх щодо нас інформували геть по-іншому. Те ж саме стосувалося і сумнозвісної резолюції Європарламенту, інспірованої московськими агентами через болгарського депутата-соціаліста.
Загалом, ми починаємо долати стереотип, про який ви говорите. Ми активно зустрічаємося з європейськими політиками, даємо прес-конференції та інтерв’ю західним ЗМІ. Ми опинилися у невигідній позиції, адже нам доводиться виправдовуватись за те, чого немає.
Тиждень.ua: Історія з виключення «Свободи» з Альянсу європейських національних рухів – провокація?
Так, провокація чистої води. Є офіційна заява Альянсу, в якій говориться про те, що це повна маячня.
Тиждень.ua: Що «Свобода» пропонує для того, щоб в короткотерміновій перспективі покращити ситуацію з українським культурним продуктом, зокрема книговиданням?
Перш за все, це скасування оподаткування україномовної продукції, кінематографічної, музичної, літературної, натомість оподаткування продукції іншомовної. І отримані за це кошти і йтимуть на розвиток україномовного виробництва.
Тиждень.ua: Якщо взяти одну конкретну сферу – книговидання, то цей ринок монополізовано російськими видавцями. Робота на українському ринку для них апріорі не має на меті прибуток, а скоріше, закріплення на нашій території. Це до того, що економічні важелі, на кшталт оподаткування, в даному випадку можуть бути недієвими.
Вихід полягає у винесенні Національною радою з питань безпеки і оборони питання про захист національного культурного простору. В будь-якому разі, все залежатиме від політичної волі – навіть якщо ми ухвалимо ті закони, яких ми вимагаємо, за нинішньої влади це нічого не змінить. У нас є законопроект про захист українського кіно – кожна шоста гривня з прокату закордонних фільмів має йти на його розвиток. Навіть якщо він вступить в силу, хіба це призведе до стрімкого розвитку вітчизняного кінематографу, поки ним будуть керувати ті, хто зараз.
Тиждень.ua: Пакет ініціатив «Свободи» щодо демонополізації та деолігархізації економіки вже подано. За нинішніх умов він має якісь шанс бути ухваленим?
Безумовно, потрібно змінювати владу. Наприклад, наш прекрасний закон про повернення коштів з офшорів – ви думаєте, Партія регіонів колись за нього проголосує?.. Тому потрібно міняти і парламент, і президента. Тобто реальні зміни в цьому напрямку можуть початися лише з 2015 року, чи з з 2014 року, якщо будуть дострокові вибори.
Тиждень.ua: Які галузі економіки мають бути пріоритетними для економіки України? Що має стати нашим обличчям на міжнародних ринках?
Перш за все, ми маємо отримати енергетичну незалежність. Без цього незалежна національна економіка неможлива в принципі. Друге – це власність стратегічних підприємств, які мають бути повернені державі. Якщо говорити про пілотні сфери, то наша програма передбачає розвиток конкурентоспроможних галузей, зокрема харчопереробної. Ми стоїмо на тому, щоб заборонити завезення в Україну тих харчів, які виробляються у нас – імпортувати лише екзотику, яка у нас не росте. Далі – авіа-, судно-, верстато-, машинобудування, військово-промисловий комплекс та авіакосмічна галузь.