«Левченко набрав 51 %, Пилипишин – 35 %», – каже знайомий активіст ВО «Свобода», не приховуючи тріумфу. І тут-таки перепрошує: «Даруй, зайду в намет, вдягну наверх іще одні штані – замерз!»
Я встигаю спитати навздогін, хто взяв третє місце, і з яким відсотком. «Тетяна Монтян», – кидає активіст, показуючи три пальці: не знак тризуба, а відсотки Монтян.
Намет армійський коло хати
Голосування завершилося годину тому. Під цегляною кількаповерхівкою хрущовської епохи стоять армійські намети, десяток міліціонерів, до сотні цивільних і мікрофон. Міліціонери (без спецспорядження) охороняють вхід до окружної виборчої комісії № 223, якій відповідні держоргани так і не знайшли кращого місця, аніж тісне приміщення на першому поверсі «хрущовки». Втім, штурмувати ОВК ніхто не збирається.
Раніше, в ніч на 15 грудня, деякі інформагентства другого ешелону поширили інформацію про те, що представники ВО «Свобода» рубають тут дерева на дрова й побили міліцейський наряд. Уже вдень Тиждень.ua запевнять у столичному УМВС, що нічого подібного не відбувалося. Зі свого боку, свободівці візьмуть слово вранці, коли прес-служба народного депутата Ірини Сех повідомить, що до ОВК не пускають саму Ірину Сех та ще низку партійців…
Але все дуже швидко вирішиться «до взаємного задоволення». Купка характерних персонажів, яких нині прийнято описувати прізвищем мешканця Білої Церкви Вадима Тітушка, дійсно ще до відкриття дільниці зайняла там чи не всі місця, призначені для преси й представників кандидатів. Проте для справжньої преси, помічників нардепів, самих нардепів і, нарешті, «штабістів» кандидата в нардепи від ВО «Свобода» Юрія Левченка вони таки дещо потісняться.
31 жовтня 2012 року Юрій Левченко змагався за цей округ із Віктором Пилипишиним. Останній у вісімдесятих був слідчим, у дев’яностих – адвокатом, а в другій половині двотисячних – народним депутатом та головою Шевченківського району міста Києва. Того самого району, де, в основному, й розташовано виборчий округ № 223.
Після приходу до влади Віктора Януковича Пилипишин потрапив під слідство за звинуваченням у зловживанні службовим становищем, що призвело до втрат державного й столичного бюджетів на суму 17 мільйонів гривень. Але не тільки не сів, а й зайняв у столиці, де традиційно не люблять регіоналів, одне з місць «фальшивих самовисуванців» – формально незалежних, а насправді пропрезидентських кандидатів у мажоритарних округах.
Читайте також: Первомайськ: тиха поразка опозиції
Cвоєю чергою, 29-річний Юрій Левченко вважається одним із провідних аналітиків ВО «Свобода». Вчився в Німеччині та Великій Британії. Сам походить із Вінниці, при тому обрався депутатом Вишгородської райради. В Києві мешкає лише з 2008 року, але вже на виборах-2012 створив «зубру» Пилипишину великі проблеми – власне, виграв ці вибори, якщо вірити оприлюдненим тоді свободівцями протоколам із мокрими печатками.
ЦВК протоколам попервах не повірив і віддав перевагу Пилипишину (лише в чотири сотні голосів). Але під тиском фактів змушений був зарахувати округ до так званих «проблемних», де голосування постановили повторити 15 грудня 2013-го року. «Ми влаштуємо Пилипишину веселі вибори», – погрозливо сказав тоді новоспечений парламентар від «Свободи» Андрій Іллєнко. – «Нехай краще одразу виїздить за кордон».
І ось цей день настав. Міні-мітинг під червоно-чорними прапорами уважно, хоч і без надмірної екзальтації, слухає промовця біля мікрофона. Той розповідає про зграї «титушків», що на час голосування заполонили дільниці округу.
– Ці хлопці торгують за двісті-триста гривень не тілом, а душею, – палко говорить промовець. – Але в них нічого не вийде! Ми хочемо тут сказати: Юрій Левченко обійшов суперника на 17 %! Фальсифікувати це неможливо! Можна фальсифікувати 3 %, 5 %, ну, «стеля» – 7 %… (промовець замислюється, й нарешті повертається до сказаного раніше) …але не таку переконливу перемогу! Тому, хлопці-спорстмени – а серед вас є й справжні спортсмени – їдьте по домах! Ми тут стоїмо в тому числі й за спортсменів України, щоб вони не торгували собою, а виборювали міжнародні нагороди! І, звичайно, ніхто з вас не хоче ризикувати здоров’ям за якісь триста гривень, правда ж?
На кого розрахована ця суміш вербальних батогів і пряників, не зовсім ясно – «тітушки» на вулиці під ОВК відсутні. Але ясно, що у «Свободі» вирішили твердо триматися даних соціологічної групи «Рейтинг», яка й нарахувала Левченкові перевагу у майже 17 % за підсумками екзит-полу. Здається, ані промовець біля мікрофона, ані мій приятель-свободівець іще не знають, якого ляпаса дістали.
«Вони як сектанти»
Лише о 7 ранку 17 грудня Центрвиборчком на своєму сайті офіційно вкаже: Віктор Пилипишин виграв вибори з результатом 44,89 %. У Левченка – 40,58 %. Явка виборців склала трохи більше 46 %. У перекладі на мову абсолютних цифр це означає, що тепер густонаселений округ зі 170 тисячами виборців представлятиме в парламенті людина, що набрала трохи більше тридцяти з половиною тисяч голосів. Левченко ж, за даними ЦВК, відстав не на кілька сотень, як торік, а на понад три тисячі триста.
Дивно, однак, що тій же Монтян ЦВК нарахував 3,6 % – власне стільки ж, скільки прогнозував екзит-пол. Соціологи знають, що з маленькими цифрами помилитися легше, ніж із великими. Чому екзит-пол практично вгадав маленький результат – і так сильно розійшовся із ЦВК у «великому»?
Свободівці, включно з лідером партії Олегом Тягнибоком, впевнені, що знають відповідь. Вони категорично заперечують результати підрахунку. «На певних дільницях результати оголошувалися просто зі стелі!», – обурювались партійні лідери на прес-конференціях наступного дня.
Але чому цього не вдалося відвернути фальсифікації в місті, де вирує Майдан, вони офіційно пояснювати відмовлялись. І не надали на час написання цього матеріалу копій протоколів, що дозволило б їм стримати Пилипишина від визнання депутатом – як це вдалося торік.
Читайте також: Черкаси: подвійний «кидок» Поплавського
Тож масштаб відвертих фальсифікацій, включаючи вкидання бюлетенів, наразі встановити неможливо. Та можна зафіксувати деякі інші причини поразки представника опозиційних сил.
Для цього слід розуміти, що Шевченківський район, котрий простягається від західних окраїн столиці до її найфешенебельніших кварталів – це дуже складна у плані населення й політичних уподобань територія. Це – люди з дуже різними інтересами, й аналіз цих інтересів показує всю умовність поняття «кияни».
Скажімо, в ультрамодному центрі міста, де живуть два екс-президенти й стикаються Десятинна, Володимирська та Андріївський узвіз, 15 грудня теж перебувала виборча дільниця. Як і годиться, вона розміщувалась у школі. Проте низка батьків, котрі пікетували школу цього дня, виступали не проти фальсифікації виборів – а за те, аби виселити зі школи такий собі «центр православної культури», заснований там за сприяння представника президента в парламенті, регіонала Юрія Мірошниченка.
Комусь це може видатися дивним, але частина батьків, що дуже непогано почувають себе за нинішньої влади, й до того ж принципово віддали своїх дітей у школу з російською мовою навчання, виступають категорично проти «поглибленого вивчення православія» – навтіь попри те, що це православ’я московське.
Водночас не підтверджені документами, але отримані одразу з кількох незалежних джерел відомості показують, що якщо грубі фальсифікації на 223 окрузі таки й були, то – саме у школах. Кажуть, що значну частку членів комісій там, де дільниці розміщались у шкільних закладах, складали працівники самих цих закладів. І що всі ці люди природно залежні від голови районного управління освіти Євгенії Ярової, котра, так склалося, є кумою Віктора Пилипишина.
Є й інші нюанси. Журналістка Анна – корінна киянка, класична російськомовна прибічниця Майдану та «західного вектора» – пише про культуру, а не про політику. Але живе зовсім поруч зі скандальним окружкомом, оточеним наметами «Свободи». Кандидата Пилипишина вона (і не тільки вона) називає «Піля», від російськомовного «пилить бабло». А виборчий процес описує так:
– «Свободу» в районі ненавидять. Вони всіх дістали своїм галасом і штурмівщиною. На кожному розі – їхні намети з агітаторами, але ж ці агітатори – як сектанти. Торочать своє і не думають, цікавить це когось чи ні. При цьому населення тут – це ж «совки». На біса «совкам» агітація? З ними треба як Піля: десь дорогу підлатати, десь – продпайок видати з чайком цейлонської марки. І все!
Дещо заспокоївшись, додає:
– Я тут сама підходила в намет до свободівців: допоможіть розібратись із незаконно поставленим гастрономом, котрий усім тут життя не дає. А вони мені: ви спочатку запишіться в партію!
Загалом складається враження, що слідчий-адвокат Пилипишин чекав на швидку перемогу Майдану. Місцеві з Нивок кажуть: «Ось тут, в «Експоплазі» своїй, Піля дав прихисток майданівцям. Але днями у військкомат навпроти понавозив «тітушків», щоб вони йому вибори зробили».
Це говориться буденним тоном. На жаль, варта в обох зазначених точках небуденна: повз охорону пройти не вдається ні як «волонтерові», ні з журналістським посвідченням. Коментарів охорона теж не дає. Хоча в принципі хлопці не німі: розмовляють, причому українською.
«Ми ще виграємо… всіх, кого треба»
«Я перемогу Пилипишина виключав», – пише на своїй сторінці Facebook ще один виборець округу 223, політтехнолог Василь Стоякін. Раніше він був помічений у активному написанні публіцистичних текстів антиєвропейського характеру, й журналістська братія дуже підозрює його у співпраці з Віктором Медведчуком.
«З іншого боку, вперше в житті бачу автобуси з електоральними туристами в супроводі ДАІ, та карусельників у супроводі міліції», – дописує Стоякін. Сам він, ясна річ, не голосував за Левченка і втішений його поразкою. Але й перемозі Пилипишина не радіє. Хоч і думає, що екзит-пол групи «Рейтинг», яка віддала перемогу Левченку, сфальшовано більше, ніж дані ЦВК.
Проте вірити політтехнологам, як відомо, варто не завжди. Кореспондент Тиждень.ua ніде так і не бачив навіть опитувальників «Рейтингу», і вже тим паче – свободівців, які фальшували б дані екзит-полу. Але бачив, що для роботи преси свободівці створювали певні перешкоди. Навіть до самої ОВК періодично не пускали й самого автора цих рядків, і кількох значно відоміших журналістів та фотокореспондентів.
Заради справедливості треба зазначити, що кордонів було два: спочатку свободівці, потім – міліція. І якщо з опозиціонерами все-таки вдавался домовитись після дзвінка знайомому депутатові, то міліція діяла просто магічним чином: могла 20 хвилин робити відсутнє обличчя, а потім раптом пропустити тебе без жодних дзвінків – і без коментарів.
– Ти ж бачив, скільки «тітушків» поналазило із журналістськими посвідченнями? – вже серед ночі скаже з цього приводу депутат від «Свободи». – Ми хотіли від цього убезпечитись.
Координатор мережі ОПОРА в Києві Тарас Чмут у розмві з Тиждень.ua припускає, що свободівці просто, як говориться, «готувались до минулої війни».
– Підкуп виборців дійсно був, – каже пан Чмут. – Ми зуміли включити в цю мережу одного з наших агентів. Він працював у одному гуртожитку… Так там діяла така схема: кожен, хто «загітує» людину голосувати за Пилипишина, отримує 50 грн. Це за кожного «загітованого», і до голосування. А ще 50 – після. Разом із тим, можна продати свій голос особисто. Ціни доходили до 200 грн. перед голосуванням і 200 – після. Але «після» платили не всім.
А от що стосується «тітушків», з якими так намагалися боротися свободівці, то вони, на думку експерта, цього разу лишилися за лаштунками.
– Ми дійсно бачили мікроавтобуси з характерними людьми, які просто собі стояли поблизу різних ДВК, ніби в очікуванні. Іноді ці люди зізнавалися, що прибули «захистити результати» Пилипишина. Але, схоже, їхні послуги просто не знадобились, – розповідає Тарас Чмут.
На його думку, минулого року Пилипишин просто недооцінив потенціал Левченка й «Свободи». Але тепер підготувався як слід. «Бабусь» мотивували весь цей час, тоді як опозиція займалась лише гучною агітацією, що більше відлякувала типового місцевого виборця, аніж приваблювало його. Як наслідок, «титушки» просто не знадобилися.
А що ж сама «Свобода»? Там, як завжди, не визнають поразок – і тим самим не визнають помилок. Народний депутат від цієї партії зі скрипом дає згоду опублікувати його коментар за умови, що Тиждень.ua не назве не лише прізвища, але й не вкаже, обрався цей депутат за списком чи в мажоритарному окрузі, й має він чи ні відношення до Києва. А сам коментар звучить так:
– Пилипишина обрала меншість. Менше, ніж кожен п’ятий виборець на окрузі! За нашого кандидата голосувала б справжня більшість! А не проголосували вони тому, що наші виборці знають: доля країни вирішується не на виборах, а на Майдані! І ми їх розуміємо, й до кінця будемо з ними!
– Тобто ви не дуже-то й прагнули виграти вибори? – дивується кореспондент Тиждень.ua.
– Ми ще всіх виграємо… кого треба.
Наш співрозмовник промовисто підморгує.