Зробити зараз медичний репортаж — неймовірна удача для журналіста. Інтерв’ю, коментар, аналітику — запросто, але не репортаж із місця подій. Бо навряд чи можна фізично надовго без загрози для здоров’я потрапити на цікавий об’єкт (якщо не вважати таким власну кухню). Але коли твій чоловік — лікар, який після реформи (насправді — завжди) працює в режимі 24/7, завдання не здається таким уже й нездійсненним.
Якщо за розкладом прийом пацієнтів у лікаря починається після обіду, робочий день — усе одно з раннього ранку. Збирання на роботу медика, який перебуває вдома, а не на самоізоляції, можна порівняти з підготовкою до виходу у відкритий космос. Щодня потрібен натільний одяг, випраний при високих температурах, а також верхній — оброблений антисептиком і провітрений за ніч на балконі. Поки все це готується й одягається, лікар відповідає на дзвінки на робочому мобільному. Номери кожного «сімейника», терапевта й педіатра, Центр первинної допомоги міста виклав в інтернет, хоча більшість пацієнтів, які уклали декларацію, мають їх від самого початку.
Читайте також: Новий вектор суспільних зусиль
Телефонує літня пацієнтка, якій за кілька днів треба переоформити рецепти на ліки від діабету. Вона самотня, а тому запитує, як це зробити, щоб не йти в амбулаторію, — через вік і хворобу пацієнтка перебуває в зоні підвищеного ризику. Лікар чухає потилицю і якийсь час думає. Як виписати електронний рецепт — зрозуміло, але як жінці фізично отримати ліки, не виходячи з дому, — питання. «Я можу виписати рецепт, який прийде вам на телефон. Потім в амбулаторії, де є аптечний кіоск, ми з вами отримаємо ліки, перебуваючи на телефонному зв’язку. Опісля ви оформите виклик мене додому, я занесу вам ліки й залишу їх під дверима». Таких дзвінків тепер буде багато — майже всі літні люди на самоізоляції постійно потребують ліків, які видають за рецептами й не в кожній аптеці. Хто їх має отримувати й розносити стареньким?
Другим дзвінком повідомляють про смерть колишнього колеги. Не від вірусу, а від тяжкої хвороби. Запрошують на прощання, але доводиться відмовитись — людині, яка щодня контактує з потенційними хворими, краще свідомо обмежити свої контакти поза лікарнею. Такий час.
Чоловік уже стоїть у дверях. Він у гумових рукавичках і масці — для безпеки тих, із ким може перетнутися на вулиці чи в під’їзді. Устигаю зачитати йому коментар під якимось навколомедичним дописом у соцмережі: «А чим тепер займаються лікарі, які не працюють у інфекційних відділеннях? Бо всюди пишуть, що звертатися в поліклініку, до вузького спеціаліста чи, наприклад, потрапити на прийом до стоматолога можна тільки в разі крайньої потреби. А гроші, зауважте, отримують усі — і ті, хто штани протирає, і ті, хто з ранку до вечора рятує життя». Чоловік, мабуть, посміхається, але під маскою цього не видно. Обіцяє детально відзвітувати про своє протирання штанів.
Спочатку — виклик до хворого додому. Ці виклики, хоч би що розповідали «свідки доктора Смерті», унаслідок реформи ніхто не скасував. Але лікар іде лише тоді, коли стан хворого дійсно потребує його присутності, а відвідування амбулаторії з різних причин неможливе. Жінка з важкою вадою серця й після інсульту, у якої підскочив тиск на фоні паніки щодо можливого зараження вірусом. Лікарі «швидкої» зробили укол і порадили викликати сімейного лікаря. У масці, рукавичках та окулярах на максимально можливій відстані пацієнтку оглянули і призначили лікування. «А ви прийдете, якщо я захворію на це? Попри те, що таких, як я, міністри в телевізорі називають трупами?» — запитує жінка.
Далі — прийом у кабінеті. На вході в амбулаторію розташовано медичний пост, на якому медсестри міряють усім температуру безконтактним термометром. А також там можна обробити руки й розповісти про причину звернення. Тих, у кого є гарячка й катаральні явища, слід заводити в окремий кабінет, де лікар оглядає пацієнта в повному захисному спорядженні. На день лікареві, який сидить на прийомі, видають окуляри, пару рукавичок, одноразові маску й шапочку, а для особливих випадків — захисний халат: напівпрозорий і за кроєм схожий на хірургічний. На вулиці тепло, тому більшість пацієнтів чекають на прийом не під кабінетом лікаря, а надворі, на безпечній відстані один від одного. Окрему оглядову кімнату в невеличкій амбулаторії облаштували в тій, де раніше робили щеплення. Планові вакцинації поки що не скасовують, керівництво міського Центру первинної медичної допомоги обіцяє знайти рішення. Але тимчасово дітей і дорослих не вакцинують, бо просто не знають, як створити необхідні умови. Можливо, кабінет вакцинації організують у центральній поліклініці для дітей із різних районів: там є можливість зробити окремий вхід. А поки що аптеки не беруться замовляти вакцину, наприклад, від пневмококу, яку раніше запросто можна було купити. Кажуть, що «її зараз усе одно нікому вколоти»…
Читайте також: Слабини колективного імунітету
Першою на прийом приходить дівчина, яка напередодні дзвонила лікарю зі скаргою на біль у шлунку й підвищену температуру. За попереднім опитуванням, вона не була останнім часом за кордоном, про контакти з хворими нічого не знає. Під час прийому температури немає, картина захворювання скидається на банальне загострення гастриту, але після огляду приміщення все одно ретельно дезінфікують. Поки немає людей, лікар читає про нетипові ознаки Covid-19 і ще раз дезінфікує руки. Наступна пацієнтка — із загостренням пієлонефриту. Лікування нирок уже призначив уролог, але до сімейного лікаря надійшли результати повторних аналізів. Вони на папері, тому щоб занести відомості до електронного кабінету пацієнтки, їх треба сфотографувати. Так аналізи, а також повторне направлення сімейного лікаря побачить уролог, до якого жінка потрапить для корекції лікування. «Але навіщо ви прийшли під час карантину, якщо все можна зробити онлайн?» — питання до жінки. «Бо в комп’ютерному кабінеті мої аналізи доступні тільки лікареві. А я також хочу їх знати!». Лікар віддає результати аналізів і паперову картку, яку попередньо обробив дезінфектором, і жінка йде додому. Персонал провітрює й миє кабінет, лікар дезінфікує руки.
Двоє пацієнтів із різними скаргами йдуть на прийом щодо лікарняного листа. На жаль, створити більш-менш зрозумілий алгоритм, за яким це можна було би зробити без очного спостереження за хворим, поки що вдається не завжди: потрібен або виклик додому, у разі важкого захворювання, або візит до лікаря, якщо стан пацієнта більш-менш нормальний. До амбулаторії зазирає сімейна пара, щоб підписати декларацію. Кажуть, раніше не бачили в цьому нагальної потреби, а тепер почули, що без направлення від сімейного лікаря не беруть у лікарню. Підписати договір можна й онлайн, але люди вирішили перестрахуватися і прийшли самостійно. Після оформлення документів лікар оглядає чоловіка із хронічним захворюванням нирок і надає рекомендації щодо підтримувальної терапії. Звісно, зараз потік людей на прийомі суттєво знизився: у одного лікаря за день може бути 8–10 пацієнтів, коли у звичайному режимі, як правило, їх було два-три десятки. Випадки, коли без фізичної присутності пацієнта можна обійтися, воліють повністю перенести в онлайн. Але водночас додалися численні консультації телефоном і необхідність розв’язувати нетипові проблеми, пов’язані з наданням допомоги під час карантину.
Настав час телефонного контролю людей, які перебувають на самоізоляції після повернення з інших країн або контакту з тими, хто повернувся. Таких у нього було троє, але у двох термін карантину завершився, люди здорові. З останнім поспілкувалися телефоном: чоловік засвідчив відсутність скарг і сувору самообсервацію. Медсестра ще раз розповіла йому правила поведінки, нагадала про можливу адміністративну відповідальність за порушення й побажала не хворіти. Через деякий час до реєстратури телефонує одна з пацієнток, із якою укладено декларацію. Її син, із яким вона проживає разом, учора повернувся з однієї європейської країни. Лікар розповідає про правила самоізоляції й цікавиться станом здоров’я. Вони надсилають фото… вуха з численними стежками медичних ниток. Виявляється, чоловік на виробництві в Європі отримав травму, рану йому зашили, і шви вже треба знімати. Постає вибір: везти хірурга до потенційного хворого додому чи організувати окреме приміщення для роботи фахівців у лікарні. Після консультацій із керівництвом запланували перевезення чоловіка до медичного закладу в окрему кімнату, у якій хірурги зроблять необхідні маніпуляції.
Читайте також: Утрачені тижні. Що не так із реагуванням України на пандемію COVID-19
Приходить чоловік для підтвердження інвалідності. Він не має скарг на здоров’я, відмінних від тих, до яких уже звик. Попри це, доводиться виписувати йому направлення на щорічну госпіталізацію, без якої, за протоколом, діагноз не продовжать, навіть якщо медико-соціальна експертиза буде вирішувати це через відеоконференцію. Чоловік розуміє, що зараз перебування в лікарні здоров’я йому точно не додасть, але похитує головою й іде записуватися на стаціонар. Персонал миє кабінет, лікар дезінфікує руки й усі прилади, яких торкався. Потік дзвінків не припиняється весь день. Пацієнт скаржиться на ознаки застуди. Згідно з протоколами на період пандемії, його опитують щодо історії подорожей, контактів і важких хронічних захворювань. І хоча описані симптоми можна теоретично вважати початком Covid-19, йому рекомендують залишатися вдома, високу температуру збивати парацетамолом і телефонувати лікареві в разі погіршення самопочуття. Попри зростання кількості заражених усередині країни, протоколи досі рекомендують вважати головним критерієм поїздку за кордон або контакти з людиною, у якої підтверджено коронавірусну інфекцію. Лікар фіксує номер телефону, щоб наступного дня поцікавитися станом здоров’я пацієнта.
Тести поки що не роблять майже нікому. Реактиви для забору рідин для проведення тестів ПЛР до міста ще не доїхали — тому, щоб зібрати зразки, хворого потрібно везти «швидкою» в опорні лікарні сусідніх міст. Так уже кілька разів доводилося робити: при лабораторному підтвердженні діагнозу хворий залишається там, при негативному — повертається додому. Тому вдаються до цього виключно тоді, коли привід запідозрити інфікування вкрай серйозний. Не перевіряють також тих, хто вже певний час лікується у стаціонарах від пневмонії. Експрес-тести в кількості 10 штук закупив для медиків благодійник, але їх також не поспішають використовувати, очікуючи на ймовірність сплеску найближчими тижнями. До того ж ці тести показують наявність антитіл, що з’являються не в перший день захворювання. У Центрі первинної медичної допомоги сформовано бригаду, яка виїжджатиме до пацієнтів із підозрою на COVID-19, щоб узяти матеріал для обстеження, коли весь цей алгоритм справді запрацює. Є ще кілька резервних бригад, для яких створено запас спеціального спорядження вищого класу захисту. У бригади намагалися записати персонал не з групи ризику, хоча відібрати лікарів, віком до 60-ти років і без хронічних хвороб, виявилося непросто. Але всім зрозуміло, що ризик зіткнутися з хворобою на звичайному прийомі в амбулаторії не набагато нижчий.
Читайте також: Шлях лікаря з передмістя у Київ
Уже під кінець робочої зміни працівники амбулаторії організовують тренінг із безпечного вдягання, роздягання й утилізації засобів спеціального захисту. Переглядають відеоінструкцію і тренуються на одному костюмі, який довелося розгерметизувати. А потім укотре дезінфікують приміщення й себе. «Буду вдома за дві хвилини» — фраза звучить як сигнал до піт-стопу на змаганнях гонщиків. Це означає, що зараз почнеться швидке сортування одягу, обробка всіх поверхонь (годинник, ключі, телефони), миття коридору з хлорним розчином і терміновий гарячий душ. А потім, у проміжках між постійними телефонними дзвінками пацієнтів — лікування алергії на руках, які не витримують не тільки постійного контакту з водою та милом і обробки дезінфекційним розчином, а й багатогодинного ефекту «сауни» в гумових медичних рукавичках. Бо завтра зранку знову хтось ітиме «протирати штани».