Суспільство

  ▪   Станіслав Козлюк

Шлях лікаря з передмістя у Київ

Фото автора
Як дістатися медпрацвникові з Київщини на роботу в столицю

Українська влада з 18 березня посилила обмеження на період карантину. У Києві закрили метрополітен, зупинилося міжміське сполучення. З 23 березня ввели жорсткий контроль за пасажирами: тепер зайти у громадський транспорт можна лише за наявності спеціального пропуску, який видається працівникам критичної інфраструктури. Як в цих умовах до лікарень їздять медики, як змінилася їхня робота з початку карантину – про це і трохи більше поговорив Тиждень з лкаркою, яка змушена кожного дня проїжджати 50 км від дому до роботи.

Полудень, місто Українка у Київській області. Звідси до найближчої станції метро – близько 40 км. Коли перестали курсувати приміські маршрутки, для частини місцевих, які працюють у Києві, це стало серйозною проблемою. Тепер вони змушені добиратися до роботи на попутках. Або ж платити людям, які готові підвезти їх до найближчої зупинки громадського транспорту. Координуються вони у місцевих Telegram-чатах. Біля однієї з новобудов ми зустрічаємося із Олексієм та Тетяною. Вони живуть разом уже близько року. Він – ветеран, нині водій вантажівки, яка возить паливо. Вона – лікар-терапевт у Київській клінічній лікарні №7, що неподалік станції метро Житомирська на Великій Окружній. І майже кожного дня вони їдуть до неї на роботу, забираючи дорогою іще кількох медичних сестер.

 

 

Я з малозабезпеченої родини. Коли закінчувала школу, здається то був 2006 рік, то мені родичі сказали: або вступати кудись на бюджет, або йти торгувати на ринок. Власне, я тоді жила на Борщагівці, там багато різних ринків. Так сталося, що в мене є старша сестра, якій змогли оплатити навчання. Мені довелося шукати варіанти. Мої однокласники свого часу намагалися піти вчитися у медучилище. І, якщо чесно, я теж про це думала. Врешті, розпитала деталі. І вступила до Київського медичного колегджу ім. Гаврося. Зрозуміло, що на бюджет. Після завершення навчання треба було певний час відпрацювати в лікарні. Найближча до мого дому була 7-ма лікарня, яка на Кільцевій – всього дві зупинки їхати. І я, не довго думаючи, пішла туди. На роботу взяли одразу, я навіть не встигла відгуляти місяць відпустки після навчання. Власне, там я працювала медсестрою. І потім уже вступила в університет. Знову на бюджет. Провчилася сім років. Паралельно працювала в лікарні. Зарплата медсестри була маленькою – лише 700 грн. Тож знайшла ще підробіток – в аптеці. У цій же лікарні. Так і жила шість років. Потім пройшла інтернатуру. Там само, у 7-й. Хотіла вже влаштовуватися на роботу лікарем, але на мене не вистачило місць. Тому довелося вернутися в аптеку. І десь в кінці 2017-го мені знайшли вакансію: до мене прийшла завідувачка відділенням, у якої я була інтерном, і сказала, що для мене є робота. Зараз я завідувач у приймальному відділенні лікарні. Приймаю пацієнтів, стежу за їхнім здоров’ям. У мене їх десь більше сотні в лікарні. Працюю п’ять днів на тиждень і маю ще одну робочу суботу. Грошей отримую не надто багато – ставка десь 4,3 тис грн.

 

 

До впровадження карантину Тетяна добиралася на роботу з Українки близько 2,5 годин. А тепер на роботу її підвозить або Олексій, або хтось з місцевих. Втім, за свої послуги вони просять гроші. Лікарка каже, що на початку карантину вартість поїздки коштувала приблизно як і в маршрутці – 30 грн. Однак віднедавна водії підняли ціни і вже просять по 50 грн. Що з її зарплатою доволі витратно. Жінка каже, що карантин дещо вплинув на її роботу, але не зміг змінити звички. Вона, як і раніше, кожного ранку встає першою і заварює собі каву. А тоді будить Олексія, який «просить поспати ще 10 хвилиночок». Для неї ідеально вийти з дому о 6:50, щоб до 8:30 встигнути заступити на зміну. Раніше вони доїжджали до авторинку неподалік метро «Видубичі», звідки до лікарні можна було доїхати або маршруткою, або на метро. Нині розклад змінився. Найближчий зручний транспорт їздить до її лікарні аж із Теремків. І аби в нього сісти, треба мати при собі спеціальну перепустку від Київської міської державної адміністрації та довідку з лікарні про те, що ти справді там працюєш. Окремо одне від одного ані довідка, ані перепустка не працюють.

 

Читайте також: Сто років виживання. Від яких вірусів постраждала Європа у XX та XXI століттях

 

На годиннику полудень. Ми саме сідаємо в авто. Тетяна каже, що сьогодні в неї дещо інший графік: вона їде на нічне чергування. Однак зазвичай, от уже більше тижня, вони зранку з Олексієм дорогою на роботу забирають іще двох медсестер, які живуть у селах дорогою до Києва. Чоловік каже: якщо з Українки лікаря можуть вивезти на роботу бодай за гроші, то медсестрам із невеличких населених пунктів виїхати майже нереально. Бо ж звідти до Києва майже ніхто не їздить. Втім, сьогодні ми будемо їхати самі.

 

 

«Влада закрила приміське сполучення. Я тоді була на роботі й колеги мені сказали: «Ну все, на метро сьогодні можеш не йти». І у нашій лікарні з’явилася проблема. Бо ж більше половини людей – медсестри, санітарки – живуть не у Києві. Керівництво на це відповіло просто: «Поживемо – побачимо». Була ідея організувати маршрутку чи автобус, який буде нас возити на роботу. Тим паче, що більшість некиян живуть вздовж Житомирської траси. Однак поки далі ідей не пішло. Була пропозиція до тих, хто має власні авто, підвозити на роботу колег. Тим паче, що вже нібито готують перепустки для автомобілів, якщо раптом Київ закриють. Оскільки я живу зовсім з іншого боку Києва, то мені керівництво запропонувало перебратися жити до мами у Київ. Я сказала, що такий варіант не підходить. Бо ж доведеться відмовитися від особистого життя на три тижні. На що керівництво сказало: «На три тижні? Мінімум на три місяці». Чесно, я думала, як виходити з ситуації. У нас біля дому в Українці є лікарня. І якщо вже так сталося, то може мене туди відправити у відрядження? Не думаю, що там нема вакансій. Ну бо дефіцит кадрів у нас майже в кожній лікарні. Ще був варіант жити на роботі. Оскільки у нас скасували частину операцій у травматології, то там є вільне приміщення. І зараз його нібито хочуть переобладнати так, аби там міг жити персонал. Але і такий варіант, якщо чесно, не викликає захоплення.»

 

Читайте також: Die Welt: Недооцінена небезпека

 

Ми виїжджаємо на Велику Кільцеву і вливаємось у потік машин, який суне дорогою. У вічі впадає мала кількість громадського транспорту. Втім, подеколи доводиться постояти в заторі. Тетяна розповідає про два випадки «коронавірусу» у її пацієнтів, які були на початку березня. Перший – чоловік, трохи старший за 20 років. Прийшов до Тетяни на прийом переконував, що захворів на COVID-19. При цьому не мав жодних симптомів: ні кашлю, ні підвищеної температури, ні болю в грудях. Також він не виїжджав за межі країни. Лікар обурюється: люди в першу чергу мають іти до свого сімейного лікаря. Однак коли вона спробувала сказати це чоловікові, той відповів: «Так, але ж там черга!» Очікувано, захворювання на коронавірус не підтвердилося.

 

 

Другий випадок стався пізніше. Також до карантину. В 7-му лікарню привезли жінку з групи ризику з пневмонією. А згодом до приймальні прийшов син госпіталізованої. І сказав, що хворий на коронавірус. Тетяна спробувала з’ясувати, чому чоловік так вирішив: чи він виїздив за кордон, з якого міста приїхав, з ким спілкувався, які у нього симптоми. На що пацієнт відповів, що отримав посилку з Китаю чотири тижні тому. Лікарі намагалися йому пояснити, що коронавірус так не передається, що у посилці немає середовища для вірусу. І що навіть якби вірус там був – за місяць він встиг загинути. Однак пацієнта це не переконало. Тому йому викликали швидку: в костюмах захисту, респіраторах – все за протоколами. Перед тим, як чоловіка забрали, він цікавився у швидкої, чи можуть вони його завезти дорогою до лікарні додому, бо треба погодувати кота. Тетяна каже: до цього випадку у лікарні було три комплекти спецкостюмів на випадок COVID-19. Зараз лишилося два.

 

«В лікарні нам проводять інструктаж щодо коронавірусу. Керівники відділень проводять міні-заліки. Буває, йдеш по коридору, до тебе начальство підходить і питає: «Що ти робитимеш, якщо…». До початку карантину у нас були різні пацієнти, і з пневмоніями теж. Але оскільки у лікарні немає хірургічного відділення, реанімації, то пацієнтів із пневмоніями везуть до 5-ї лікарні. А ми, натомість, взяли на себе додатково пацієнтів з Оболонського та частини Деснянського районів. Так, поки у нас не виникало питання про те, що в нашій лікарні будуть лежати люди з підозрою на COVID-19. Але оскільки ВООЗ оголосила пандемію, то я б от взагалі не виключала такого варіанту.

А загалом від початку карантину наша лікарня закрита для більшості відвідувачів. Ще з минулого року на відділеннях стоять електронні замки. І тепер зайти можна лише за перепустками і до лежачих хворих.»

 

Ми проїжджаємо метро «Теремки». Потік автомобілів доволі великий. Поки тягнемося у невеличкому заторі, Тетяна розповідає, який у лікарів протокол дій, якщо раптом вони виявлять хворого на коронавірус. Лікарка не надто оптимістична: каже, якщо до неї і потрапить такий пацієнт, то у більшості випадків це означатиме, що він прийшов своїми ногами. А значить дорогою ще заразив кількох людей. Якщо у нього є симптоми коронавірусу, то лікар вдягає спецкостюм, окуляри, рукавички й зачиняється з пацієнтом в одному з трьох приміщень кабінету: кімнаті, де відбувається прийом, ванній кімнаті чи маніпуляційному кабінеті. Тетяна додає: кожна така кімната має окремий вихід в коридор, тож в разі великого напливу пацієнтів їх можна буде розвести по різних приміщеннях. Далі лікар разом із хворим має чекати на бригаду швидкої, яка забере пацієнта до інфекційної лікарні. А вже там людину огляне інфекціоніст і зробить тест на коронавірус. Власне, від результатів цього тестування залежатиме і подальша доля Тетяни: якщо тест буде позитивним, вона має йти у самоізоляцію на 14 діб і спостерігати, чи не проявляться у неї симптоми хвороби. Якщо ж тест буде негативним, то, припускає лікар, вона зможе продовжувати свою роботу.

 

 

«За чинним протоколом, якщо людина не у групі ризику, якщо у неї немає загрозливих симптомів – болю в грудях, високої температури, задишки, їй зробили рентген і не виявили пневмонії, то такий пацієнт йде на самоізоляцію вдома і лікується симптоматично. Якщо раптом симптоми погіршуються – за можливості не йдіть в лікарню самі, ви можете заразити інших людей. Телефонуйте у швидку. Якщо ж ви виявили у себе подібні симптоми – телефонуйте сімейному лікарю, він має вислухати вас телефоном і вирішити, чи викликати швидку.

У мене бувають курйозні моменти. Не знаю звідки, але чомусь в людей з’явилося переконання, що десь існує міфічне направлення на тест на коронавірус. І мені часом телефонують знайомі знайомих і просять таке направлення виписати. Так от: його не існує в природі! Питання про тестування на COVID-19 вирішує лікар-інфекціоніст, який оглядатиме людину. А якщо раптом комусь хочеться зробити такий тест просто так – йдіть до приватних лікарень і робіть його там за гроші. Тому що у держави кількість цих тестів обмежена і їх неможливо зробити всім підряд.

Загалом, як на мене, карантин має дати результат. Адже ця хвороба передається повітряно-крапельним шляхом, при кашлі, чханні, навіть розмові. Також коронавірус передається контактним шляхом, через поверхні. Тому обмеження потрібні. Але люди у нас до цього не ставляться серйозно. Їх просять лишатися вдома, а вони натовпами гуляють на вулицях. Пенсіонери, найбільш вразлива група, намагаються кудись їхати транспортом. Будь ласка, сидіть вдома!»

 

 

Нашу розмову чує Олексій. Він розлучений, має дитину. І вже понад два тижні ані дитина, ані рідні його не бачили. «Можна багато жартувати, що тебе пронесе, що ти молодий і не захворієш – але так не працює. Треба усвідомлювати, що кожен може бути носієм хвороби. Тому треба дотримуватися карантину. А якщо це неможливо – ти, наприклад, працюєш у критичній інфраструктурі – варто максимально обмежити коло свого спілкування. І загалом дотримуватися карантину», – говорить він.

 

Авто зупиняється біля невеличкого магазину. Це наша кінцева зупинка. Звідси до лікарні кількасот метрів. Тетяна заходить всередину, купує собі каву і сирники на вечерю. Жартома сварить продавчиню через те, що вона без маски. Ми йдемо дворами до 7-ї лікарні.

 

«Якщо чесно, то на початку я не надто серйозно сприймала те, що відбувається. Але на мене повпливав Олексій. Ми багато з ним говорили про це. Врешті він сказав приблизно наступне: 2014-го я пішов на фронт захищати країну, тепер твоя черга. І він робить все можливе, аби я могла вчасно потрапити на роботу. Вдячна йому за це», – говорить Тетяна.

 

Ми підходимо до воріт лікарні. У дворі перед входом безлюдно. Лише стоїть дві швидких. «Що ж, всередину вас ніхто не пустить», – каже лікар. Жінка швидкими кроками йде в будівлю. Готуватися до своєї нічної зміни.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.