Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Утрачені тижні. Що не так із реагуванням України на пандемію COVID-19

Інфографіка: МОЗ
31 грудня в китайському місті Ухань був офіційно зафіксований перший випадок пневмонії невідомого походження.
Матеріал друкованого видання
№ 13 (645)
від 26 березня

 Як з’ясується згодом, це новий коронавірус SARS-CoV-2, який спричинив пандемію COVID-19. Перші клінічні вияви нової хвороби датуються 8 грудня, тобто зараження могло відбутися ще наприкінці листопада, адже інкубаційний період — від інфікування до симптомів — триває до двох тижнів. Кількість хворих зростала, і 23 січня місто Ухань — осередок спалаху — закрили на карантин. 24 січня перші випадки коронавірусної хвороби виявили в Європі.


Україна почала реагувати на новий виклик не одразу. 8 лютого Кабінет Міністрів розпорядився відправляти в ізоляцію на два тижні всіх, хто прибуває з китайської провінції Хубей, де розташоване місто Ухань. Після початку поширення хвороби в КНР минуло два місяці, після потрапляння її в Європу — щонайменше два тижні. 10 лютого керівник Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) Тедрос Аданом Ґебреєус заявив, що справжня швидкість поширення хвороби може бути більшою, ніж вважають експерти. Проблема в тому, що, як уже згадувалося, у COVID-19 тривалий інкубаційний період, до того ж вона може проходити безсимптомно або із симптомами застуди, на які хворий не звертає уваги. Водночас заражені люди й далі поширюють інфекцію, відвідуючи громадські місця, користуючись транспортом.


25 лютого РНБО доручила проводити температурний скринінг усіх, хто в’їжджає в Україну. З урахуванням попередньої інформації стає зрозуміло, що такий захід не лише запізнілий, а й має надзвичайно низьку ефективність виявлення хвороби.

 

Читайте також: Шлях лікаря з передмістя у Київ


Першого хворого в Україні виявили 3 березня: чоловік повернувся з Італії в Чернівецьку область ще наприкінці лютого. У нього перевіряли температуру на в’їзді в країну, проте симптомів тоді не було, вони з’явилися згодом. Того дня у світі було вже понад 90 тис. підтверджених випадків коронавірусу, з них понад 3 тис. летальних, тому сумнівно, що через відкриті кордони хвороба потрапила в Україну тільки на початку березня. Перший офіційний хворий уже одужав, проте схоже, що Чернівецька область разом з Києвом зараз є міні-осередками хвороби в Україні.
11 березня ВООЗ офіційно оголосила COVID-19 пандемією, 12 березня Кабмін запровадив загальнонаціональний карантин до 3 квітня (а згодом продовжив до 24 квітня): всі, хто може, мають перейти на дистанційну роботу; заборонено масові заходи, закривають торгові центри, кінотеатри; працюють лише продуктові магазини, лікарні, аптеки та інші важливі структури. І тільки 17 березня було закрито міжнародне пасажирське сполучення, хоч авіакомпанії до цього скасовували рейси з власної ініціативи. Водночас українці, які перебувають за кордоном, мають змогу повертатися додому, хоч це й проблемно.


18 березня було припинено пасажирське сполучення всередині країни. У Києві закрили метрополітен, офіційне пояснення: щоб уникати великого скупчення людей. Тим часом наземний транспорт і далі працював, але з обмеженнями, а з 23 березня заборонили користуватися ним усім, хто не працює в критичній інфраструктурі: відтепер, щоб потрапити в автобус, слід отримати в міської влади спеціальну перепустку.


Міністр охорони здоров’я Ілля Ємець узагалі закликав депутатів запровадити в країні надзвичайний стан. Проте фахівці скептично ставляться до такого рішення, мовляв, це ніяк не допоможе подолати пандемію. Карантин потрібен, проте сам по собі він не дуже ефективний. Україна запровадила його, не чекаючи великої кількості хворих, уряд гучно заявляв, що працює на випередження. Але невідомо, чи випередження вдалося. Імовірно, що ні, бо неможливо дізнатися справжню кількість хворих, не тестуючи їх. За інформацією МОЗ, із початку року надійшло трохи більше як 750 повідомлень про підозру на COVID-19 — мабуть, саме стількох людей протестували, і це дуже мало для такої великої країни.


«Нас, медиків, не лякає жорсткість заходів. Лякає їхня необдуманість. Я сказав би, що ця необдуманість пов’язана або з нерозумінням, експертною слабкістю, або зі слабохарактерністю», — коментує колишній перший заступник міністра охорони здоров’я, а нині заступник генерального директора клініки «Оберіг» Олександр Лінчевський.

 

Читайте також: Сто років виживання. Від яких вірусів постраждала Європа у XX та XXI століттях


За його словами, насамперед слід було б оперативно закрити кордони, поки вірус не потрапив в Україну, а також масово тестувати населення. «Уряд здорової країни робив би не так. Якби три тижні тому, коли в Італії все тільки почалося, ми закрили кордон (а ми і так це зробили, але пізніше), то в нас не було б проблем. Друга річ — тестування. Сам тест не дуже допомагає пацієнту, його можна лікувати й так. Але тестування допомагає виявляти інфікованих і швидко їх ізолювати. Що раніше ми тестуємо людину й відправляємо в ізоляцію, то менше людей вона заразить. Якби тестували всіх підряд, як зробила Південна Корея, то не довелося б закривати підприємства, заводи й школи — масштаб шкоди для економіки був би меншим», — каже Лінчевський.


До того ж, за словами фахівця, центральній владі не варто було перекладати свої функції на місцеву в разі форс-мажору. «Ми, лікарі та лікарні, не всесильні, є речі, які не можна перекласти на місця. Така стандартна річ, як відповідальність місцевої влади чи лікарень, тут не працює, тому що апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ, потрібні для складних випадків пневмонії при COVID-19. — Ред.) немає. Якщо купувати їх, позичати, просити вживані в Китаю, то це має відбуватися на урядовому рівні. Те саме стосується засобів індивідуального захисту для лікарів. Навіть якщо їх немає, можна посадити кілька підприємств їх шити. У влади є всі інструменти: монобільшість у парламенті, уряд і президент. Ніщо не заважає ухвалювати швидкі рішення. Припустимо, що на планеті складна ситуація, засобів індивідуального захисту та ШВЛ немає ніде, не вдається їх купити. Тоді повинні існувати здорові механізми перерозподілу. Скажімо, десь у лікарні в Бердичеві є 50 пацієнтів, а в Коростені жодного. Нам потрібно мати механізм переміщення медикаментів, ШВЛ і засобів індивідуального захисту з Коростеня в Бердичів. Сьогодні жоден головний лікар не віддасть ШВЛ через юридичну незахищеність. Це треба передбачити», — розповідає Лінчевський.

 


Згаданій Південній Кореї вдалося взяти хворобу під контроль, зокрема, завдяки масовому тестуванню: понад 5 тис. тестів на 1 млн населення. Крім того, нещодавно ця країна пережила надзвичайно смертельну хворобу MERS (Middle East Respiratory Syndrome — Близькосхідний коронавірусний респіраторний синдром), тому система охорони здоров’я виявилася готовою до нового виклику. Вона навчилася ефективно захищати від зараження лікарів, адже кожен хворий чи відправлений на карантин медпрацівник робить систему слабшою. Крім того, у країні швидко відстежували контактних осіб пацієнтів, щоб також ізолювати їх.

 

Читайте також: Die Welt: Недооцінена небезпека


В Україні ж поки що тестують лише у виняткових випадках — коли в людини є симптоми хвороби й вона могла контактувати з хворим чи повернулася з-за кордону.


Є два типи тестів. Експрес-тести показують результат за 15 хв, вони виявляють у крові антитіла до коронавірусу. Але їхній результат буває хибним у випадку з людьми без симптомів: їхній організм не виділяє антитіл. Тест-системи перевіряють ДНК біоматеріалу методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), це триває довше, проте вони надійніші.


На початку березня в країні були тест-системи для 3 тис. досліджень, повідомляв головний санітарний лікар Віктор Ляшко. Він запевняв, що масове тестування не потрібне, бо тоді в Україні ще не було зафіксованих випадків хвороби. Буквально з наступного дня почали повільно виявляти хворих. Повільно, бо проводиться дуже мало тестувань. І лише 23 березня в Україну прибув з КНР літак з тестами. За словами Ляшка, тепер у нас є як тест-системи ПЛР, так і експрес-тести, а також засоби для індивідуального захисту та дезінфекції. 24 березня тести доставили в регіони: це 521 тест-система, їх вистачить на діагностику 16 тис. осіб. Крім того, МОЗ інформує, що пройшли реєстрацію три вітчизняні виробники тест-систем ПЛР, які скоро зможуть налагодити серійне виробництво. Віктор Ляшко стверджує, що з достатньою кількістю тестів усе населення можна буде протестувати за місяць.


Очевидно, що український карантин не завершиться швидко. І точно відомо, що пандемія триватиме ще не один місяць. Україна не зможе стояти на паузі весь цей час, бо то серйозна загроза для економіки. Цілком імовірно, що кількість виявлених випадків COVID-19 зростатиме дедалі швидше, та варто розуміти: хвороба вже поширилася, тільки непомітно для статистики. Можливо, у нас значно більше апаратів ШВЛ за ті 600, про які звітує МОЗ, оскільки до закупівлі їх долучилися волонтери та бізнес. І дуже бажано, щоб ті, хто ухвалює рішення, прислухалися до досвіду країн, які пережили пік пандемії, а не лише генерували хаотичні заборони. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.