Обороноздатність лишається непохитною. Бойові й небойові втрати України у 2022–2023 роках ІІ

Війна
23 Листопада 2023, 16:18

Питання кількості втрат — болісне й чутливе для суспільства. Водночас слово «загиблий» у нас завжди асоціюється з такими поняттями, як «героїзм», «патріотизм», «вічна пам’ять» «Героям Слава!» тощо. Отже, питання втрат не можна уникати. Про це треба казати, писати, розповідати, але робити це правильно.

У попередній публікації «Бойові та небойові втрати України у 2022–2023 роках» було зазначено, що, за даними спільноти «Книги пам’яті полеглих за Україну», бойові та небойові втрати Сил оборони станом на середину листопада становлять 24 500 підтверджених загиблих (померлих).

Втрати, стандарти НАТО й психологічні операції

За стандартами НАТО, про які часто згадується або до слова, або зовсім недоречно, радиться не приховувати втрати, а навпаки — оприлюднювати про них інформацію. Але цим мають займатись фахівці, які доступно, водночас зважуючи кожне слово, доносять дані до преси.

Згідно з військовими статутами Сухопутних військ США, у кожному з’єднанні передбачено мати по одному репортеру (зазвичай, прикомандированому з якоїсь популярної медіаагенції). Перед роботою він підписує угоду, у якій викладені права й обов’язки. Серед невідчужуваних прав репортера — називати приблизну кількість утрат, але обов’язково уточнювати цю цифру в офіцера по зв’язках з громадськістю.

У разі, якщо йдеться про більш глобальні втрати, журналіст або дослідник має узгодити свої дані з кадровою установою Департаменту оборони, «управлінням помічника міністра оборони у справах громадськості, управлінням голови Об’єднаного комітету начальників штабів та іншими організаціями, які збирають дані про жертви». Іншими словами, перепон для дослідження питання втрат не існує. Водночас є чимало джерел інформації, до яких журналіст або представник громадськості має право звернутись.

Обмеження існують лише щодо оприлюднення прізвищ загиблих, але вони мають тимчасовий характер. Репортер не має права публікувати прізвище загиблого або пораненого до того моменту, як представники влади офіційно не повідомлять про це його родину. Ідеться про 24 години після настання летальної події.

Отже, у країнах НАТО, зокрема США, створені всі підстави для прозорості в питанні втрат — як бойових, так і небойових, військових і цивільних. І це робиться для того, щоб ворогу не дати можливість маніпулювати цим питанням у своїх цілях. Останній приклад — події в Ізраїлю й Палестині, унаслідок яких було створено книгу пам’яті Армії оборони Ізраїлю, де щодня додається інформація про загиблих.

Читайте також: Із війною за плечима

Питання кількості втрат є одним з головних важелів впливу у так званих психологічних операціях, що ведуться в полі інформаційної війни під час воєн цілком реальних. Про це є чимало згадок як в американській, так і в російській військово-фаховій літературі, яку можна знайти у вільному доступі в інтернеті. Серед іншого — це й практичні посібники, за якими нині ворог працює проти нас.

Упродовж 2014–2023 років, під час відсічі збройної агресії російської федерації на території України, у медіапросторі також ведуться інформаційні війни. І головна їхня мета — зміна поглядів і думок суспільства. Варто зауважити, що одним з головних засобів розвінчання міфів про втрати ЗСУ 2014–2015 років стала саме активна діяльність нашого й інших подібних проєктів.

Аргументи проти перебільшених, буцімто катастрофічних для України цифр утрат, досить прості.

За 2022–2023 роки українські війська лише один раз потрапили в оточення — у Маріуполі, у якому деякі підрозділи були змушені скласти зброю. Але там був порівняно невеликий гарнізон, умовно — одна бригада морської піхоти ВМС ЗСУ з однією бригадою НГУ (до складу якої входив «Азов»), маленькі підрозділи від інших з’єднань і частин.

Інших «оточень», «котлів» і масових здач у полон за цей період не було, тож полонених у великій кількості бути не може.

За 2022–2023 роки найбільш масовими подіями із загибеллю українських військовослужбовців стали «прильоти» ракет по пунктах постійної дислокації або місцю розташування військових частин. Миколаїв та Охтирка, «Десна» та Яворів, Рівне, Чернігів, Харків — усі ці й кілька подібних випадків ретельно дослідженні журналістами. Ніяких інших масових фактів загибелі невідомо, і водночас приховати їх неможливо. Бо в медіапросторі одразу з’являються некрологи, репортажі про похорони, відгуки вцілілих солдатів-очевидців. І це загальнонародний процес, який заборонити чи взяти під контроль просто неможливо.

Загибель 19 військовослужбовців 128 бригади 3 листопада 2023 року внаслідок «прильоту» російської ракети стала, серед іншого, резонансною саме тому, що така кількість одночасних втрат не характерна для більшості місяців з початку повномасштабного вторгнення, від середини літа 2022 року такі випадки мають поодинокий характер.

Жодна бригада ЗСУ або НГУ упродовж 21 місяця війни не мала таких катастрофічних утрат, щоб отримати епітет «знищена». Навіть критичні втрати для з’єднань ЗСУ — це рідкість. Є бригади, які мали великі втрати: 93 «Холодний Яр» під Соледаром та у Бахмуті, 72 імені Чорних Запорожців — під Києвом, 24, 53, 25, 79, 95 й деякі інші «старі» бригади, які навесні-влітку 2022-го стримували потужну ворожу навалу в Луганській та Донецькій областях, 59 й 3 батальйонна тактична група 80 на Херсонському напрямку та інші Вони зазнавали втрати, героїчно бились іноді майже в повному оточенні, але вистояли й, займаючи нові рубежі оборони, продовжували без ротації воювати. Якби ці бригади мали критичні втрати — ворог прорвався б далі, а вони зрештою загинули б у повному складі.

Помірній кількості безповоротних утрат Збройних сил України ми маємо завдячити передусім досвіду, професіоналізму й високому патріотизму наших солдатів та офіцерів.

Вік і стать загиблих

Спільнота «Книги пам’яті полеглих за Україну» здійснює різні статистичні підрахунки на підставі даних, які містяться в некрологах та офіційних повідомленнях, і деякі з них можна навести сьогодні. Звісно, це поки що проміжні дані.

Передусім — статистика за віком загиблих. Повні дати або принаймні роки народження встановлено у 21 655 осіб, і вони розподіляються так:

Вікова групаКількість
До 21559
21–252734
26–313459
31–353396
36–413333
41–453275
46–512747
51–551594
56–61534
Після 6124

Як бачимо, більшість загиблих — у віці 26-45 років. А людей після 56 зовсім мало, так само — як і до 21.

Загальновідомо, що до 27 років в Україні можна призивати лише на строкову службу. Однак, під час або після строкової служби можна укласти контракт. Отже, більшість загиблих у віці 21–27 років — це кадрові молодші офіцери або військовослужбовці за контрактом, які свідомо обрали цю професію.

Що стосується юнаків до 21 року, то це переважно добровольці або військовослужбовці строкової служби, які загинули внаслідок ракетних ударів по території України, померлі чи загиблі через небойові випадки. Добровольці — досить «розмите» поняття. Це можуть бути як хлопці, які навмисно пішли на строкову службу, щоб потім одразу укласти контракт, так і ті, хто безпосередньо вступив на контракт до таких формувань, як «Азов», «Карпатська Січ» тощо. Є загиблі юнаки й серед бійців Іноземного легіону.

Серед людей віком 56 років і старше — теж чимало добровольців, які попри хронічні хвороби, інші вади по здоров’ю домагались, щоб їх взяли до ЗСУ для оборони Батьківщини.

Ще один цікавий показник, який ми можемо навести, — гендерний. Серед даних про всіх загиблих, зібраних  «Книгою пам’яті полеглих за Україну», фігурує 146 жінок. Торік, у листопаді 2022-го, Олексій Резніков повідомляв, що «загинула 101 жінка-військовослужбовиця». Тож наші цифри корелюються з фактичними даними втрат (за нашою базою 2022 року загиблих жінок — 119, деякі з яких, очевидно, належать до небойових утрат або визнані загиблими пізніше).

Читайте також: Люк Гардінґ: «План Путіна — дочекатися, коли Захід вийде з гри»

Принагідно зазначимо, що 20 листопада 2023 року заступник міністра оборони України Наталія Калмикова оприлюднила кількість жінок, які перебувають на військовій службі або працюють на цивільних посадах у Збройних силах України. У повідомленні Наталі Калмикової ішлося про те, що станом на сьогодні в Збройних силах України є 62 062 жінки-військовослужбовці, і 18 583 — працівниці (на цивільних посадах). Поруч із цифрами в інфографіці заступниці міністра були подані  % %, які позначають співвідношення із загальною чисельністю ЗСУ, а також — кількістю по окремих категоріях. Отже, за даними, офіційно оприлюдненими одним з очільників оборонного відомства, станом на жовтень 2023 року в ЗСУ перебуває понад 820 000 військовослужбовців. З них офіцерів — 117 000, сержантів — 178 000, солдатів — 516 000, решта — курсанти.

Тобто станом на сьогодні ми маємо 820 000 військовослужбовців без урахування Національної гвардії України, ДПСУ, бойових підрозділів МВС та СБУ тощо. Вочевидь загальна чисельність Сил оборони становить понад мільйон бійців.

Втрати Сил оборони в співвідношенні до їхньої чисельності

Найцікавішими даними, які містяться в інформаційному повідомленні Наталі Калмикової, є, звісно,  % %, за якими легко вираховується як загальна чисельність ЗСУ, так і окремі їхні категорії.

Кількість загиблих — це не лише морально-етичний чинник, який впливає на настрої суспільства. Ця цифра є показовою, якщо оцінювати її в співвідношенні із загальною чисельністю збройних сил. Тоді ми можемо зробити висновок про критичність динаміки загиблих і прогнозовані втрати, а отже оцінити обороноспроможність усієї країни.

Що таке для мільйона військових безповоротні втрати в 50, чи навіть 70–80 000 з урахуванням комісованих за станом здоров’я за майже два роки? Якщо казати лише про сухі цифри й військову статистику, то ми маємо надзвичайно хороший результат. «Жива сила» українських військ є, можна сказати, у майже недоторканому стані.

Критична маса людей у військовій формі в Україні така потужна, що здолати її можна або за допомогою ядерної зброї, або шляхом кропіткої інформаційної війни, спрямованої на зміну влади.

Отже, не даремно останнім часом в Україні ця тема поступово стає в тренді журналістських повідомлень.

Втрати не вплинули не лише на загальну чисельність, а й на фаховий рівень Збройних сил України. За даними Наталі Калмикової можна вирахувати, що станом на сьогодні в ЗСУ проходить службу 117 000 офіцерів. В принципі, якби ця стаття була присвячена лише офіцерському корпусу ЗСУ, то можна було б навіть на підставі відкритих джерел докладно розписати: скільки з них старших офіцерів, молодших, а також — офіцерів запасу або таких, які отримали звання молодших лейтенантів із сержантського складу. Але ми розповідаємо лише про втрати.

У базі даних спільноти «Книга пам’яті полеглих за Україну» зібрана інформація про 2266 загиблих офіцерів ЗСУ, МВС України, НГУ, ДПСУ та інших, у яких відомі військові звання. Ще в приблизно 100 загиблих офіцерів досі не вдалося встановити їхні військового звання, тож їх до цієї статистики не включено. За званнями загиблі офіцери розподіляються так:

Звання*Кількість
Молодший лейтенант155
Лейтенант490
Лейтенант поліції23
Старший лейтенант633
Старший лейтенант поліції17
Старший лейтенант служби цивільного захисту3
Капітан / капітан-лейтенант381/3
Капітан поліції20
Капітан служби цивільного захисту5
Майор / капітан 3 рангу248/3
Майор поліції16
Майор служби цивільного захисту3
Підполковник / капітан 2 рангу109/4
Підполковник поліції2
Підполковник служби цивільного захисту1
Полковник / капітан 1 рангу142/2
Полковник поліції4
Полковник служби цивільного захисту2
Разом:2266

Російські військові інтернет-джерела, які також здійснюють ретельний моніторинг українського медіапростору, зокрема повідомлень про загибель або смерть військовослужбовців ЗСУ, нарахували понад 2800 імен офіцерів. Але в їхньому переліку є і померлі внаслідок звичайних хвороб чи COVID-19 в себе на ліжку вдома, і загиблі через нещасні випадки на території України поза зоною воєнних дій, і навіть військові пенсіонери. Зокрема, у базу даних спільноти «Книги пам’яті полеглих за Україну» не внесено двох бригадних генералів, які пішли із життя внаслідок трагічних випадків далеко від зони воєнних дій. Проте обидва генерали фігурують у російських пабліках як наші втрати.

Серед загиблих — багато молодших офіцерів, особливо лейтенантів, старших лейтенантів, капітанів. Попри емоційний факт трагізму загибелі молоді, ці втрати молодших офіцерів не є критичними для Збройних сил України. Передусім унаслідок великої кількості призваних молодших лейтенантів (випускників військових кафедр), сержантського складу, а також офіцерів у більших званнях, які йдуть на молодші посади.

Ще один цікавий факт: у 2014–2021 роках частка офіцерів серед загиблих становила 13,7 %. Сьогодні 9,6 %.

Це свідчить про радикальну зміну характеру війни. Тими роками переважали стрілецькі бої, у яких роль і місце офіцера було першочерговим. Багато офіцерів ішли наперед, часто жертвували собою заради підлеглих. Сьогодні основна кількість утрат — від авіаційних бомб, ракетних та артилерійських обстрілів. І в сухопутних військових частинах утрати діляться пропорційно поміж солдатським та офіцерським складом.

Читайте також: Число ветеранів, їхніх родин і родин загиблих може сягати більше 5 мільйонів. Між ними і рештою суспільства слід наводити мости – голова УВФ

Окремо слід сказати, що чималий відсоток загиблих офіцерів, особливо старшої ланки, — це пілоти Повітряних сил ЗСУ, які мали значні втрати і 2014 року, і першими місяцями з початку повномасштабного вторгнення.

Підсумовуючи інформацію, зібрану спільнотою «Книга пам’яті полеглих за Україною» та озвученою представниками органами державної влади, слід зробити наступний висновок. В Україні численні, потужні й фахово підготовлені Збройні сили України та інші підрозділи Сил оборони. Кількість утрат як бойових, так і не бойових, що спіткали Україну за 21 місяць війни, принципово не впливає на обороноздатність держави.

Водночас слід зважати, що питання загиблих і втрат загалом — один з основних важелів інформаційної війни, воно потребує максимально прискіпливої уваги. Від роботи з військовослужбовцями й родинами загиблих і зниклих безвісти до подання адекватної інформації пресі, громадськості, а також — гідного вшанування полеглих.


Ярослав Тинченко,
Історик і журналіст, заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичний музею України

Герман Шаповаленко,
Координатор проєкту «Книга пам’яті полеглих за Україну»