Упродовж усієї історії військові та ветерани відігравали важливі ролі у суспільному житті своїх держав. Так, учасники різних війн є однією з ключових сил в американській політиці. Більшість американських президентів, починаючи від Джорджа Вашинґтона й аж до Джорджа Буша-старшого, мали такий досвід. Нині їх кількість в американській політиці зменшується, проте цей відсоток залишається значно вищим, ніж в інших країнах. Понад те, частка людей із військовим минулим у Конгресі суттєво перевищує відсоток, який ця група становить серед населення. Адже станом на 2018 рік у США кількість людей, які колись носили уніформу, серед дорослого населення становить 7%, а в Конгресі таких — 20% (див. «Роззброєння»). Хоча впродовж усього XX століття майже половина американських конгресменів і сенаторів мали бойовий досвід, починаючи з середини 2000-х військові ветерани займають дедалі менше високих не пов’язаних із військом посад.
65-й та 68-й Держсекретарі США Колін Павелл і Джон Керрі були ветеранами війни у В’єтнамі, проте найвідоміший герой цього конфлікту, який згодом став політиком, — республіканець Джон Маккейн. Для них та війна виявилася початком власного лідерства. Водночас, якщо Колін Павелл залишається героєм для представників обох партій і прикладом для військових (і тих, хто вже відслужив, і тих, хто тільки вступив на службу), то про ветерана Джона Керрі можна почути різні відгуки. Вочевидь значно вплинули на сприйняття війни, участь у ній та подальшу долю стартові позиції солдатів Павелла й Керрі.
Читайте також: Президентські дебати у США: "Клоун" і "стиль бульдозера"
Під час навчання в коледжі Колін Павелл приєднався до Корпусу підготовки офіцерів запасу (Reserve Officers’ Training Corps, ROTC). Така програма передбачає, що разом із навчанням за своїм основним фахом у коледжі студент також отримує військову підготовку. Чверть найуспішніших учасників цієї програми далі отримують пропозицію подальшої служби у війську, решта залишається в запасі. Так відбулося з Павеллом, який у віці 21 року у званні лейтенанта опинився на службі в Західній Німеччині. Уже за чотири роки він потрапив до В’єтнаму, де спершу був недовго через поранення, але за кілька років знову туди повернувся, уже майором. В одному зі своїх інтерв’ю він описував, як йому доводилося підтримувати бойовий дух бійців і виснажувати їх, щоб уберегти від наркотиків та іншої згуби, яка через суспільне несхвалення війни все частіше з’являлася в солдатів.
Після закінчення служби у В’єтнамі в 1971 році Павелл здобув ступінь магістра з бізнес-управління (МВА) в університеті Джорджа Вашинґтона. У своїй книжці спогадів «Моя американська подорож» («My American Journey», 1995) Павелл описує, як він вирішив продовжити своє навчання на цій програмі. Ще перебуваючи у В’єтнамі (на половині шляху до наступної ротації) він замислювався, чого хотів досягти далі. На той час його вже зарахували на Армійську програму післяуніверситетського навчання (Army’s graduate school program), яка за умови проходження відповідного іспиту давала військовим змогу здобувати високий ступінь із певного фаху (зазвичай магістра). Завдяки цій освіті ветерани могли би бути успішними в цивільному житті. Нині у США таких програм є чимало. Павелл пише, що зазвичай його колеги обирали собі міжнародні відносини, однак тоді, коли він подавався, американська армія почала заохочувати військових вивчати сучасні підходи до управління, тому Павелл вступив у Школу управління й бізнес-адміністрування університету Джорджа Вашинґтона. Він сподівався, що так його ціна на ринку праці буде вищою, аніж якби він був фахівцем із політичних систем європейських країн. Підхід майбутнього держсекретаря був дуже влучним, та й сам він виявився неабияким студентом. Після закінчення програми MBA Павелл також виграв можливість стажуватися в Білому домі, а вже за наступні десять років змінював посади між військом і цивільною адміністрацією. «Усе, що я робив у війську як лідер і керівник, можна перенести в цивільне життя», — заявив пізніше політик-ветеран в одному зі своїх інтерв’ю. Американці, особливо ті, хто має досвід у війську, розбирають його вислови на цитати.
Як і Колін Павелл, Джон Керрі повернувся із В’єтнаму з відзнаками. Однак ставлення та історія солдата Керрі та його повернення до цивільного життя значно відрізняється від історії його попередника на посаді держсекретаря. Син дипломата й випускник одного з найпрестижніших американських університетів Джон Керрі служив на катерах американських ВМС Swift Boats після того, як здобув ступінь бакалавра у Єльському університеті в 1966 році. Джон Керрі у своїх спогадах пише, що не хотів брати участі у війні, а оскільки сторожові катери не були особливо залученими у воєнні операції, то погодився. Пізніше йому все ж довелося зіткнутися з війною, якої він прагнув уникнути. За це Керрі отримав кілька відзнак, однак після завершення служби очолив ветеранську організацію «Ветерани В’єтнаму проти війни» й навіть свідчив про воєнні злочини США під час цієї кампанії. Майже одразу після завершення служби він подався в політику, зокрема балотувався в сенатори. Після програшу вирішив продовжити навчання й у 1976 році здобув ступінь доктора права. А далі працював у офісі прокурора.
Читайте також: Альтернативи майбутнього
На відміну від Коліна Павелла, відносно коротка служба Джона Керрі привертала до себе багато неоднозначної уваги з боку преси й інших ветеранів. Під час президентських виборів 2004 року, де він був суперником Джорджа Буша від демократів, чимало уваги й дискусій у медіа було прикуто до його нагород і поранень.
Колін Павелл, як людина, що більшість часу все ж присвятила війську (поза своїми політичними призначеннями), і досі чимало уваги приділяє різноманітним ветеранським програмам, які мають на меті допомогти адаптуватися до цивільних професій. Згідно з опитуваннями, здійсненими центром Pew Research у 2019 році, лише трохи більш ніж половина американських ветеранів уважають, що їх добре підготували до життя після військової служби (загалом 52%, із них 16% кажуть, що дуже добре підготували, 36% — доволі добре), натомість більшість задоволена своєю підготовкою до військової служби (52% вважають, що їх дуже добре підготували, 39% — доволі добре).
Важливу роль у політиці своєї країни відіграють також ветерани ізраїльської армії. Два колишні прем’єри Іцхак Рабин та Егуд Барак до обрання на посаду були головами Генштабу ЦАХАЛу. Нинішній міністр закордонних справ Ізраїлю Габріель Ашкеназі — також колишній керівник Генерального штабу ЦАХАЛу. Разом із багатим воєнним досвідом Ашкеназі має ступінь бакалавра з політології університету Хайфи, а також стажування в Гарвардській школі урядування імені Джона Кеннеді. Загалом ЦАХАЛ суттєво допомагає своїм військовим і ветеранам покращувати власні соціальні навички й освіту. Так, солдати-іноземці чи ті, хто тільки репатріювався, можуть відвідувати курси вивчення івриту й завершувати шкільну освіту. У міністерстві оборони країни працює спеціалізований департамент, який займається реабілітацією ветеранів і поверненням їх до звичного життя; законодавчо також забезпечено певні пільги для ветеранів. Водночас політик-ветеран із значними досягненнями на військовій службі має високу ціну й повагу в суспільстві. Хоча з 2007 року в Ізраїлі діє закон, який зобов’язує представників вищого офіцерського складу робити трирічну перерву, перш ніж балотуватися до парламенту. Саме з ним деякі експерти пов’язують той факт, що кількість генералів і колишніх високих чинів у політиці Ізраїлю знижується. Понад те, зважаючи на роль ЦАХАЛу як суспільного інституту в Ізраїлі, його роль у формуванні політиків та активістів у країні незмінно висока.
Читайте також: Проект бюджету Пентагону: що планують купити американські військові
У Великій Британії ветерани також cкладають значний відсоток серед парламентарів. За даними неурядової організації CampaignForce CIC, 7% членів британського парламенту після виборів 2019 року мали досвід військової служби. Як і в США, ця частка є більшою за загальний відсоток ветеранів у країні, але не настільки, як за океаном (у Великій Британії ця група становить лише 5% від населення). Сама організація ставить собі за мету виховувати з ветеранів майбутніх лідерів, адже щороку лави збройних сил Сполученого Королівства покидають 15 тис. офіцерів.
Престижу військової служби у Великій Британії додає й те, що до строю стають навіть представники королівської родини. Принц Вільям прослужив у британських ВПС понад 7 років, його молодший брат Гаррі пробув на службі на рік більше й навіть устиг повоювати в Афганістані. До того ж командування для нього не робило жодних винятків чи полегшень.
Дещо відрізняється ситуація у Франції, хоча країна ще пам’ятає генерала, а згодом президента Шарля де Ґолля. Так, нинішній глава держави Емманюель Макрон є першим лідером Франції, який не служив у війську. Загальний військовий обов’язок у країні було призупинено, коли майбутньому президенту виповнилося 18 років.