У Києві в лікарні "Феофанія" 19 червня після важкої хвороби на 82 році життя помер український поет, перекладач, кіносценарист, драматург та народний депутат перших скликань Іван Федорович Драч. Він заповів поховати його поруч із могилою сина Максима в селі Теліженці Київської області.
Тиждень.ua згадав, чим запам'ятався видатний український поет та драматург.
Біографія
Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Київської області. Після завершення середньої школи почав викладати російську мову та літературу в школі, потім працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ, служив в армії з 1955 по 1958 рік. Згодом вступив на філологічний факультет Київського університету, але був виключений через творчі та політичні погляди. Однак він відновився та завершував навчання заочно, бувши працівником "Літературної газети". У 1964 році Драч закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві, також працював у сценарному відділі Київської кіностудії імені О. П. Довженка, редакції журналу "Вітчизна" та в Спілці письменників України.
Крім того, Іван Драча мав контакти з українськими дисидентами. Зокрема, брав участь в акціях на підтримку дисидентів Михайла Осадчого, Мирослави Зваричевської, братів Богдана і Михайла Горинів, В'ячеслава Чорновола. Однак після розгону та арештів дисидентів радянським режимом він написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках з ними (1966). Згодом, після початку Перебудови, він відновив контакти в дисидентських колах.
Водночас Драч неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм та підтримував діяльність комуністичної партії.
У 1989 році Драч на І з'їзді Народного Руху України за перебудову був обраний його головою, а з 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Крім того, Іван Драч тричі ставав членом українського парламенту – у 1990, 1998 та 2002 роках.
Творчість
Івана Драча вважають поетом-новатором. Так, його творчість сповнена прихованої багатозначності, зокрема однією з найхарактерніших її ознак є поєднання фантастичного і реального. Крім того, його називають один з найяскравіших шістдесятників, а також – "вічним єретиком".
Іван Драч видав першу збірку віршів "Соняшник" у 1962 році. Згодом з'явилися збірки: "Протуберанці серця", "Бада буднів", "До джерел", "Корінь і корона", "Київське небо", "Сонячний фенікс", "Американський зошит", "Шабля и хустина", "Теліжінці", "Храм Сонця". Значного резонансу набули поеми "Дума про Вчителя", "Соловейко-Сольвейг", "Зоря і смерть Пабло Неруди", "Чорнобильська мадонна" та "Балада про соняшник". Крім того, він написав сценарії до фільмів "Криниця для спраглих", "Пропала грамота", "Дід лівого крайнього", "Вінчання зі смертю", "І в звуках пам'ять відгукнеться…" тощо.
За словами критиків, творчість Драча є "поезією запитань, а не відповідей". Іван Драч відомий як в Україні, так і за її межами, його поезії перекладали російською, білоруською, азербайджанською, латиською, молдавською, польською, чеською, німецькою та іншими мовами.
Нагороди
Іван Драч за життя отримав низку нагород за свою творчість. Зокрема, у 1976 році поета нагородили Державною премією УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій "Корінь і крона", у 1983 – Державною премією СРСР.
У 1996 році йому вручили орден князя Ярослава Мудрого V ступеня, у 2001 – орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня, а в 2011 – орден князя Ярослава Мудрого III ступеня.
Поет 19 серпня 2006 року отримав звання Герой України з врученням ордена Держави (за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії).
Крім того, Драч також має відзнаки президента України – ювілейну медаль "20 років незалежності України" та ювілейну медаль "25 років незалежності України".
У 2018 році стало відомо, що Івана Драча разом з Павлом Тичиною та Ліною Костенко висували на Нобелівську премію з літератури 1967 року.