Основний Закон звільнив країну Естонію від радянського минулого й більшовицького правопорядку
Прийняття в 1992-му нової Конституції Естонії стало подією, яку за значущістю можна прирівняти до валютної реформи. 28 червня згаданого року із 446 708 громадян, що мали право голосу, 407 867 висловилися «за» Основний Закон, а 36 147 – «проти».
Попри те що прихильників виявилась очевидна більшість, основне питання залишається відкритим: чому ухвалення було таке нагальне? До речі: деякі політики й інтелектуали навіть стверджували, що Естонія взагалі може обійтися без нової Конституції, потрібно, мовляв, лише внести незначні поправки до тієї, що була з радянських часів.
Читайте також: Обережність – найкращий рецепт для радикальних реформ? Естонський варіант
На додачу і більшості колишніх громадян СРСР, і міжнародній спільноті невідомо було ані про серйозні проблеми, що були в Естонії з довоєнними Конституціями, ані про невдачі пов’язаних із ними референдумів у 1930-ті.
Кількома словами: Конституція 1920 року надала забагато повноважень парламенту, і Естонія залишилася з ослабленим главою держави. Відповідно спроби зміцнити його статус у 1930-х спочатку провалились, а коли останній проект Основного Закону, укладений правими, нарешті схвалили на референдумі, державний старійшина (президента тоді не існувало) Константін Пятс улаштував 1934 року державний переворот і згодом зробив себе президентом за допомогою Конституції 1938-го.
Тож не дивно, що таке історичне тло змусило деяких естонських політиків підходити до відповідного референдуму з обережністю. Однак гору взяв прагматизм, і замість задкувати в минуле естонці дивилися вперед, у майбутнє.
Валютна реформа дала країні змогу відірватися від посткомуністичного економічного простору, а нова Конституція звільнила її від радянського минулого й більшовицького правопорядку.
Після розпаду СРСР і появи нових держав здавалося, що головний рецепт підтримки демократії – це проведення вільних і чесних виборів, які й мали довести її міцність. Лише пізніше стало чітко зрозуміло, що верховенство права виявилося набагато важливішим чинником, котрий визначав, чи справді країна досягла того рівня, коли її можна називати демократичною.
Прийняття нової Конституції 1992 року, безперечно, заклало підвалини для верховенства права в Естонії. Основний Закон чітко розділив виконавчу, законодавчу й судову гілки влади і забезпечив незалежність судів. Така ситуація зберігається й донині: естонська судова система повністю незалежна й не може бути використана як знаряддя в руках політиків.
Читайте також Естонія: швидке прощання з колективною власністю
Крім того, Конституція 1992 року відновила назву й форму довоєнного парламенту – Рійгікогу (ест. Riigikogu), який складається зі 101 депутата, а також посаду президента, яку відразу обійняв Леннарт Мері. Скасування Верховної ради радянського зразка було неминучим: оскільки Естонія дотримувалася концепції законної наступності довоєнної республіки, від комуністичних інститутів слід було відмовитися.
Прийняття Основного Закону було надзвичайно важливим також і з погляду надійності. Крихітна Естонія мусила довести всьому світові, що може функціонувати як повноцінна держава. Понад те, Росія вважала її надто слабкою, щоб бути повністю незалежною, а Конституція разом із національними інститутами давала найкращу можливість довести помилковість цих заяв. Вважають, що суверенітет держави залежить від багатьох чинників (наприклад, можливості контролювати свою територію, мати власну валюту і встановлювати закони), і наявність Конституції – це один із них. Тому одразу було відкинуто варіанти продовжувати користуватися відредагованою радянською або жити взагалі без писаного Основного Закону за прикладом Великої Британії.
Відтоді перед Конституцією поставало чимало нових проблем. Перший виклик вона прийняла 2003 року, коли Естонія проводила референдум про членство в ЄС і про внесення поправок до Основного Закону. Вступ до Євросоюзу поставив дуже серйозні питання щодо естонської суверенності та європейського законодавства. До Конституції було внесено такі поправки, які дозволяли приєднання країни до спільноти, але водночас і залишали їй можливість розпочати консультації у випадку порушення суверенітету.
Останні проблеми, пов’язані з кризою єврозони, нарощення контролю ЄС над бюджетами держав-членів і створення Європейського стабілізаційного механізму (ЄСМ) розпалили в Естонії дебати щодо того, чи потрібно вносити зміни до Конституції, аби вона могла бути частиною ЄСМ, а чи та вже й так допускає делегування більших повноважень Брюсселю. Оскільки розгляд питання ані в самій державі, ані в ЄС іще не завершився, важко сказати, яким буде остаточний результат для Основного Закону.
Загалом цілком очевидно, що Конституція повернула Естонію до західного світу і стала тим хребтом, навколо якого будувалося життя в новій республіці. Поза сумнівом, без неї Естонія досягла б набагато менших успіхів.
Читайте також: Естонія і євро: свята не буде чи світле майбутнє?