Однак одного факту не можна заперечувати – без Німеччини плани ВВП так і залишилися б лише прожектами чергового «кремлівського мрійника». Саме Берлін дозволив їм отримати плоть, стати не тільки політичною, а й геополітичною реальністю.
Немає сумніву, що особливе місце в галереї друзів Володимира Путіна займав та займає дотепер Ґерхард Шредер. Після того, як він залишив посаду канцлера ФРН, йому запропонували посаду голови комітету акціонерів проектної компанії з будівництва і експлуатації морської частини Північно-Європейського газопроводу, більш відомого як Північний потік. Заробітна плата колишнього канцлера Німеччини склала близько 1,5 мільйона євро в рік. Цікаво, що договір про будівництво газопроводу був підписаний з Володимиром Путіним всього за 10 днів до проведення парламентських виборів і відставки Шредера, що послідувала за ними.
Якби там не було, пан Шредер взявся активно відпрацьовувати російські гроші, виступаючи на тему російсько-українських газових відносин та лобіюючи в країнах ЄС будівництво Північноєвропейського газопроводу Мабуть, робив він це досить непогано, оскільки згодом Ґерхард Шредер увійшов до складу оновленої ради директорів російсько-британської нафтової компанії ТНК-ВР.
Дивна історія сталася і з пані Меркель, яка змінила на посаді канцлера ФРН пана Шредера. Під час виборів вона неодноразово критикувала Ґерхарда Шредера за «надмірну» дружбу з Володимиром Путіним і заявляла про те, що, в разі обрання канцлером, займе більш тверду позицію у відношенні до Росії. Коли ж вона отримала владу, то несподівано змінила свою думку ледь не на протилежну, а будівництво російської«енергетичної імперії» та їїважливого елемента – Північного потоку – отримало буквально «друге дихання».
Більше того, на деякий час пані Меркель перетворилася ледь не на головного лобіста російських – в тому числі енергетичних, тобто геополітичних – інтересів. Так, після ухвалення спільної декларації України, ЄС і міжнародних фінансових організацій щодо модернізації української газотранспортної системи, Росія докладала (і, чесно кажучи, докладає) титанічних зусиль для її перегляду. І на певному етапі Москві вдалося залучити до лав свого лобі пані бундесканцлерін.
У 2009 році під час зустрічі лідерів РФ та ФРН вона зазначила, що обговорювала тему переговорів з модернізації ГТС з Д.Медведєвим. "Ми обмінялися думками про те, що Росія зовсім не була щаслива, що консультації проводилися без її участі", – вказала Ангела Меркель, додавши, що має намір скористатися можливістю і переговорити з членами Єврокомісії з цього питання. У рамках консультацій, вважає канцлер, необхідно "ліквідовувати цю неузгодженість", оскільки "мова йде про газотранспортну систему з її вмістом, яка обслуговує декілька країн". Тоді президент Росії Дмитро Медвєдєв подякував канцлеру за цю позицію, зазначивши, що РФ розцінює саму брюссельську конференцію під егідою ЄС і ухвалені на ній рішення "як надзвичайно спірні". Вочевидь, переглянути брюссельські угоди так і не вдалося в першу чергу тому, що євробюрократія навряд чи бажала демонстративного приниження з боку навіть одного з найвпливовіших членів ЄС.
Цей приклад достатньо яскраво доводить, що зустрічі керманичів Росіїта Німеччини можна назвати майже безпроблемними: якщо й лунала певна критика, то вона не була персоніфікованою, а в результаті сторони майже завжди отримували те, чого прагнули. І цього разу нічого не свідчило про те, що щось під час переговорів Ангели Меркель та Дмитра Медвєдєвабуде якось інакше. Тим більше, що розмова мала торкатися російської пропозиції про будівництво третьої гілки Північного потоку. Але події, що передували зустрічі лідерів РФ та ФРН і які традиційно для дипломатів мають знаковий та символьний характер, засвідчили – стратегічна дружба Берлина та Москви не просто наштовхнулася на серйозні проблеми, вона зазнала справжнього системного збою.
Так, абсолютно несподівано, будівництво німецького газопроводу NEL, який повинен з'єднати Північний потік з газотранспортною системою Європи, було призупинено судом. Відповідне рішення ухвалив Вищий адміністративний суд Люнебурга (Нижня Саксонія) за клопотанням 18 жителів міста Вінзен-на-Луе, які виступили проти прокладки газопроводу через їхнє місто. Суд задовольнив їхню вимогу, і підставою були не стільки "проблеми у використанні приватної землі під будівництво", скільки "питання безпеки". NEL повинен буде пройти в 30-50 метрах від житлових будинків і навіть територією школи та спортивного майданчика, тоді як ряд експертів висловлювалися за те, щоб в радіусі 350 метрів від газопроводу нічого не було. Тепер суд дав можливість відомству, а також консорціуму компаній, які будують газопровід – E.On Ruhrgas, Wingas і Gasunie – спільно представити альтернативні варіанти прокладки.
Але це був лишепочаток. Справжній скандал вибухнув, коли оргкомітет німецької політичної премії «Квадрига» скасував своє рішення про присудження нагороди прем'єр-міністру Росії Володимиру Путіну через критику як з боку низки членів оргкомітету, так і засобів масової інформації. Так, після присудження нагороди за 2011 рік Путіну оргкомітет покинули відразу четверо членів журі – лідер «Зелених» Джем Оздемір, засновник "Вікіпедії" Джиммі Вейлз, історик Гейдельберзького університету Едгар Вольфрум і засновниці берлинського фонду Bela Барбари-Марія Монхайм, а уповноважений уряду ФРН з прав людини Маркус Ленінг висловив подив з приводу вибору журі і звинуватив Путіна в руйнуванні демократії, обмеження свободи і зростання корупції в Росії. Нарешті, екс-президент Чехословаччини Вацлав Гавел заявив про те, що готовий відмовитися від преміїувипадкуїївручення російському прем‘єр-міністру.
Додаткової пікантності ситуації додає той факт, що до Путіна лише двом вихідцям з країн колишнього СРСР вдавалося сталь лауреатами «Квадриги. У різні роки володарями премії ставали справжніантиподиросійського прем‘єра:Віктор Ющенко і Михайло Горбачов.А якщо розглядати ситуацію, що склалася, через призму президентських виборіву Росіїу наступному році, Володимир Путін отримав відсвого стратегічного союзника не просто достатньо відчутні, а спрямовані персонально проти нього удари. Як вважають у структурах, що «виховували» другого російського президента, таких співпадінь просто не буває.
Для таких висновківвже зараз є достатньо серйозні підстави. Наприклад, поки що мало хто звернув увагу на той факт, що зазвичай інформаціюпро лауреата «Квадриги»поширюють за місяць до вручення нагороди (на початку вересня). А скандал навколо Путіна стався точнісінько напередодні зустрічі Ангели Меркель та Дмитра Медвєдєвау Гановері. Тим більше, що сама канцлер Німеччини прямо натякала на свою надзвичайну зацікавленість у визначенні реальної розстановки сил у Росіїза вісім місяців до президентських перегонів. Причому за свідченнями німецьких експертів,пані Меркель симпатизує саме російському президенту.
За великим рахунком, переговори у Гановері розсіялиостанні сумніви щодо цього питання. Про це свідчить не тільки бажання канцлеру Німеччини особисто забезпечити реалізацію персонального проекту (який при певних зусиллях може стати великою передвиборчою перемогою) Медвєдєва– запровадження безвізового режиму між Росією та ЄС. Про це свідчить наджорстка, з дипломатичної точки зору навіть брутальна, відповідь Ангели Меркель на пропозицію і цього разу посприяти будівництву «енергетичної імперії». Цього разу канцлер ФРН запевнила – і Росію, і Європу – що ніяких «третіх, четвертих чи п‘ятих» гілок Північного потоку не буде. Якщо ж згадати про проблеми із будівництвом Південного потоку, проект російської «енергетичної імперії» ставиться під великий знак запитання.
Фактично, Німеччина надала і Росії, і країнам Європи яскравий урок так званої «Realpolitik». Загравання тривало рівно стільки, скільки було потрібно часу для розбудови енергетичної безпеки окремої країни – після запуску Північного потоку Німеччина не залежить від проблем Росії та транзитних країн. Спрямований німецький удар по Путіну свідчить – російському стратегічному партнеру не потрібна російська «енергетична імперія», їй потрібний надійний постачальник енергоносіїв. І не більше.
А Росії, яка знову залишається сам на сам із своїми амбіціями, залишається з подвійною енергією самостверджуватися лише за рахунок своїх більш слабких сусідів. Чиготова до такого розвитку подій Україна, ми узнаємо дуже скоро.