Незавершена революція

Хвиля насильства накри­­ла Єгипет, коли відзначали другу річницю повстання, що повалило диктатуру Госні Мубарака. У сутичках із поліцією загинуло понад півсотні людей. Тисячі громадян вийшли на вулиці, звинувачуючи президента Мохаммеда Морсі у зраді революції. Влада оголосила 30-денний надзвичайний стан у трьох провінціях: Порт-Саїді, Суеці й Ісмаїлії. Насильство спалахнуло після засудження до смертної кари 21 футбольного фана за бійку на стадіоні Порт-Саїда в лютому 2012-го. Тоді в сутичці між уболівальниками місцевої команди й клубу з Каїра загинули 74 особи. Родичі жертв привітали вирок оплесками. Прихильники засуджених, а також їхні кревні спробували взяти штурмом тюрму, де утримують ув’язнених.

рік тому

За кілька місяців після падіння Госні Мубарака в поліцейському відділку побили відомого єгипетського публіциста. Медійник вимагав від чоловіка в погонах ввічливого ставлення, адже піс­­ля зміни влади правоохоронці мали б стати слугами народу. «Про що ти? – грубо обір­вав той. – Революція відбулася в телевізорі».

Тортури, сваволя правоохоронців та армії були не менш серйозними причинами народного повстання в державі Мубарака, ніж корупція та бідність. Єгипет – найбільш населена, ключова країна регіону. Тож хоч Арабська весна й почалася в Тунісі, символом змін на Близькому Сході став «майдан Визволення» – каїрський Тахрір. Там 25 січня 2011-го сотні тисяч людей зібралися з вимогою усунення режиму, який керував країною кілька десятиліть.

Велич цієї місцини відразу непомітна. Вхід до метро завалений сміттям, у сувенірних ятках поряд із зображенням екс-лідера продають прапори з Веселим Роджером. Хіба що, позуючи для фото, всміхаються туристи. Навряд чи вони пам’ятають, що єгипетська революція не була оксамитова. За місяць протистояння загинуло 800 осіб, а за два роки в сутичках із поліцією та ісламістами – ще 1 тис. Звістки про чергові смерті з’являються мало не щотижня.

Поруч із Тахріром розміщений Національний музей Єгип­­ту. Його працівники досі чергують після роботи, охороняючи експонати. Старий професор пригадує, як урятував маску Тутанхамона – спрямував мародерів не у сховища, а до сувенірної крамниці. Там «пам’ятки» блищали яскравіше. На сусідній вулиці навпроти магазину відомого спортивного бренда розпродають одяг і взуття тієї самої марки. «Ці хлопці й досі щовечора торгують награбованим за кілька тижнів безвладдя, доки тривали протести», – зауважує політичний активіст Алі Талібаб. «То були найнатхненніші дні в історії нашої країни, але не обійшлося без хаосу й беззаконня. Одного дня поліція не заступила на роботу. У такий спосіб влада переконувала, що військова диктатура краща за анархію».

Зростання злочинності – чи не найгірша пореволюційна змі­­­­на. Будь-хто, чи офіціант, чи співробітник міжнародної організації, розповість, що це лихий задум старого режиму. Прихильники Мубарака, які залишились у правоохоронних органах, свідомо не виконують своєї повсякденної роботи, аби довес­­ти, що «Брати-мусульмани» неспроможні керувати країною.

Справжні зміни помітні у традиційних кав’ярнях просто неба, де чоловіки курять кальян. Тепер тут не бояться говорити про політику, хай і образ­­но. Провладну партію, як і раніше, називають «акулою», революцію – «конем», якого осідлали ісламісти. Медіа кличуть «хамелеонами».

Ті, хто служив у колишній верхівці влади, лояльні й до нинішнього уряду. Журналісти Гішам Аллам та Абдельрахман Чалабі – автори гучних розслідувань про наближених до екс-пре­­зидента олігархів. Вони викрили, що права рука Мубарака, засновник Шарм ель-Шейха Гусейн Салем заробив $2 млрд на монопольному продажі газу до Ізраїлю, а гроші ховав на рахунках у Швейцарії. Те викриття робилося на хвилі змін. Нині отримати документи про статки наближених до влади бізнесменів важче, ніж довести, що в підвалах Міністерства внутрішніх справ досі катують політичних опонентів.

некомпетентні ісламісти

Непросто досліджувати й джерела фінансування «Братів-мусульман», зокрема з Катару. Популярність ісламістів тримається на щедрих милостинях біднякам. Це особливо актуаль­­но напередодні запланованих на квітень парламентських виборів. Нещодавно в передмісті Александрії партія влади оплатила кампанію з очищення районів від щурів. Практику передвиборного благодійництва перейняли й опозиціонери: со­ціал-демократи будують школи на околицях Гізи, ліберали з Руху 6 квітня посилають мобільні клініки у відсталу глибинку.

У селах провінції Мінья в Центральному Єгипті чи не найбільша ознака цивілізації – мобільний телефон, яким викликають візника на бричці. Життя у сільській місцевості легше: прогодовуватися можна з городу. Тут майже одностайно голосували за «Братів-мусульман», бо ті вірять в Аллаха, а значить не крастимуть і не брехатимуть.

Оплотом ісламістів провінцію не назвеш – через низьку явку виборців. Із 90 млн право голосу мають 53 млн. Під час президентських перегонів на діль­­ниці прийшла половина, під час референдуму щодо Конституції в грудні – третина. Якщо порахувати, то в обох випадках «Братів-мусуль­ман» підтримав лише кожен дев’ятий.

Проти Мурсі виступають і ультраконсервативні салафіти, які хочуть запровадити устрій часів пророка Мугаммеда. Вони звинуватили президента в порушенні законів шаріату, бо той погодився на п’ятимільярдну позику від МВФ. А іслам кредити забороняє.

Банкір Могаммед Елянсарі – із небагатьох каїрців, які не були на Тахрірі в січні 2011-го. Тоді він вважав, що політика не має робитися на площах, а стабільність важливіша за суспільні та громадянські свободи. Однак у листопаді 2012-го серед найперших прийшов туди з гаслом: «Геть Мурсі!» Могаммед твердить, що ісламісти некомпетентні й ведуть країну до економічного краху. «Релігія річ другорядна», – пояснює фінансист.

«Мене бентежать далекі від демократичних наміри «Братів-мусульман», але їхній прихід до влади– не кінець світу», – пояснює Асма Магфуз, лауреатка Премії імені Андрєя Сахарова «За свободу думки». Ікона революції – так називають 27-річну дівчину. Два роки тому 25 січня саме вона в інтернет-відеозвер­ненні закликала всіх, хто має муж­­ність, вийти на майдан: «Від­­сиджуватися вдома – все одно, що підтримувати режим». Асма носить хіджаб, вихована в консервативній родині. Переконує, що революція в Єгипті завдячує арабським жінкам, які були в перших лавах протестів. На дум­­ку моєї співрозмовниці, все пішло не так саме тоді, коли їх почали витискати з майдану. Проти них почали цілеспрямовану кампанію насильства: їх заарештовували, ґвалтували, а їхню участь у мітингах називали соромом для родини. «Проти мене та інших активістів досі ведеться інформаційна вій­­на, сворюють підробні акаунти, з яких від мого імені поширюють нісенітниці, чутки, ніби я збагатіла на революції», – скаржиться Асма, з котрою зустрічаємося у скромній кав’ярні в житловому районі Каїра. За її словами, дискредитація революціонерів на користь й представникам старого режиму, й ісламістам, які уклали між собою угоду, аби зберегти систему. «Я збрехала б, сказавши, ніби знаю вихід. Ми не сподівалися, що буде легко. Коли Обама переміг на виборах, американці навряд чи вважали, що мети досягнуто. Так само повалення Мубарака стало лише початком. Хорошим політиком вважають того, хто дасть кусень хліба. Ми прагнемо пояснити, що обирати треба осіб, які створять умови для самостійного заробітку».

Ваель Аббас – один із найвпливовіших місцевих блогерів. Має 150 тис. послідовників у Twitter, 45 тис. – у Facebook. Інтернет-щоденник, у якому критикував владу, веде від 2004-го. Ваель вважає, що революція провалилася: «Всі медіа досі державні, чимало політактивістів залишається за ґратами, злочинців не покарано. Великі ідеї загубилися серед інформаційного шу­му. Скажіть, що я агент ЦРУ, Моссаду й КГБ водночас, – і люди повірять. Наша система освіти 60 років привчала єгиптян до послуху, а не до вміння аналізувати. Інші країни повинні не брати приклад із Єгипту, а вчитися на наших помилках».