«Якщо журналісти напишуть, що цей актив належить мені й що я мінімізую податки, завтра тут буде податкова міліція, у мене просто відберуть бізнес. Але зараз так працюють усі, вся країна!» – сказав у розмові з кореспондентом Тижня пан Сергій, співвласник одного з великих київських торгових підприємств.
Підприємці, з якими спілкувався Тиждень, зізнавалися, що українська державна машина ніколи не була лояльною до неолігархічного бізнесу, проте риси репресивного та агресивного панування на користь «обраних» особливо дали про себе знати після приходу до керма Партії регіонів. Складається враження, що бізнес, до якого не мають стосунку представники влади, зараз зайняв ментальну позицію відсторонення, що, зокрема, часто проявляється в небажанні розвиватися. «А для чого? Адже завтра мій успіх помітить хтось із влади і в мене його відберуть, у найкращому разі заплативши символічну «компенсацію» за роками вибудовуваний бізнес. А таких прикладів я можу розповісти вам сотні», – каже пан Сергій.
За три роки існування за принципом «моя хата скраю» представники найактивнішого прошарку українського суспільства, так званого середнього класу, спостерігали, як відбирають активи в їхніх колег, конкурентів, партнерів і посилюється податковий тиск. Проте досі не наважилися об’єднатися для захисту спільних інтересів. Податковий Майдан був у далекому 2010-му… Як наслідок – падіння ділової активності підприємств. Зокрема, кадрові агенції констатують збільшення кількості резюме, що свідчить про масові скорочення на підприємствах, особливо виробничих. Так, днями про плани звільнити 500 працівників заявило керівництво Крюківського вагонобудівного заводу, одного з найбільших українських виробників залізничних вагонів. За даними міжнародного кадрового порталу HeadHunter, порівняно з першим півріччям 2011-го позитивна динаміка вакансій знизилася майже вдвічі. За словами Уляни Ходоровської, керівника дослідного центру порталу HeadHunter, трендом стає зменшення основної частини зарплати: «Підприємства ввійшли у стадію оптимізації – замість висококваліфікованих працівників беруть на роботу початківців, які вимагають набагато меншої оплати праці та витрат на умови праці». При цьому на ринку праці спостерігається падіння кількості виробничих вакансій, а нові переважно стосуються торгових компаній.
Натомість спеціалісти з банкрутства кажуть, що за останній рік у рази побільшало справ про банкрутство, причому фіктивних поміж них небагато. Показовим є згортання ділової активності в Києві, де є окремі вулиці, на яких майже одночасно з початку року закрилося кілька підприємств різної величини. Як-от на Червонопільській, де за кілька місяців згорнули діяльність кафе, перукарня, фітнес-центр і магазин.
Адміністрація кумів
Тиждень спілкувався з представниками бізнесів різних масштабів і виявив три основні тренди, які нині формують умови розвитку підприємництва. Перший – зміцнення клановості та посилення централізації через адміністративний вплив. До корумпованості та постійних поборів українським бізнесменам не звикати. Але питання, які ще чотири – сім років тому можна було залагодити за допомогою винагороди чиновникові, з 2010-го в багатьох випадках вже не вирішуються лише хабаром. Чиновницький апарат вкотре підтвердив абсолютне небажання виконувати свою головну функцію – ефективне державне управління. «Проблема в деградації, масовій системній халатності та безвідповідальності тих, хто діє від імені держави. У країні все менше здорового глузду й усе це дедалі більше нагадує фарс», – констатує Валентин Калашник, директор маркетингової групи OS-Direct.
За оцінками експертів Тижня, які працюють із регіональними та місцевими громадами та підприємствами, у провінції серед малого та середнього бізнесу спокійну діяльність ведуть лише ті, хто має сімейні або кумівські зв’язки з місцевою владою. Натомість багато тих, хто тимчасово згорнув справу чи продав цілковито або частково місцевим «князькам». Таким чином, принцип феодалізму розцвів за всіма напрямами – від малого, на рівні кумівства, до великого, на рівні монополізації головних секторів економіки (див. Тиждень, № 8/2013). Ідеться про майже обов’язкове вписування наявних бізнес-структур у сімейно-олігархічний механізм, розбудований владою. «Країна прийшла до так званого бюрократичного колективізму, за якого прибутки розподіляються поміж партійною бюрократією, коли саме вона керує економікою та державою», – констатує експерт з управлінського консалтингу Маргарита Черненко. Показово, що згідно з аналітичним звітом НБУ щодо ділового очікування підприємств України «найоптимістичнішими залишалися представники великих підприємств, які здійснюють експортні та імпортні операції, і тих, де частка державної власності в статутному капіталі більша ніж 25%».
Машина страху
Другий тренд – постійний страх перед можновладцями. Щоб пристосуватися до економічної моделі, яка вибудувалася на пострадянських теренах, більшість українців у веденні бізнесу свідомо йдуть на порушення, інакше не вижити: хтось видає зарплату в конвертах, хтось веде подвійну або потрійну бухгалтерію тощо. Одним із головних чинників успішного бізнесу також залишалася можливість мати «дах» із відповідними витратами на нього. Та з 2010 року чимало підприємців були поставлені в ситуацію, коли мусили або вписатися в жорсткішу систему відносин із владою, або віддати свої активи її представникам за безцінь. Багато з тих, чий бізнес уже підкосила економічна криза, пристали на другу пропозицію. «Для підприємця важливі оптимістичний настрій, віра в майбутнє своєї справи. Зараз цього немає. Є стійке переконання: тільки-но ти створиш цінний актив, його можуть відібрати. Незалежно від масштабу, розміру. Насамперед мусиш дбати про захист та самозбереження, про інтегрування себе в модель, де формальні правила ігноруються, а неформальні постійно змінюються», – зазначає Валентин Калашник.
Для закріплення розуміння, хто в країні «господар», протягом останніх років по всіх регіонах були влаштовані показові «страти», коли бізнес відбирали цілковито або частково. Проте лише одиниці відважилися заявити про фактичне рейдерство, а саме про появу нового власника чи співвласника. Публічно ситуація подавалася як планова чи позапланова перевірка, наприклад, податківців на підприємстві, після якої нібито нічого не змінилося. «Підприємство працює у звичному режимі» – ось такі відписки зазвичай отримував Тиждень на свої запити від компаній, які попервах заявляли про рейдерське захоплення чи «маски-шоу» за участю фіскалів або УБЕЗівців. Приміром, наприкінці 2011-го проблеми з митницею та податковою виникли у власника мережі дитячих магазинів «Антошка» Владислава Бурди. Однак у грудні того самого року бізнесмен заявив, що вирішити всі суперечки йому допоміг близький до «Сім’ї» Юрій Іванющенко, нинішній нардеп від Партії регіонів. У 2012–2013 роках силовики захоплювали головні офіси багатьох відомих компаній, як-от ТММ, інтернет-магазини «Розетка» та «Сокіл». Чимало підприємців, бізнес яких і справді не був бездоганним та які так і не знайшли спільної мови з владою, потрапили за ґрати. Зокрема, власник ЕРДЕ БАНКу, страхової групи «Добробут», «Бізнес-радіо» тощо Руслан Демчак опинився у в’язниці за звинуваченнями у фінансових махінаціях. Сталося це напередодні парламентських виборів-2012, на які він ішов самовисуванцем за округом, де основним його конкурентом був комуніст Григорій Калетнік, котрий має тісні зв’язки у вищих ешелонах влади. І хоча сам бізнесмен уже вийшов на волю, ЕРДЕ БАНК сьогодні перебуває у стані ліквідації, а більшість його компаній, за інформацією Тижня, змінили власників, хоча офіційно про це не повідомлялося. Так, показовим є той факт, що поміж мовників найбільше пропаганди від комуністів зараз транслюється саме на частотах «Бізнес-радіо».
Чимало підприємців були змушені виїхати з країни, заявивши про прямий тиск, політичний чи бізнесовий: власник компанії ProstoPrint Денис Олейников, конкурент кандидата від влади Тетяни Засухи в проблемному 94-му окрузі Віктор Романюк, власник заводу «Стальканат-Силур» Володимир Немировський та луганський бізнесмен Ігор Ліскі, які очолювали обласні осередки політичної партії «Фронт змін» у період передвиборчої кампанії 2012 року. У компаніях, які займаються офшорним плануванням, стверджують, що українські підприємці стали значно частіше звертатися з проханням допомогти з посвідкою на проживання.
«Машина страху», схоже, діє не лише на рівні рейдерських погроз: вбивства підприємців і представників влади, які так чи інакше мають стосунок до бізнесу, за своєю частотою та жорстокістю нагадують 1990-ті.
Невизначеність
Третім трендом, що формує сучасні умови ведення бізнесу в Україні, є те, що навіть у ситуації встановлення централізованої диктатури власники активів не мають упевненості в тому, що за деякий час у країні не станеться розкол правлячої партії або чергова зміна влади, яка потягне за собою переділ власності.
Вочевидь, за таких умов у будь-якого бізнесмена виникає питання доречності створення ефективних активів. «Майбутнє наразі не в фокусі. Поїхати на чужину чи й далі боротися в рідній країні – такі думки зараз у голові більшості тих, кого в усьому світі цінують як «соціальні мотори». Чимало обирають інший шлях – тимчасово, на кілька років «залягти на дно»: здобути додаткову освіту, почати викладати, щоб не втратити себе ментально, зберегти та збільшувати цінність себе як активу», – зазначає Валентин Калашник.
Наявні бізнес-настрої вже впливають на економіку на макрорівні, на її конкурентоспроможність. «У міжнародному досвіді перше, що стоїть на рівні компетенцій серед управлінців, – цінності та навички поведінки. В Україні ж про такі деталі оцінювання чиновників навіть не йдеться, – каже Маргарита Черненко. – Наслідком цього є довгострокове падіння якості вітчизняних товарів та послуг у результаті створення пільгових умов ведення бізнесу для низки гравців. Можна очікувати протекціоністських заходів для перекриття імпорту та підтримки внутрішнього виробника». Це вже відбувається, як-от збільшення мит та введення утилізаційного збору на імпортні автомобілі (див. Тиждень, № 13/2013).
Проте штучна підтримка вітчизняних виробників, точніше обраних із них, у нинішніх умовах зовсім не матиме позитивного впливу на здатність створювати якісні товари та послуги. Понад те, вона майже напевне призведе до подальшого падіння конкурентоспроможності українських підприємств, що перейдуть під контроль «Сім’ї», олігархів і загалом тих, хто нині при владі.