Стежачи за українськими дискусіями у фейсбуці (звісно, серед моїх френдів), у мене зароджується відчуття, що шановне товариство живе в ідеально дистильованій бульбашці, створеній на зразок російської баби, в якій знаходиться менша баба, а в ній ще менша, і так доти, доки врешті не доходить до такої малої, що її вже практично й немає. Дискусії навколо участі чи неучасті в поетичних фестивалях, на яких можуть бути представники «ворожої культури» чи навіть «ворожої цивілізації», здається, цілком захопили уми вітчизняних авторів.
Особистий вибір, з ким хтось хоче чи не хоче опинитися за одним столом, стає віросповіданням. Неприйняття такого визнання віри може стати приводом для світського остракізму, який в епоху домінування соціальних мереж ще й збагатився поняттям «хейту».
Я не приєднаюся до цієї розмови, бо не хочу відбирати в колежанок і колег сцени, яка настільки мала, що разом із глядацькою залою, з якої стежать за цією дискусією, вона складає лише славнозвісну статистичну похибку.
Нині я волів би скерувати нашу увагу на питання, які не тільки стоять перед нами, але навіть над нами тяжіють. Вони стосуються перспективи, перед якою опиниться Україна щодо очікуваної «перемоги». Питання, які виникають, мають глобальний вимір, і з такої перспективи повинні розглядатися. Правильна відповідь на них може створити шанс, якого Україна ніколи не мала. Ретельно продумана робота над відновленням української держави буде умовою вдалого використання цього шансу. Публічні розмови про це здаються мені єдиним вартим уваги полем для дискусії. Але перейдімо до короткого визначення контексту, в якому нам випало жити. Він стосується також поеток і поетів, хотілося би сказати, що чим вони талановитіші, тим більше їх це має стосуватися.
Читайте також: Правило життя
Ми живемо в часи величезних перетворень, у перші фази того, що Томас Фрідман із The New York Times кілька років тому назвав «епохою пришвидшення», епохою як приголомшеного поступу, так і жахаючих переміщень. Це період граничної непевності, період, коли передбачування може виявитися помилковим, а середньострокові плани ймовірно скоро стануть пережитком. Тож ми будемо змушені невпинно змінюватися, швидко реагувати на проблеми, що зринатимуть зненацька.
Дописуючи у видання Tablet, учений і публіцист Волтер Рассел Мід зазначає, що в історії людства були три періоди великих перебудов: період неоліту, який приніс осідле сільське господарство, писемність і народження міст; промислова революція, яка дала нам фабрики, масове виробництво й автівки та вік інформації, в якому ми якраз живемо.
Життя в часи швидких технологічних і соціальних змін, прірва між світом, в якому сформувалися наші інституції й культурні цінності, і умовами, в яких ми живемо нині, зумовлює те, що багато наших найважливіших інституцій працює не надто добре. Це все одно, якби ми намагалися використовувати програми з 20-их років XX століття на комп’ютерній техніці й операційних системах 90-их.
Наші політичні інституції сформувалися задовго до появи інтернету й соціальних мереж. Державна бюрократія, школи й юридична система були створені для умов, яких уже не існує. Багато політик, які стосуються ринку праці досі передбачають, що люди будуть працювати на одного роботодавця більшу частину свого професійного життя.
Читайте також: Два кроки вперед, один назад
Ми досі на початкових етапах, але інформаційна революція здається дедалі драматичнішою. Каскад взаємопов’язаних соціальних і технологічних змін уже форсує глобальні потрясіння з небаченою досі швидкістю. Перш ніж закінчити свою справу, інформаційна революція, ймовірно, призведе до соціальних, політичних, культурних, економічних і геополітичних змін, більш широких і глибоких, ніж будь-що, що створила промислова революція.
Якби ж єдиним викликом, перед яким нам доводиться стояти, було лише пришвидшення темпу змін, що визначають нашу еру, однак слід узяти до уваги ще одну складність. Разом зі зростанням темпу змін, перспектива фундаментальної зміни умов побутування людини з року в рік дедалі більша. Усе частіше постає питання, чи, скажімо, штучний інтелект замінить людство, зробивши нас гіршими за машини, які ми створили? Системи, створені видатними науковцями, вже зараз, як виявляється, випереджають можливості їхніх творців їх зрозуміти.
Зрозуміло, що ми часто живемо в кількох епохах одночасно, у кожного з нас свій власний ритм боротьби з часом, зі змінами, які він приносить. Однак ми мусимо зберегти мудрість і зрілість, щоб утримати психічну рівновагу, не варто марнувати надто багато часу на малопродуктивні дискусії з минулої епохи. Можливо, не варто вже надолужувати урок, який ми досі не вивчили, як не можна двічі ввійти в ту саму річку. Те, що треба зробити, — це навчитися використовувати безпрецедентні ресурси, які дає інформаційна революція, щоб ефективно відповідати вимогам нашого сповненого непевності часу. У нас є не тільки шанс, але й обов’язок спрямувати всі нові можливості для оздоровлення нас самих і створення нашого власного місця на землі серед нам подібних і так само, як ми, сповнених неспокою людей.