Загалом серйозна преса Франції не плекає симпатій ні до Путіна, ні до пропагандистських провокацій Кремля. Утім, час від часу солідні французькі медіа дивують публікаціями, з яких неприховано стирчать московські вуха. Переважно це трапляється в рубриках «Блоги» та «Авторські колонки», де трибуна дістається позаштатним авторам, за яких редакція безпосередньо не відповідає. Так сталося, наприклад, із матеріалом «Чого хоче Росія Путіна?», оприлюдненим на сайті часопису Le Monde 8 грудня 2019-го. «Через 30 років після закінчення холодної війни Росія знову воює, але тепер з Україною», — наголосила авторка відеоблогу Ася Баллуф’є та презентувала глядачеві щедрий набір московських наративів.
«Україна дуже важлива для Росії, майже так само, як Галлія для Франції, бо тут колиска цивілізації Київської Русі… Для багатьох росіян Україна та Росія — це майже те саме… Упродовж 200 років російські та українські землі фактично ніколи не були розділеними, як-от нині… Крим «подарували» Україні, щоб відсвяткувати 300 років Переяславської ради…», — чуємо із сайта найвпливовішого, мабуть, медіа Франції.
Читайте також: Ковчег для небратів
Далі настала черга пропагандистських штампів, гідних RT та Sputnik: про кримський референдум без лапок, що «зібрав 97% голосів», про «історичний російський порт Севастополь», про «абсолютну більшість росіян — мешканців півострова», а поряд із цим ані слова, бодай з відкритих офіційних українських джерел, про те, що «подарунок» до ювілею Переяславської ради — суцільна вигадка, що російська більшість є наслідком депортацій корінного народу — кримських татар, а також греків, болгар, чехів, вірмен, які здавна мешкали на півострові, про нелегітимність так званого референдуму під дулами рушниць та за відсутності спостерігачів… Аналогічна ситуація з темою НАТО. «Щодо формальної обіцянки не розширювати Альянс на Схід є заперечення, проте для росіян вона існувала», — мило всміхається пані Баллюф’є.
Чому солідне медіа Le Monde, у якому виходило блискуче розслідування про таємну базу ГРУ на території Франції та багато інших гострих критичних матеріалів про природу путінського режиму, розмістило такий однобічний блог? Адже фактично всупереч редакційній політиці цей матеріал у певному сенсі легітимізує російські претензії на «доступ до теплих морів через Севастополь», «зону російського впливу в Східній Європі», «новий світовий порядок», де підмосковська Євразія відіграватиме одну з провідних ролей… «Франції бракує фахівців з українського питання, навіть якщо об’єктивні репортажі з України, звичайно, виходили, — поділилася з Тижнем міркуваннями паризька кореспондентка сайта The Insider Russia Анастасія Кірілєнко. — У 2014-му, коли почалася війна, багато хто з росієзнавців заповзявся коментувати українські теми, не маючи належних знань. Я сама чула, як французькі колеги казали між собою, начебто Крим «завжди був російським». Плюс працює звичка «надавати слово іншій стороні», не завжди переймаючись тим, наскільки правдиву інформацію повідомляє та «інша сторона». Але просто цитувати тих, хто, скажімо, боїться бандерівців, недостатньо: справжня журналістика вимагає показати цих «страшних» бандерівців і довести, що вони справді небезпечні…».
Читайте також: Патріотичні партії: примус до еволюції
Інколи це радше виняток із правила: кремлівські наративи потрапляють до якісних французьких медіа й через політичні симпатії відомих журналістів, як це сталося, наприклад, з контраверсійним фільмом Поля Морейри «Україна: маски революції». Чимало глядачів Canal Plus після перегляду цієї стрічки щиро повірили, ніби «Майдан розпочали крайні праві». Ну не поширюватиме ж такий солідний телеканал відверту брехню, думає в таких випадках глядач, який погано орієнтується в темі. Водночас відверто пропагандистському каналу RT вдалося назбирати потужну аудиторію, замаскувавшись під «опозиційний ресурс», який нібито викриває «приховану правду».
«Інтернет-газета Меdiapart відверто насміхалася з Макрона, коли з’явилася інформація про те, що французькі спецслужби проводять розслідування, наскільки «жовті жилети» інфільтровані РФ, — згадує Анастасія Кірілєнко. — Йшлося про російські фейкові акаунти, що розганяли популярність «жовтих жилетів». Люди часто не усвідомлюють реальної ситуації. Коли зламали листування Макрона, у французьку пресу потрапили наративи про те, нібито це зробили американці з метою скомпрометувати Москву. Тоді з’явилося кілька «розслідувань», мовляв, злам — це справа рук США. На жаль, картезіанство не рятує від каші в голові».