Дивуватися немає з чого: автор – не фахівець з української тематики, і для написання розслідування на 200 сторінок провів в Україні аж тиждень. Контраверсійна публікація вже збирає відгуки паризьких таблоїдів.
Франк Шуманн, автор книжки «Газова принцеса» (німецька назва – «Жонґлерка, справа Тимошенко», «Die Gauklerin, der fall Timoschenko»), донедавна зовсім не цікавився Україною. Принаймні як видавець і письменник. Необізнаність одразу впадає у вічі, варто погортати останню публікацію про залізну леді української політики.
Шуманн пише, що Дмитро Фірташ народився в Дніпропетровську, хоча насправді олігарх походить із села Богданівки Тернопільської області. Євгена Щербаня, на думку автора, вбито в Києві. Таких відвертих ляпів у книжці – леґіон, однак це ще не найгірше. Якби не знати, що видавництво Edition Ost є власністю самого Шуманна, можна було б здивуватися праці, настільки невідповідній стандартам західної публіцистики.
За тиждень в Україні Шуманн відвідав Лук’янівське СІЗО в Києві та жіночу колонію в Качанівці, харківську лікарню залізничників та офіс Генерального прокурора. Він зустрівся з Русланом Щербанем і Ренатом Кузьміним, не побачившись із захисниками Тимошенко чи бодай рядовими членами її партії. Західні депутати, дипломати або й міністри, які намагалися потрапити до українських пенітеціарних закладів, часто отримували відмови. Шуманнові пощастило: перед ним в українських установах ніби за помахом чарівної палички відчинялися всі двері.
Заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін постає перед німецьким та французьким читачем «п’ятдесятирічним чоловіком з триденною щетиною та поставою оракула». Автор називає його «ключовою фігурою справи Тимошенко», зауважує «вражаючу здібність арґументувати логічно й переконливо, розумно та кмітливо». Німецький публіцист припускає: «Гарна молода секретарка, що сидить поряд і записує кожне слово Кузьміна, а також кожне моє слово, напевне, – не єдина людина, яка ним захоплюється».
Щодо Тимошенко, автор не сумнівається в її численних провинах. Він переказує звинувачення, не шукаючи альтернативної інформації. Тимошенко постає у книзі хижою бізнес-вумен, яка думає лише про власну вигоду. Добре, що Шуманн повідомляє в післямові до французького видання, що працював у Штазі(спецслужба соціалістичної Німеччини – Ред.). Ясно, що методика роботи політичної поліції та вільної преси переважно не збігаються.
Якщо «Газова принцеса» і не є замовною імітацією «журналістського» розслідування, то дуже на неї схожа. Мабуть, наполегливі вимоги французького та німецького керівництва відпустити Юлю бодай на лікування вирішили «підважити» ось у такий «літературний» спосіб. Щоправда, мало шансів, що задум вдасться – надто неякісно та нашвидкуруч зварганено текст.
Автор розповідає про поїздку до України від першої особи. Численні подробиці гідні звіту про відрядження працівника спецслужб: розмови з таксистами, описи поїздів, історичних пам’яток, фарби на тюремних стінах… Особливо сподобалася Шуманнові статуя жінки з мечем неподалік Києво-Печерської Лаври. Можна було б здивуватися незвичним смакам у царині монументальної скульптури, якби не знати, що Шуманн – активіст крайнього лівого руху в Німеччині.
Син впливового чиновника часів Німецької Демократичної Республіки, Шуманн усе життя просуває комуністичні цінності й оспівує ностальгію за червоним режимом. У своєму видавництві Edition Ost він друкує спогади Еріха Хоннекера та інших діячів часів Холодної війни: шпигунів і міністрів, прорадянських істориків і публічних політиків. Тривалий час Шуманн писав промови для Грегора Ґізі, провідної постаті політичної партії «Ліві» ( Die Linke) – правонаступниці Соціалістичної єдиної партії Німеччини, створеної 1946 року в радянській окупаційній зоні.
Видавництво Edition Ost у Німеччині зажило слави структури, що відмиває репутацію НДР. Тут вийшло друком й розгорнуте інтерв’ю Хоннекера, яке сам Шуманн брав у нього в Чилі, і щоденники цього комуністичного керманича, написані в тюрмі перед смертю. В одному з інтерв’ю німецькій пресі Шуманн скаржився на «помсту Східній Німеччині за те, що вона повстала проти капіталізму». Тому й Україну, яка відмовилася від побудови світлого комуністичного майбутнього, описано в книжці в іронічному й зневажливому тоні.
Французьке видавництво «Газової принцеси» Editions du moment – невелика й не надто відома структура. «Ми не видаємо художню літературу, виключно публіцистику», зазначено на сайті установи. Editions du moment друкує переважно спогади французьких політиків і спортсменів, дописи на теми втечі від потаків, походеньки Стросс-Канна, заробітки зірок футболу… Засновник видавництва – колишній економічний журналіст Ів Доре. Він не вилазить із судових позовів, один з яких видавництву висунула Валері Трейвеєр, подруга президента Франсуа Олланда. Книжка про неї під назвою «Фрондерка» розповідає про численні любовні зв’язки колишньої журналістки та нинішньої першої леді Франції. Автори та видавництво мусили сплатити 10 тис євро штрафу за втручання у її приватне життя. Однак публікацію не заборонили.
І ось тепер – негатив про Тимошенко. Важко сказати, чи йдеться про свідоме заохочення з Києва. Можливо, власники структури зробили ставку на перспективу прибуткового скандалу, пропонуючи «зовсім інший портрет ікони Помаранчевої революції». Утім, очевидним є часовий збіг публікації перекладу та заключного етапу переговорів щодо підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Може, він випадковий. А може, й ні.