Передостаннє число Тижня торік (51/2020) відкривав текст про гучне кримінальне провадження. Держбюро розслідувань вручило обвинувальний акт екснардепці Тетяні Чорновол. У ДБР вирішили підняти на поверхню історію майже семирічної давнини про підпал офісу Партії регіонів (ПР), під час якого загинула одна людина. Це сталося в розпал Революції гідності, а Чорновол звинуватили в умисному вбивстві. Викладене в обвинувальному акті видавалося абсурдним (і хай українська Феміда пробачить авторові за оцінкові судження): виходить так, що Чорновол нібито мала цілеспрямований мотив убити клерка з офісу ПР, хоча про сам мотив у документі не йшлося. Справа мала очевидний політичний підтекст. За Чорновол миттєво вступилися партія «Європейська Солідарність» та особисто її лідер Петро Порошенко.
Цьогоріч правоохоронці вирішили не зраджувати святковим традиціям. 20 грудня на сайті ДБР опублікували офіційну заяву про вручення підозри. У ще більш гучному та політизованому провадженні. Цього разу вже самого експрезидента Петра Порошенка підозрюють у державній зраді та сприянні діяльності терористичних організацій. Ідеться про закупівлі вугілля на окупованому Донбасі. У цій же справі раніше оголосили підозру Віктору Медведчуку та ексміністру енергетики Володимиру Демчишину.
Ця історія ще тільки починає свій розвиток. А от у справі Чорновол уже можна робити висновки. Якщо зовсім коротко: там не сталося нічого. Спочатку засідання переносили в Печерському райсуді столиці, потім судді взагалі взяли самовідвід. Справу передали до Дарницького райсуду. Тепер перенесеннями займаються вже там. Найближче засідання призначили на січень 2022-го.
Звісно ж, зараз усе може бути інакше. Проте досі українські правоохоронці та суди чітко дотримувалися обраного курсу й традиціям не зраджували. Нинішні балачки з різних таборів лише посилюють переконання, що чергова гучна справа має мало шансів стати чимось більшим, ніж привід для публікацій у медіа раз на два місяці. Така собі заготівля для політичних ЗМІ на наступний рік.
Читайте також: Примус до порядку
Подібних заготівель різні представники влади зараз роблять чимало. Глава фракції «Слуга народу» в парламенті Давид Арахамія під час інтерв’ю Інтерфакс-Україна просто сипав відвертостями: тут і 300 голосів депутатів за повернення виборів за мажоритаркою є, і неформальну коаліцію СН, «Довіри» і «За майбутнє» цілком можна зафіксувати юридично, і електронний підрахунок голосів на виборах можна провести. Підтримав колегу й чинний спікер Руслан Стефанчук. Той повідомив, що вже на початку 2022-го в парламенті можуть порушити питання дистанційного голосування депутатів, яке нині заборонене.
Продовжується епопея, пов’язана з обранням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Це посадовець, який дає хід або навпаки притримує провадження, які розслідують детективи НАБУ. У Спецпрокуратурі немає очільника вже майже півтора року. Весь цей час важелі впливу на провадження є в голови Офісу генпрокурора Ірини Венедіктової. Конкурс на керівника САП тривав довго, часто заявляли про занепокоєння його ходом у західних посольствах, часто всіх заспокоювали в Офісі президента. І от зрештою переможця конкурсу обрали, але затвердити результати комісія відмовилася. Демарш вчинили представники Верховної Ради в ній. Перед цим столичний Окружний адмінсуд ухвалив рішення, яке блокує призначення керівника. Принагідно слід згадати, що в парламенті з квітня лежить «невідкладний» законопроєкт президента Володимира Зеленського про ліквідацію ОАСК.
Звісно ж, у всіх зацікавлених осіб ще є кілька днів на розв’язання питання із САП. Однак шанси на те, що воно також піде до скарбнички проблем, які переносять на наступний рік, достатньо великі.
Усі перераховані теми не нові навіть для нинішньої влади. Протистояння Зеленського й Порошенка постійно намагаються подати як ключове, але дані не підтверджують цього. Найсвіжіше на момент написання тексту опитування групи «Рейтинг» (за 16–20 грудня) дає такі показники: Володимир Зеленський — 24,2% голосів (від тих, хто визначився та має намір голосувати), Петро Порошенко — 13,7%. Опитування в ті самі дати, але торік показало схожі результати: Володимир Зеленський — 26,5%, Петро Порошенко — 14,3%. Це все при похибці у 2,2%. Так, різні компанії дають показники з різницею в кілька відсотків, але порядок цифр скрізь той самий. Він свідчить про одну просту річ: на переконання більшості суспільства мало впливають дії та слова політиків, а також ключові сюжети з їхнього життя.
Що ж до найсвіжіших заяв Арахамії та Стефанчука, то в них на повірку теж мало сенсаційного. Почнімо з коаліції владної партії та груп мажоритарників. Вона фактично існує щонайменше рік. Це підтверджується голосуваннями, де «Довіра» і «За майбутнє» — ключові союзники СН. Монобільшості дедалі складніше збирати 226 голосів власними силами. Ледь приховане стало зовсім явним після відставки спікера Дмитра Разумкова та створення його депутатського об’єднання переважно з близьких «слуг». Проте й виходити з фракції більшість із них не поспішає. Списковиків за це можуть позбавити мандата. Тож найочікуваніший варіант, що формально монокоаліція існуватиме й далі, а отже, не буде потреби «узаконювати» стосунки з мажоритарними групами. Ця заява радше повідомлення тим, хто бажає якомога скоріших дострокових виборів: мовляв, маємо варіанти недопущення цього.
Читайте також: Війна проти всіх
Можлива зміна системи виборів — уже намагання дати промінець надії представникам мажоритарних груп. І без Арахамії зрозуміло, що вони бажають повернення до старих правил, враховуючи багаторічні вкладання грошей у рідні округи. Проте чинний Виборчий кодекс ухвалювали силами самої «Слуги народу» у співпраці з впливовими громадськими організаціями. Відкриті виборчі списки підтримав і президент. Робити повний розворот занадто ризиковано. У заяві голови найбільшої фракції парламенту цікаво інше: він згадує, що депутати нарікають на занадто великий розмір округів. В Україні запровадили систему з відкритими списками та прив’язкою до округів, тобто вони де-факто існують. Зберегти систему з відкритими списками, але зменшити округи й так повернутися до прихованої мажоритарки в старому вигляді — варіант реалістичний.
Електронний підрахунок голосів на виборах — словосполучення доволі загадкове. Опитані Тижнем фахівці сходяться, що загалом це може пришвидшити підрахунок за умов правильної організації. Але звідки брати гроші на закупівлю апаратури та навчання членів комісій — загадка. Крім того, невідомо, як така новація вплине на ключове для будь-яких виборів питання: довіру до результатів з боку самих громадян.
Ну, і нарешті про дистанційне голосування в Раді. Тут варто згадати лише те, що цю ж ідею Стефанчук пропонував у 2020-му на початку пандемії COVID-19. Навіть вносив відповідний законопроєкт. Тоді швидко виявилося, що є проблеми з відповідністю Конституції та реалістичністю організації такого голосування загалом (рахували, що одне голосування може займати години). Від ідеї одразу відмовилися, а що змінилося зараз — поки що складно сказати.
У підсумку в українському політичному порядку денному є кілька тем, які наступного року час від часу підійматимуть на огляд, витрушуватимуть від пилу та подаватимуть як принципово важливі. Більшість із них так і не стануть чимось, окрім слів. Головне, що запаси на новий рік зроблено й поговорити буде про що.