Не будемо обтяжувати читача сухими цитатами. Сенс наказу полягає в тому, що політологія стала обов’язковою дисципліною для вивчення у ВНЗ. Нагадаємо передісторію цього рішення. 9 липня 2009 року «помаранчевий» попередник Дмитра Табачника Іван Вакарчук видав наказ № 642 «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента». Згідно реформаторського задуму, на вибір студента залишили всі суспільні та гуманітарні дисципліни, окрім української та іноземної мови, філософії, історії України та історії української культури. Це планувалося як крок в бік Болонського процесу та інших благ демократизації. Доповнювати цей список пан Табачник узявся не через раптовий напад любові до вітчизняних політологів. Ще в 2010 році Всеукраїнська асоціація політичних наук вустами свого очільника Валерія Бебика почала картати міністра за «знищення політології як науки». Лише після того, як пан Бебик став членом Громадської гуманітарної ради при Президентові України, процес лобіювання інтересів вітчизняної політології прискорився. З відомим результатом.
Навесні до процесу підключилися і соціологи. На з’їзді Соціологічної асоціації України, що відбувся 7 квітня 2011 року, було прийнято резолюцію наступного формулювання: «Звернутися до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Україниз пропозицією щодо повернення соціології статусу обов'язкової навчальної дисципліни у ВНЗ». Звернення, щоправда, виявилося воланням в пустелі…
Між тим, існує п’ять вагомих підстав, аби соціологія була обов’язковою для вивчення дисципліною.
По-перше, вивчення соціології складає основу наукового розуміння суспільних процесів та явищ. Починаючи з ХІХ сторіччя соціологія накопичила достатній теоретичний, методологічний та емпіричний матеріал, аби дати зв’язне уявлення про різні аспекти людського життя, починаючи від наших повсякденних взаємодій і закінчуючи загальними закономірностями розвитку суспільства.
По-друге, соціологічні знання – невід’ємна складова загальної освіченості. Йдеться не про високий ідеал всебічно розвиненої особистості, а про базовий культурний рівень молодого фахівця. Та й не лише фахівця, а сучасної людини взагалі. Простий приклад: такі часто вживані слова і словосполучення, як «соціальна стратифікація», «етнічна група», «гендер» та інші є власне соціологічними термінами, розуміння яких потребує елементарних знань з соціології.
По-третє, соціологія як наука про суспільство є профільною дисципліною практично для всіх суспільних та гуманітарних спеціальностей. Для цього в розпорядженні у соціології є окремі напрями. Приміром, культуролог повинен мати уявлення про соціологію культури, економіст – про соціологію економіки, політолог – про соціологію політики і т.д. Бо не можна вивчати культуру, економіку і політику поза соціальним контекстом.
По-четверте, розвиток соціології як наукової дисципліни має велике практичне значення для України. На жаль, в суспільстві склався образ соціолога, як фахівця з вимірювання електоральних вподобань перед виборами. Насправді ж, українські соціологи вивчають величезний спектр гострих суспільних проблем, починаючи від соціального розшарування та міжрегіональних відносин і закінчуючи дослідженням україно-російського прикордоння і проблемами міжетнічних стосунків в Криму.
І, нарешті, по-п’яте, українське суспільство переживає надто скрутні часи, аби відмахуватися від соціології або використовувати її виключно як «мірялку» виборчих симпатій. Вирішення суспільних проблем без участі соціологів – така ж авантюра, як розв’язання інженерних задач без інженерів, проведення економічних реформ без економістів і лікування без медиків.
Очевидно, цих аргументів недостатньо, аби міністерська десниця «підмахнула» необхідний наказ. Тому вітчизняна соціологія (як і решта дисциплін) є іграшкою в руках реформаторів. Через ці ігри кафедри і викладачі потерпають від «підвішеного» становища і нездорової конкуренції, а студенти недоотримують фахових знань. Не кажучи вже про фундаментальну науку… Це, зрозуміло, аж ніяк не уповільнює процесу перетворення України на бананову республіку. Не хотілося б політизувати проблему, але схоже, що наших можновладців цілком влаштовує така перспектива.