Чи не в усіх своїх закордонних виступах Віктор Янукович згадує так звані національні проекти. На Банковій, вочевидь, хочуть показати, що, попри безправ’я і тотальну корупцію, в Україну хтось таки наважується вкладати гроші. Але через півтора року після проголошення цієї ідеї-фікс гаранта можна зробити висновок: нацпроекти мало чим відрізняються від решти кроків вітчизняної влади. Їх характеризують неефективність, порожній піар та збагачення вузького кола осіб.
Читайте також: Нацпроекти зумовлені інтересами не України, а бізнес-структур, пов’язаних із політиками
НАПОЛЕОНІВСЬКІ ПЛАНИ
Готуючи матеріал, автор сподівався, що більша його частина буде присвячена саме реалізації національних проектів. Утім, як виявилося, у цій царині досліджувати… просто нічого. Оскільки Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами, очолюване Владиславом Каськівим, майже не має тут реальних здобутків. Далі переговорів та прес-релізів за рік справа особливо не зрушила. Ніби на підтвердження цього на сайті відомства в розділі «Звітування» з липня інформація не оновлюється.
Наприклад, флагманський нацпроект – будівництво термінала з прийому скрапленого газу – ще на етапі розробки техніко-економічного обґрунтування. Досі невідомо, де його спорудять і хто. Доходить до смішного. У день, коли Віктор Янукович і Владислав Каськів на міжнародній конференції Invest Kyiv намагалися переконати нечисленних представників зарубіжного бізнесу вкладати гроші в нацпроекти, голова проекту «LNG-термінал» Віталій Дем’янюк заявив, що будувати вже ніхто не збирається. Натомість влада хоче орендувати меншу за потужністю, але дешевшу плавучу LNG-установку. 21 січня енергетичний міністр Юрій Бойко підтвердив цю інформацію: «Можна обійтися і без спорудження дорогої інфраструктури та дворічного періоду її освоєння».
Схожа історія і з рештою національних проектів. Так, «Відкритий світ» передбачає створення мережі 4G-зв’язку та забезпечення українських школярів електронними підручниками. Навесні чиновники Держнацпроекту пафосно заявили, що в нього хоче інвестувати в’єтнамський телекомунікаційний оператор Viettel. Тепер джерела у відомстві кажуть, що останній злякався надто високої ціни, яку наші чиновники запросили за монополію на стандарт 4G. Він розраховував на $600 млн, але вітчизняні можновладці «викотили» суму $2 млрд. Бажання продати український частотний ресурс якомога дорожче цілком похвальне. Але, як виявилося, крім ображених в’єтнамців, нікого з іноземних інвесторів він не цікавить. Отримавши гарбуза в Україні, Viettel швидко вклав гроші й уже працює в Мозамбіку.
Змушений звітувати про результати своєї роботи, голова Держнацпроекту нещодавно зробив сенсаційну заяву: його відомство залучило $450 млн інвестицій лише 2011 року. А за результатами закордонного роуд-шоу нацпроектів будуть підписані контракти на $2 млрд.
Читайте також: Українське інвестиційне шоу в Лондоні не мало успіху
Цифри вражають. Але Каськів уперто не хоче розповісти детальніше про загадкових інвесторів, які так прагнуть вкласти в Україну мільярди.
– Ви прозвітували, що особисто залучили $450 млн інвестицій. Від кого надійшли ці кошти? – цікавлюсь у керівника Держнацпроекту.
– Йдеться про національний проект «Повітряний експрес», – відповів Каськів. – У нас тут є законтрактовані угоди.
– З ким?
– З китайським Ексімбанком.
– Він надає кредит чи вкладає гроші? Це ж різні речі!
– Це кредит не уряду, а суб’єкту господарювання. Фактично інвестиція.
Він забув додати, що $450 млн китайського Ексімбанку, які записує собі в здобутки, за угодою будуть перераховані для оплати робіт китайської ж компанії «CMCEC». Кредит (під гарантії уряду!) інвесторам із Піднебесної повертатимуть за рахунок майбутніх прибутків від «Повітряного експреса». Тобто, якщо диво-залізниця виявиться збитковою, доведеться потрусити держбюджет.
Інші українські нацпроекти: «Доступне житло», «Чисте місто», «Якісна вода» – також поки що лише на папері. Єдиний, чиї результати існують у матеріальному світі, – це «Нове життя», мета якого поліпшити умови пологів в Україні. Втілюється бюджетним коштом. У його межах споруджують центри в Києві, Кіровограді, Харкові та Донецьку. Та навіть цей нацпроект Каськів і компанія колективними зусиллями не можуть довести до пуття. Голова Держнацпроекту багато разів заявляв: «Планується, що до нового року запрацюють чотири перинатальні центри!» Але ось він, новий рік, і в Головному управлінні охорони здоров’я КМДА авторові повідомили, що відкриття Київського перинатального центру відкладається на невизначений термін. Наприкінці січня замість чотирьох свої двері відчинить лише один – у Кіровограді.
Тож за півтора року роботи керівникові Держнацпроекту похвалитися особливо нічим. Натомість приятелі та екс-однопартійці можуть тішитися вигодою від знайомства із самим Каськівим.
Читайте також: Родоплемінний звичай
«ЛЮБІ ДРУЗІ»
Восени навколо згаданого відомства зчинився скандал. Держнацпроект замовив на 12 млн грн рекламу в закордонних медіа і на 13 млн грн в українських. Пікантність ситуації полягала в тому, що в обох тендерах брали участь тільки дві фірми: ТОВ «Космополіт менеджмент» та громадська організація «Розмай». У першому переміг «Космополіт», а вже в другому він поступився місцем своєму «супернику» ГО «Розмай». Компанії, користуючись футбольною лексикою, просто «розпасували» між собою 25 млн грн.
Цікаво, що ТОВ «Космополіт менеджмент» не має ані офісу, ані сайта, ані робочого телефону. Зате його засновником є Андрій Матюханов, який 2008 року балотувався за списками «ПОРИ» до Київради. Сам Матюханов, якого вдалося розшукати, роздратовано відповів, що керівництвом фірми не займається, де розміщений її офіс не скаже, але підтвердив, що є її єдиним засновником.
Автор ретельніше перевірив інформацію про власників згаданих компаній. І виявив крім Матюханова… цілу низку друзів, колег та однопартійців Каськіва, яким на тендерах Держнацпроекту перепало загалом 29 млн грн.
Зокрема, з’ясувалося, що Матюханов нині працює в Інституті Євро-Атлантичного Співробітництва (ІЄАС), очолюваному Борисом Тарасюком, а його начальником є Олег Гаряга, який раніше був одним із лідерів київської організації партії «ПОРА» й знайомство з яким визнав і Каськів. Понад те, Матюханов і Гаряга поєднані спільною участю в ТОВ «Бізнес-студія МКС».
Останній спростував причетність до раптового збагачення свого підлеглого. Але прізвище Гаряги спливало й далі в цій історії. 9 листопада минулого року відомство Каськіва уклало угоду з ТОВ «Вістка» на виготовлення поліграфії на 2 млн грн. Засновниками «Вістки» виявилися троє людей: Костянтин Євтушенко, молодший брат Сергія Євтушенка, який очолює один із ключових напрямів у Держнацпроекті – «Єдине інвестиційне вікно» (Євтушенко-старший також свого часу був правою рукою Каськіва в партії «ПОРА»); Роман Жорін, депутат Васильківської райради Київщини від партії «УДАР», його керівником по фракції є вже згаданий Олег Гаряга; Вадим Кастеллі, режисер та лінгвіст, якого в медіа називали особистим перекладачем Януковича.
Кастеллі підтвердив, що час від часу Адміністрація президента запрошувала його робити переклади для гаранта. Але, ймовірно, не тільки завдяки перекладацькій роботі він увійшов до вузького кола переможців тендерів Держнацпроекту. В розмові визнав свою дружбу і спільний бізнес із «молодою командою» Каськіва. І ось результат: заснована Кастеллі громадська організація «Розмай» отримує від згаданого відомства 13 млн грн на… «формування позитивного ставлення до України» у вітчизняних медіа. А 7 листопада останній «довантажили» ще 1,5 млн грн. Під час бесіди свої перемоги в тендерах Нацагентства не дуже відомий в рекламних колах Вадим Кастеллі пояснив так: «У мене є люди, які прийшли і сказали: «Начальнику, ми збираємося взяти участь у тендері». Я запитав у них: «Про що?» – «Та будемо рекламу робити!» – «Рекламу? Давайте!»
«А ви знаєте скільки ви грошей виграли? – поцікавився автор у нього. – 13 млн грн!» «Класно! Мені подобається ця сума!» – відреагував той.
«Тендери, які проводить наше агентство, мають виключну прозорість! – стверджує Владислав Каськів. – Тому шукати, що хтось із кимось знайомий через третє коліно, більше схоже на інформаційну провокацію». «Брат вашого заступника виграв у вас тендер, – заперечив автор. – Це хіба через третє коліно?» «Послухайте, звідки я маю знати? – відмахнувся той. – Не моя робота дізнаватися про це!».
Зрозуміло, що 29 млн грн, які дістануться людям, так чи інакше пов’язаним із Каськівим, – це не мільярди, що освоюються в інших галузях наближеними до влади фірмами. Але цинізм ситуації полягає в тому, що більшу частину роботи, описаної в тендері, ТОВ «Космополіт менеджмент» і ГО «Розмай»… не виконали. Звіт Держнацпроекту свідчить, що замість масованої кампанії в провідних закордонних медіа – кілька публікацій у бортових журналах авіаліній. Замість масштабної реклами на українських телеканалах і на білбордах – малопомітні макети в кількох часописах.
Читайте також: Іноземці не палають бажанням вкладати в Україну гроші
ОБІЦЯНКИ-ЦЯЦЯНКИ
Можливо, відомство Каськіва і справді навесні покаже підписані контракти й живих інвесторів, які не побоялися вкладати гроші в Україну. Але не виключено, що озвучені головою Держнацпроекту цифри знову виявляться далекими від реальності. Як, зокрема, сталося з інформаційним ефектом роуд-шоу інвестиційного потенціалу України в Токіо. Каськів пафосно назвав цю подію «успіхом, що перевершив сподівання»: «У нас понад 3,5 тис. публікацій у світових медіа».
Авторові стало цікаво, скільки і яких вийшло матеріалів про закордонне турне Каськіва. Але ні американська версія Google, ні прямий пошук на сайтах видань Financial Times, Wall Street Journal, The New York Times тощо не знаходив жодних матеріалів про подорож посадовця світовими столицями, які, до речі, обійшлися платникам податків у 12 млн грн.
Усе, про що написала провідна західна преса за останні місяці про Україну, стосується переважно або корупції, або вироку Тимошенко. Навіть попри те, що адвокатська фірма «Арцінгер», яка організовувала роуд-шоу, отримала з бюджету мільйони на «джинсу» за кордоном. У цій фірмі так і не показали переліку публікацій, які вони мали розмістити.
У самому Держагентстві з інвестицій після тривалих суперечок надали список статей, що ними так вихвалявся Каськів. Яким же було здивування автора, коли більша частина з них виявилася звичайним перекладом українських матеріалів на англомовних версіях вітчизняних інтернет-ресурсів. Чи не єдина публікація в провідному іноземному медіа про українські нацпроекти – на сайті агентства Bloomberg, і йдеться в ній про те, що в України немає грошей на будівництво LNG-термінала.
Владислав Каськів планує об’їхати наступного року ще 25 міст світу. Але авторитетний зарубіжний інвестор, здається, вже зробив свої висновки щодо нашої держави. І навряд чи його переконають зустрічі чи презентації. Леннарт Дальґрен, колишній директор всесвітньо відомої шведської меблевої компанії IKEA, так пояснив, чому його фірма досі тут не працює: «Україна – суцільно корумпована країна. Я зустрічався і з Кучмою в 2004 році, і з усіма українськими прем’єр-міністрами по кілька разів, і з Ющенком, коли він став президентом, і нещодавно з Януковичем. І всі вони заявляли, що хочуть нам допомогти. Але нам не вдалося домовитися. Тому що в системі IKEA немає коштів на підкуп. Зрозуміло, проблема не тільки в президентах чи прем’єрах, а й у місцевих чиновниках. Та з якого це дива земля в Києві коштувала б утричі дорожче, ніж у Москві чи Лондоні?»
На фінансування Держнацпроекту торік бюджетом було передбачено 1,15 млрд грн. З них лише на утримання чиновників відомства – 31 млн грн, на формування позитивного інвестиційного іміджу України – 47 млн грн. Решта коштів мала бути спрямована на втілення національних проектів. Наскільки ефективно вони реалізуються, читач може зробити висновки сам.
Матеріал підготовлено за сприяння SCOOP – міжнародної програми підтримки журналістських розслідувань.
ВЛАДИСЛАВ КАСЬКІВ: МИ ВВАЖАЄМО РЕАЛЬНИМ ЗАЛУЧЕННЯ $10 МЛРД ІНВЕСТИЦІЙ В НАЦІОНАЛЬНІ ПРОЕКТИ У 2012-МУ РОЦІ
У.Т.: На якій стадії реалізації проекту LNG-терміналу? Коли буде розпочато безпосередні роботи по його будівництву?
– Зараз ми на фінальній стадії підготовки техніко-економічного обґрунтування проекту, який здійснює іспанська компанія «Socoin». Це підрозділ «Fenosa Group». Іспанія – найбільший постачальник скрапленого газу в Європі, у них найбільше компетенції. За два-три тижні ми матимемо підсумки техніко-економічного обґрунтування, які дадуть нам відповідь на питання локації терміналу, найбільш ефективної економічної моделі, вартості і основних параметрів, які є ключовими для інвесторів. Бо, як відомо, цей проект реалізується за моделлю державно-приватного партнерства, де приватному партнеру у майбутньому відводиться мажоритарна частка. Він буде володіти приблизно 75% акцій цього терміналу. І це означає, що проект буде реалізовуватися не за бюджетні кошти, тобто кошти вчителів, медиків. А за кошти приватних інвесторів, що будуть спрямовані в економіку. Думаю, що в кінці березня ми вже оголосимо інвестиційний конкурс за підсумками, яким буде визначений партнер чи група партнерів, які будуть брати участь в спорудженні терміналу. А сам період будівництва – має тривати три роки. Так передбачає технологія. І відповідно до парафованих документів із вже згаданими постачальниками газу, ми розраховуємо на початок постачання у 2015 році.
У.Т.: Що заважало провести підготовчу роботу швидше?
– Це технічно неможливо, бо період розробки техніко-економічного обґрунтування ми зробили максимально коротким. Він складав 120 днів. Ніхто і ніде в світі швидше це не робив. Це – максимально короткий термін. Потім інвестиційний конкурс. Він природно має тривати хоча б два місяці. Період будівництва це технологічний процес, який також, на жаль, не можна скоротити.
Читайте також: LNG-термінал – питання національної безпеки України
У.Т.: Чому розмови про реалізацію LNG-терміналу активізуються лише в моменти загострення газових переговорів з РФ?
– Це природна тенденція. Цей проект є реальним проектом диверсифікації та альтернативи постачання газу в Україну. І, звичайно, коли загострюються стосунки з нашим монопольним постачальником, то відразу виникає дискусія з цього питання. Але оскільки це Національний проект, то в нього особливий статус, визначений президентом. Є й інші проекти з диверсифікації енергії: розробка сланцевого газу, метану, теплозбереження в комунальній сфері й інші проекти з альтернативної енергетики. Розробка всього цього пакету проектів з міністерством енергетики йде дуже активно, і ми дуже близькі до того, щоб вже найближчим часом формалізувати всі рішення по реалізації стратегії енергетичної незалежності України.
У.Т.: Чи не свідчить це про те, що у разі досягнення того чи іншого тимчасового компромісу з Газпромом, реалізація цього важливого для диверсифікації енергопостачання проекту може бути припинена?
– Я маю два коментарі до вашої тези. По-перше, президент чітко сказав, що всі національні проекти мають бути реалізовані. І оскільки за ініціативи президента вони набули статусу національних, вони не можуть розглядатися як маніпулятивний інструмент. Вони будуть реалізовані. Що ж стосується мене особисто, то я вважаю, що за будь-яких обставин проект по будівництву LNG-терміналу має бути реалізований. Це питання стратегій, і поки не буде альтернативи російському газопостачанню, у нас не буде нормальних стосунків з Росією і не буде справедливої ціни. Це питання навіть не вартості чи рентабельності проекту, а питання стратегічного рішення, яке дозволить нам будувати нормальні ринкові, прагматичні стосунки з нашими сусідами. Допоки немає альтернативи, ціна на газ завжди буде політичною, а не ринковою.
У.Т.: Чи є якесь просування у видобутку сланцевого газу із залученням західних компаній, з якими укладались угоди під час попереднього газового загострення у серпні-вересні минулого року?
– Цей проект перебуває в компетенції міністерства енергетики, бо він не є національним. Але оскільки ми дуже тісно працюємо з міністерством енергетики, то я часто спілкуюсь з керівництвом міжнародних енергетичних компаній. І в принципі, всі з ким мені доводилось спілкуватись, висловлюють задоволення тим процесом, який йде. Є звичайно і проблеми, бо в цьому році ми вперше за весь період незалежності України відкрили свій внутрішній ринок для міжнародних компаній. І це новий досвід для України, лібералізація енергетичного ринку в такому масштабі відбувається вперше. Але процес йде активно. Як відомо, 21 компанія бере учать в цьому процесі, відбуваються тендери, конкурси між різними міжнародними компаніями. І я можу засвідчити високий інтерес міжнародних компаній до розробки сланцевого газу в Україні.
У.Т.: Напередодні новорічних свят було авансовано початок реалізації проекту «Повітряний експресу», але будівництво залізниці з Борисполя до Києва досі не розпочато. Коли «Повітряний експресу» почне працювати?
– 26 грудня відбулась офіційна церемонія початку фінальної стадії проекту – будівництво швидкісного залізничного сполучення між аеропортом Бориспіль і Центральним вокзалом Києва. План реалізації проекту передбачає 18 місяців від початку будівельних робіт.
У.Т.: Фінансування проекту здійснюватиметься за рахунок китайських кредитів, але під державні гарантії України…
– Одним з партнерів по єдиному національному проекту «Повітряний експрес» є Ексімбанк Китаю. Такого ефективного контракту як з «Повітряним експресом», з точки зору відсотків по кредиту, і я це відповідально кажу, в Україні ще не було.
Читайте також: Влада будує «потьомкінські села» до Євро-2012
У.Т.: Але це кредити під державні гарантії. При цьому китайський кредит буде освоювати також китайська компанія. Чи можна в такому випадку вести мову про те, що нацпроекти справді сприяють повноцінному залученню іноземних інвестицій?
– Звичайно, це типова форма. У нас просто за весь період радянської моделі управління склалося абсолютно викривлене розуміння поняття «державні гарантії». У нас вважається, що якщо це державні гарантії, то по них має обов’язково наступити гарантійний випадок, по якому держава обов’язково має виплачувати забов'язання за тих, кого вона гарантувала. Насправді ж, це – підвищення інтересу інвесторів до внутрішнього ринку, бо збільшується безпека їхніх коштів, і вони охоче фінансують проекти. Але по цих коштах ніколи не має наступати гарантійний випадок, вони мають функціонувати як звичайний інвестиційний проект, який генерує прибуток, покриває видатки на своє утримання, на погашення кредитних забов'язань. Будь-яка з міжнародних компаній що, наприклад, будує завод в Україні, рідко використовує свої власні кошти. Вона залучає, як правило, банківський ресурс, кредит під конкретний проект.
У.Т.: Чи виявляє китайська сторона реальний інтерес ще до якихось національних проектів в Україні і на яких умовах? Це знову будуть кредити під держгарантії?
– Зараз ми говоримо про партнерство з Китаєм в рамках одного національного проекту, але можливо, перелік буде розширений найближчим часом. Вони вже задекларували свій інтерес до сільськогосподарських та інфраструктурних проектів, наприклад, будівництва доріг. Ми зараз активно ведемо консультації з китайською стороною щодо того, аби приватні компанії почали працювати на нашому внутрішньому ринку. І щоб розпочати реалізовувати проекти без державних гарантій. З точки зору державного стратегічного бачення нам критично був необхідний серйозний проект партнерства з Китаєм, бо він відкривав ворота до співпраці з цією країною, на сьогодні однією з наймогутніших економік в світі. За цими коштами приходять інші державні і приватні компанії, вони починають цікавитись українським ринком, вони починають його розуміти. Це для них знакова подія, яку слід розглядати ширше, ніж реалізацію окремого проекту.
У.Т.: З ким ще крім Китаю ви зараз співпрацюєте?
– Ми розраховуємо на співпрацю з традиційними інвесторами. Це ЄБРР, інші міжнародні фінансові організації. Це також співпраця, яку останнім часом розвинув український президент в азійсько-тихоокеанському регіоні: це Японія, В’єтнам. Окрім того, це арабські країни.
У.Т.: І які орієнтири по обсягу залучення іноземних інвестицій в рамках нацпроектів на 2012 рік?
– Ми вважаємо, що реально розраховувати на $10 млрд в цьому році. Без радикального збільшення зовнішнього ресурсу про успіх реформ говорити дуже важко. І щоб змінилися ситуація в Україні, хоча б три роки поспіль потрібно залучати по $15 млрд щороку.
Ми вважаємо, що всі національні проекти мають дати результат. Вони вже будуть на тому етапі, коли справа дійде до переговорів з інвесторами і підписання контрактів. Ми вважаємо, що цього року біля $3-3,5 млрд можуть бути законтрактовані в рамках національних проектів. Ще орієнтовно ;2 млрд – від міжнародних стратегічних партнерів можуть бути залучені за допомогою сервісу «Єдине інвестиційне вікно», яке запрацювало з грудня 2011 року. І решта – через традиційні ринкові механізми і процеси. Ми також ведемо інформаційну кампанію за кордоном щодо економічних можливостей України. Все це обов’язково дасть свої результати.
Читайте також: Природа відносин у владі веде до зволікання реформ чи до викривлення їхньої суті