Як змінилася політика Індії щодо України з 2014 року?
— Гадаю, ми дуже чітко показуємо, що Україна є нашим важливим партнером у Європі. Звісно, моя країна перебуває у складній ситуації через відносини Росії й України. Москва — той партнер, якого Індія поки що не може ігнорувати. Майже 60% військових поставок і багато іншого в атомній і цивільній індустрії пов’язані зі співпрацею із РФ. Тож, звісно, важко порівнювати рівень відносин із Росією та Україною. Хоча ми визнаємо, що ваша держава в контексті площі, населення і промисловості має потенціал стати важливим центром Східної Європи. Тому Індія прагне розвивати наявні відносини. Слід згадати, що Індія відкрила посольство в Києві в 1992 році, відразу після розпаду СРСР. І відправила туди посла. Отже, у цьому сенсі, гадаю, Індія визнає важливість України. Хоча нам не вдалося поглибити співпрацю, яка приносила б дивіденди.
Індійська економіка — це насамперед приватний сектор, і він не залучений глибоко в український бізнес. Україна й Індія повинні якось знайти спільну мову для співпраці на рівні підприємців. Бо якщо бізнес обох країн не співпрацює між собою, вибудувати тривалу співпрацю складно.
Як, на вашу думку, можна вибудовувати таку співпрацю? Чи повинна держава сприяти цьому згори?
— Гадаю, держава має бути до цього залучена, бо в нас є небагато інформації про можливості в Україні, і навпаки. Думаю, середній і навіть великий український бізнес мало знають про Індію. А провадити справи в Індії навіть сьогодні складно. У нас багато бюрократії. Більшість людей за кордоном знають про такі труднощі й не хочуть глибше пізнавати нашу країну. Водночас я впевнений, що в Україні є величезні можливості, про які індійці не знають. Україна розвиває тісні відносини з Китаєм. Не розумію, чому Індія не може розвивати співпрацю в деяких схожих напрямах, як-от авіація, виробництво сільськогосподарської продукції чи утримання портів. Є різні види діяльності, до яких міг би бути залучений індійський приватний чи державний бізнес. Але певну роль у цьому мають відіграти уряди. Зокрема поінформувати громадськість своїх країн.
Читайте також: Індія: тривкий консенсус
Від початку незалежності жоден індійський прем’єр не відвідував Україну (Індія — парламентська держава, тому вся виконавча влада перебуває в руках прем’єр-міністра. — Ред.). Востаннє український президент відвідував Індію в 2012 році. Чому ми маємо таку ситуацію із відносинами на найвищому політичному рівні?
— Одна з причин полягає в тому, що в Україні нині дуже складний час. Я не хотів би називати це нестабільністю, але можу сказати про високу політичну активність. Індійському прем’єрові було б дуже складно приїхати до Києва, зустрітися з пресою й повністю уникати питань. Схоже відбувалося з українського боку в часи президентства Петра Порошенка. Він переймався інишими проблемами. Індія не була для нього важливою. Він, імовірно, поїхав би до Пекіна, але не поїхав би до Делі. Урешті-решт, дії держав продиктовані національним інтересом. Якщо у вас ближчі відносини з конкретними країнами (США, Китаєм чи країнами ЄС), імовірно, що ви й далі їх розвиватимете. А інші країни залишатимуться периферійними. Нині Індія для України є периферійною країною. Делі ще має розв’язати чимало внутрішніх викликів, переш ніж розпочне відігравати свою роль на міжнародній арені. Зараз Індія вважає себе великою державою, але насправді їй для цього ще слід зробити кілька кроків.
Яка позиція Індії щодо українсько-російської війни?
— У 2014 році тодішній індійський радник із національної безпеки (Шівшанкар Менон. — Ред.) у розмові з журналістом щодо конфлікту в Україні заявив, що «це велика проблема, але правда також те, що Росія має певні легітимні інтереси». Він не говорив, що Росія права щодо окупації Криму, але мав на увазі, що всю цю проблему в Україні буде важко розв’язати без Кремля. Фактом є те, що Делі не хоче займати чиюсь сторону. Але небажання Індії це робити не означає, що вона підтримує Росію. Водночас треба мати на увазі ще дещо: рівень відносин із РФ такий, що Індія, якщо їй доведеться обирати між Києвом і Москвою, буде змушена обрати Росію. Але, на щастя, ми не в такій ситуації. Тому наразі Індія намагається розвивати добрі відносини з Україною також. Але є кілька перешкод, які слід усунути. Хоча навіть сьогодні деякі індійські бізнесмени використовують українські порти, щоб відправляти свої товари до Європи.
Читайте також: «Моді-фікація 2.0»
На початку нашої розмови ви кілька разів згадали про те, що Україна розвиває тісні відносини з Китаєм. Саме таким є зараз в Індії бачення цих відносин?
— Є сильне відчуття цього, бо Пекін намагається розвивати відносини з вами у сфері авіабудування. Також відомо, що КНР широко інвестує в сільське господарство в Україні. Один із напрямів, де Індія може розвивати співпрацю з Києвом і не конкурувати з інтересами Китаю, — це, мабуть, фармацевтика. Індія має досвід виготовлення чи не найдешевших ліків у світі. Наша країна є найбільшим виробником вакцин. У час коронавірусної хвороби це дуже важливо. Така співпраця могла би мати хороші перспективи. Я знаю, що дешеві складні ліки потрібні всьому регіону Східної Європи. Якби була співпраця, яка вилилася б у будівництво індійськими бізнесменами кількох фармацевтичних заводів в Україні, від цього міг би виграти весь регіон.
Як Індія розвиває свою політику щодо України після 2014 року? Чи дивиться на неї крізь призму позицій Росії, ЄС та інших гравців?
— Індія дивиться чітко з позицій власного інтересу. Це можливість для української та індійської еліт налагодити співпрацю. Але уряди мають бути каталізаторами цього процесу, вони мають посприяти розвитку співпраці. Я знаю, що індійська Торговельна палата робить дещо у цьому напрямі, зокрема її делегація перебувала в Києві. Можливо, у цьому напрямі слід працювати інтенсивніше. Гадаю, ефективним міг би стати обмін делегаціями журналістів. Нещодавно в нашому офісі (аналітичного центру ORF. — Ред.) я зустрічався з журналістами із ЄС, Росії, Великої Британії.
Тому якщо організувати групу з 10–12 журналістів, вони матимуть певне розуміння того, як Індія розвивається, яка в неї культура тощо. Так само індійські журналісти після відвідання Києва, Львова, Одеси приїхали б і написали би про все побачене. Такі заходи дуже важливі. Гадаю, Індія навіть була б готовою знайти на це гроші, але ініціювати такі заходи має Київ. Україна нині не є найбільшою країною на радарі Індії. І на це впливає багато факторів. У нас зараз інтенсивно погіршуються відносини з Китаєм. Є й інші проблеми. Тому ініціатива має бути з боку української сторони.
Читайте також: Ґанді на пропускному пункті
Чи співпрацює ваш аналітичний центр із українським посольством у Нью-Делі? Чи були ви на заходах посольства й навпаки — чи запрошуєте представників на свої?
— Ми запрошували посла на деякі події в нашому офісі (аналітичного центру ORF. — Ред.) Пам’ятаю, як два чи три роки тому посол України був на обговоренні російсько-українського конфлікту. Щодо запрошень із боку вашого посольства, то я, можливо, багато чого не знаю, оскільки частіше запрошують мого керівника. Ми завжди раді бачити українських дипломатів на своїх заходах. Утім, інституційно наші відносини досить слабкі.
——————-
Нандан Уннікрішнан — керівник відділу досліджень Євразії одного з найбільших аналітичних центрів в Азії Observer Research Foundation (ORF). Випускник університету ім. Дж. Неру (Нью-Делі). 15 років працював журналістом найбільшої новинної агенції Індії Press Trust of India, зокрема три роки очолював московське бюро. Також працював на телебаченні, а з 2004-го приєднався до ORF.
Автор трьох книжок: «Нова ера: індійсько-російські відносини у XXI столітті» («A New Era: India-Russia Ties in XXI century», 2014), «БРІК у новому світовому порядку: перспективи Бразилії, Китаю, Індії та Росії» («BRIC In the New World Order: Perspectives from Brazil, China, India and Russia», 2010) та «Тенденції російсько-китайських відносин: наслідки для Індії» («Trends in Russia-China Relations: Implications for India», 2015).