Інший бік
Офіційно акція має розпочатись лише за дві години, о шостій. Однак над центральною площею країни вже майорять прапори. Потроху збираються люди. «Покращення, та не сьогодні. Покращення, та не для нас, – декламує власний вірш пані з букетом помаранчевих троянд. – …І президент – наш ананас».
«Тоді, вісім років тому, мені тричі поступилися місцем у маршрутці! – поринає у спогади про часи революції літня жінка. – А я ж була молодшою… Зараз не поступаються. Люди тоді інакше поводились».
Міліціонери тим часом роблять свою справу – щільно огороджують підступи до монумента Незалежності. Цьому, зокрема, є просте пояснення – на майдані саме встановлюють новорічну «йолку».
Голова ГО «Луганці» Сергій Коваленко переконує півтори сотні присутніх: сьогоднішня акція має бути безстроковою, має стати початком нового протесту, головною вимогою якого буде відставка уряду Азарова. Ніхто наче й не проти.
«Наливаймо, браття, кришталеві чаші, – співають люди. – Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали голівоньки наші…»
З іншого боку вулиці, біля Головпоштамту, теж збираються мітингувальники. Правоохоронці просять присутніх перейти туди, однак це призводить лише до штовханини та образ у їхній бік. «Дебіли!» – вигукує міліціонерам один із протестувальників. «Вони не винні, – заперечує інший. – То все один головний дебіл…»
«Тут має бути півдержави…», – хитає головою сивий чоловік. Та йде собі чи то на інший бік Хрещатику, чи то додому.
За півгодини суперечок у натовпі з'являється козак із «того боку». Він просить людей приєднатись до решти. «Якщо буде кілька отаманів – діла не буде!» – терпляче пояснює гість під вигуки «Провокатор! Йди звідси!». Зрештою, слово бере поетеса з трояндами: «А давайте сходимо. Якщо там недобре, повернемось сюди…»
Люди рушають до Головпоштамту.
На похоронах
Тут на них вже чекають близько 500 осіб. «Почну, як завжди… Любі друзі! – Усміхаючись, мовить керівник Коаліції учасників Помаранчевої революції Сергій Мельниченко. – Ми сьогодні не святкуватимемо. Не влаштовуватимемо святкових танців. Бо не можна робити такого на похоронах…»
Трохи бадьоріше виступає Микола Коханівський. «В той час ми формувалися як нація, – згадує він 2004 рік. – Ми не довели до кінця того Майдану… Але не наша в тому провина! Я вірю в чергову революцію. Ми повалимо цю систему і цю банду!»
«Дуже прикро, що опозиція офіційно не приєдналась до мітингу», – кажуть з імпровізованої трибуни – парапету. «Та пішли вони…», – відгукується натовп.
Однак ті, хто виступає, говорять про різне. «Першою «тушкою» в Україні став Ющенко, який зрадив всю революцію», – наголошує Олександр Бригинець. «Київ не приймає окупантів, – розмірковує про перемогу опозиції на столичних мажоритарних округах «голос Майдану» Євген Нищук. – Ми хочемо, щоб на цій землі поважали український народ!»
Людей стає дедалі більше. Однак легку ейфорію та заклики до нової революції «тут і зараз» швидко вгамовує Мельниченко: «Нас тут лише півтори тисячі. Хочете висувати ультимативні вимоги?! Нас півтори тисячі! Соромно, що нас стільки зібралось!»
Кожен із присутніх, переконаний він, має не «співати пісень» і закликати «до зброї», а брати на себе відповідальність, серйозно готуватись до нової революції та готувати до неї інших – «10, 50, 100 осіб» кожний.
Над натовпом поруч із державними стягами, партійними прапорами та знаменами з портретом Юлії Тимошенко майорять «зірки та смуги» США. «Бо американський народ підтримує Майдан!» – пояснює несподіванку чоловік, що тримає прапор.
«Ми не програли, – каже тим часом у мікрофон Ігор Мазур. – Програли ті, хто стояв на трибуні!»
Наостанок Микола Коханівський пропонує встановити намет: «Аби принаймні щось зробити».
Міліція з народом
Правоохоронці, попри заборону «обживатись» у центрі міста, спокійно реагують на появу намету в натовпі. Жовтий тент встановлюють біля Головпоштамту, вкривають прапором КУПР… Та «він, бентежний, просить бурі» – вже за 10 хвилин люди вирішують, що намет має стояти по інший бік вулиці.
«Беркут» зі швидкістю світла перекриває підземний перехід. Натовп, несучи намет, поспішає до проїжджої частини. Беркутівці вишикуються вздовж неї. У сутичці бійці спецпідрозділу відбирають у протестувальників намет, встигають когось «запакувати» і штовхнути на землю журналістку. Відтак ледь не всю наступну годину відбуваються затримання, дрібні зіткнення з охоронцями правопорядку та розмови з ними ж. Ситуацію із затриманими, яких щонайменше шестеро, намагається вирішити Юрій Кармазін. «Покличте своє керівництво!» – півгодини вимагає політик із червоною трояндою у руках. «Беркут» мовчить, вдивляючись у далечінь.
Активісти закликають людей їхати до РВВС. Втім, абсолютна більшість присутніх, а їх уже близько 200, залишається на площі. Хтось збирається додому, хтось навпаки тільки підходить. «Це не те, що я сподівався побачити, – коментує ситуацію киянин Микола. Він щойно завершив роботу, та відразу побіг на Майдан. – Я розумію, що люди розчаровані, однак…»
Свободу не спинити
Біля Шевченківського райвідділу міліції зібралося до 20 осіб. Хвіртка триметрової огорожі, що оточує будівлю, зачинена на замок. Всередину не пускають навіть журналістів.
«Які затримані? Я нікого не затримував!» – не втомлюється жартувати міліціонер у цивільному, що курить біля входу до будівлі. Отримати хоч якусь інформацію про людей у відділку, серед яких є громадянин РФ, тут взагалі неможливо. Не спрацьовують й спроби пройти у відділок, щоб «написати заяву».
«Тиждень як депутат, а вже слухавку не бере, – обурюється кимось один з присутніх, намагаючись викликати допомогу. – Всі вони такі…»
Майже опівночі біля райвідділу з’являється нардеп Юрій Гримчак. Правоохоронці ретельно вивчають його посвідчення, нервово бігають туди-сюди й телефонують комусь. Зрештою, Гримчак й, справді, потрапляє за огорожу.
За деякий час він виходить і повідомляє, що хлопців зараз відпустять. О 10-й ранку люди, яких звинувачують у непокорі працівникам міліції та дрібному хуліганстві, мусять з’явитись у суді.
Одним із перших з РВВС виходить росіянин Юрій Барабаш. «Задержали за переход дороги в неположенном месте, – називає він привід для затримання на політичній акції, доволі поширений, між іншим, у Росії.
Затриманих і далі поволі випускають, натомість до відділку «запрошують» Миколу Коханівського та Юрія Мельниченка. Останньому інкримінують «порушення порядку організації проведення мирного зібрання, що призвело до групового порушення громадського порядку», а це – до 15 діб.
На годиннику майже друга ночі. У відділку все ще лишається затриманий на майдані Незалежності екс-кандидат у народні депутати Мар’ян Ощанівський. Його вже відпустили, однак після спроби написати скаргу на дії міліції звільняти передумали. Разом з ним у неприступній фортеці залишається й Коханівський. До них їде адвокат.
«Вони погрітися просто зайшли, – пояснює десятці найстійкіших «веселий» міліціонер. – Як зігріються – вийдуть!»
Йде третя година ночі. Ощанівського з тяжкою бідою зробили, проте все ж таки випускають з відділку. Адже свободу, як-то кажуть, не спинити…