Юрій Макаров журналіст, телеведучий, ексголовред «Тижня»

Мистецтво можливого

25 Жовтня 2012, 12:20

Зазвичай я надто дратівливо реагую на різні апокаліптичні передбачення, бо прогнози ніколи не справджуються, а герой Гашека мудро стверджував, що ніколи не було так, щоб нічого не було. Цього разу все інакше.Якось, безумовно, буде, але як саме? 300 провладних голосів у новій Раді – не чиясь хвора фантазія, а цілковита ймовірність. Відтак наступні сторінки сценарію читаються без особливих різнотлумачень: остаточне підкорення національної економіки інтересам лічених олігархів на чолі з новим колективним – Сім’єю; остаточне закручування гайок за білоруським зразком; повна здача інтересів країни на догоду персональним інтересам вищезгаданих осіб; остаточна втрата незалежності – не лише фактична, а й номінальна, із супутнім розпадом держави. Гіпербола? Згущення фарб? Паніка? Якщо комусь так здається, хай звернеться по прецеденти в північному напрямку. Там теж не вірили своїм Кассандрам.

Читайте також: Чого українцям слід прагнути від нової Ради?

Три роки тому, коли цей сценарій тільки-но позначився, теж була розгубленість. Розумні й порядні люди так само вагалися, роблячи вибір із-поміж вельми недосконалих наявних кандидатів. Одна шанована лідерка думок сформулювала свою позицію приблизно так: вона не хоче принюхуватися, обираючи між двома купами гною. До політологічного тезаурусу додався неологізм «противсіхи», а розвинена бридливість зіграла з країною злий жарт, піддавши дальшим випробуванням усі п’ять чуттів людей і не з таким витонченим нюхом.

Моральні критерії інтелектуалів (як і будь-кого іншого), їхні суворі вимоги щодо політики не мають бути предметом глузування. Але є історичний час, і є контекст. Поза контекстом етичні шукання високочолих неодноразово перетворювалися на добрі наміри, котрими, як відомо, менш вимогливі люди із задоволенням мостять дорогу в пекло.

З електоральних соціологічних моніторингів відомо, що українці поставилися до наданого їм цього разу вибору без зайвого ентузіазму – себто адекватно пропозиції. Серед поширених серед громадян думок слід згадати одну: «Навіщо обирати між двох зол?» Утім, зрозуміло, що хтось когось усе одно вибере, – й тут мене раптом осяяло! Цим відкриттям я намагаюся ділитися впродовж останніх тижнів на кожному розі, інколи зустрічаючи розуміння: політика – територія зла.

Ще раз: політика – територія зла! Це, здається, не вимагає спеціальних доказів. Політикою рухають інтереси та амбіції. Її інструменти – примус та компроміси. Навіть бездоганно чисті люди, які іноді потрапляють у її силове поле, змушені толерувати ці неприємні речі. Це осередок гріха, де панує мистецтво можливого. Тож може йтися хіба що про більший чи менший ступінь зла, різну міру цинізму, агресії, апетитів. Я не мав якось змоги поговорити з Махатмою Ґанді, а от у Вацлава Гавела знахабнів і поцікавився, чи були вчинки в його політичній кар’єрі, якими він не пишається, але яких неможливо було уникнути? Президент (на той час уже колишній) відповів дуже швидко – ніби цього запитання чекав: «Так, але я через них шкодую». Уявляєте!

Серед дійових осіб українського політикуму щось не видно жодного Махатми Ґанді, жодного Вацлава Гавела, жодного Улофа Пальме. Але тільки на цій підставі бачиться зовсім нераціональним і нездарним віддавати свою країну на поталу кільком загальновідомим неситим хамам із перспективою перепродажу. Значно розумніше – ще й моральніше – свідомо і тверезо між двох зол обрати менше.

А що, схоже, така постановка питання перевертає проблему з голови на ноги! Я не брешу собі, я нікому не дурю мізки, я оцінюю наслідки, не самоусуваюся, не уникаю відповідальності, що дає внутрішнє право виголошувати дальші вимоги до «мого» меншого зла, а не безсило лаятися, нарікаючи на недосконалість людського матеріалу. Одне слово, у цьому є певний конструктив.

Це, так би мовити, загалом. А тепер стосовно поточного моменту: свідомий вибір меншого зла є водночас категоричною відмовою від більшого, яке вже давно перетворилося на абсолютне, буквально на «темний бік сили». Треба далі пояснювати, за кого я піду голосувати?

Позначки: