…Ще декілька хвилин тому Вадим Колєсніченко погрожував «панам із опозиції», якоюсь «комісією по протидії расизму», а зараз він в розірваній сорочці закривався від численних ударів цих самих «панів», скрививши лице від болю, страху та злості. Лупцювання ікони українофобії припинив лише голова бютівської фракції Андрій Кожемякін, який жестами боксерського рефері показав численним бажаючим «помацати» Колесніченка, що вже досить. Це стало останнім епізодом першої за довгий час серйозної парламентської битви, в якій перемогу здобула опозиція.
Протягом усього дня такий результат мовного протистояння виглядав вкрай малоймовірним. Протестувати під стіни Ради проти кількох законопроектів, що де-факто впроваджували двомовність, вийшло десь із тисячу людей. Досить непоганий як на нинішні часи показник – але всі вони були розпорошені на кілька окремих групок: «Свобода», «Українська партія», КУН та УНП, «Батьківщина», різноманітні громадські організації. Останні дві групки встигли навіть поштовхатися між собою, не поділивши місце напроти будівлі ВР. Громадські активісти за підтримки митців били в барабани й дуділи в футбольні дудки – вся їхня акція мала яскравий футбольний колорит. «Біло-сердечні» стояли мовчки, праві в мегафони намагалися перекричати один одного. Виглядало усе це вкрай непереконливо. Один з бютівців, подивившись на акції, захитав головою: «навіть за Юлю більше виходило…»
Читайте також: Білінгвізм породжує русифікацію
Ситуація всередині парламенту не надихала теж.За кількадесят хвилин до початку розгляду серії мовних законопроектів, скориставшись заминкою на трибуні, опозиціонери здійснили блискавичний марш-кидок до трибуни, в мить оточивши її та розгорнувши тематичний банер. До президії їм поки було зась – там вже давно зайняли позиції декілька найпотужніших бійців-регіоналів.
Після серії перепалок та консультацій з лідерами фракцій Володимир Литвин запропонував перенести розгляд мовних проектів. 1 голос «за», і той був від Олега Ляшка. Обидві сторони хотіли вирішити питання «вже сьогодні».
Обговорення законопроектів, головним з яких йшов під номером 9073, авторства Ківалова-Колєсніченка, йшло за повною процедурою: виступи авторів, питання від нардепів, виступи від профільного комітету, знову питання від нардепів і так далі.
Спочатку опозиціонери були цілком сповнені наснаги і не менше 20 хвилин, не збавляючи тону, скандували звичні «Банду геть!», «Ганьба!» та оригінальніші «Клоун!» на адресу Михайла Чечетова, та «Брехун!», що плавно перейшло в «Бидло!» на адресу Колесніченка. Згодом напруга і гучність гасел почала трохи спадати. Керівники фракцій ходили по залу, збирали міні-наради, говорили по телефону, кудись ненадовго виходили. Колєсніченко продовжував розповідати про «утиски російськомовних».
Читайте також: Що думає Венеціанська комісія про мовні ініціативи регіоналів
Підходила до кінця третя година блокади. Оживила обстановку заява одного з лідерів «тушок» Володимира Каплієнка, який рішуче засудив будь-які ініціативи регіоналів з мовного питання, викликавши гучні аплодисменти більшості опозиціонерів.
За збігом обставин дуже скоро з’явилася інформація про візит до парламенту Андрія Клюєва – неперевершеного майстра «переконувати» депутатів.
Опозиція, схоже, зрозуміла, що настав час для активних дій. Поки Колєсніченко розповідав про «націонал-фашистів серед опозиції», до мікрофону Литвина потягнулися декілька рук. Паралельно спікера збоку намагався атакувати Андрій Парубій. Опозиція сприйняла це як сигнал до загального штурму, зосередивши головний удар на вході в президію з боку урядової ложі. Почалася штовханина.
Литвин майже одразу закрив засідання через «ситуацію, що склалася». Але, схоже, мало хто його почув. Дальній від урядової ложі вхід до президії успішно обороняли троє регіоналів на чолі з професійним спортсменом Ельбрусом Тадеєвим, на іншій стороні синьо-білі почали поступово відступати.
Штовханина переросла в справжню бійку з розбитими головами, перекинутими ноутбуками, розкиданими паперами, вирваними мікрофонами, обірваними ґудзиками .
Читайте також: В парламентах яких країн найчастіше стаються бійки
Загону регіоналів під керівництвом Петра Цюрка та його вірних соратників ставало дедалі важче. Окремі націонал-демократи, майже мініатюрні порівняно з потужними регіоналами, сміливо лізли в гущавину подій прямо по столу спікера. Підмогу синьо-білі майже не отримували (меншість грамотно розсікла головні сили ПР і бійців у президії), а резерву в надрах парламенту вони не заховали.
У таборі опозиції також були постраждалі: бютівцю Миколі петруку розбили голову.
Бійка, що з моменту закриття засідання не мала особливого сенсу, потроху згасала, аж поки у центрі подій не з’явився Колєсніченко, який зайшов до опозиції в тил. Кілька опозиціонерів, на чолі з Іваном Стойком та Михайлом Волинцем витягнули його із загальної штовханини в урядову ложу. Одіозного нардепа лупцювали з усіх боків, особливо старався Іван Заєць, який будучи вдвічі меншим від Колєсніченка, постійно атакував його то знизу, то збоку.
Колесніченко намагався триматись, але надовго його б не вистачило. Врятувало його лише втручання Кожемякіна. Колєсніченка свої ж витягнули із зали від гріха подалі, певний час сторони, віддихуючись дивились одна на одну, потім регіонали залишили поле бою.