Серед рядів із іграшками можна блукати досить довго – і знайти цяцьку на свій смак і гаманець. Ціни варіювалися від цілком помірних до захмарних. Якість та оригінальність іграшок, до речі, також. Серед безумовних фаворитів глядачів – смішні мініатюри Ірини Єгорової. Всі її комахи мають виразний характер, здається, у кожної є своя історія: і у сумного жучка зі шматком торту, і в гусені, що здивовано дивиться на бадмінтонний воланчик.
А от якщо ви маєте змогу викласти 18 тис., то можете стати власником величезної шахової дошки з фігурами зайців-мушкетерів і гвардійців кардинала. Майстер Марія Зулей спеціалізується на текстильній ляльці. Довговухі на її стенді всюди – принцеса, садівник, зомбі, стриптизерка… Як каже пані Марія: «кожен може обрати собі до душі».
Дехто з авторів намагався виокремитися серед інших за допомогою оригінальної концепції творів. Біля стенду досить-таки звичайних ведмедиків з ґудзиками замість очей пропонувалося послухати історію про «проект секретної клон-лабораторії, що досліджує генетичні особливості мешканців Місяця». Інші намагалися спростити муки вибору відвідувачам, наприклад, оберегові ляльки з тканини було поділено за призначенням: лялька з однією косою – для дівчат, з двома – для заміжніх жінок, наповнені крупою – для охочих примножити свої статки.
На виставці представлені майстри не лише з України, є і представники інших країн. Під час спілкування з ними можна дізнатися про відмінності лялькового бізнесу у різних регіонах. Наприклад, лялькарка Свєтлана Рожнова з Москви зазначає, що у них, на відміну від Київських виставок, як правило, фотографувати не дозволяють – бережуть секрети виробництва від конкурентів.
А оскільки учасників було чимало, то і стилів виконання відповідно також – від стимпанку до солодкуватих ляльочок на кшталт дівчаток із малюнків Гапчинської. Стимпанк, щоправда, було представлено менше, однак він вирізнявся на загальному тлі ведмедиків Тедді та вишуканих принцес. Ведмедики, до речі, були найрізноманітніші. І сімейні пари класичних коричневих та бежевих кольорів у інтер’єрах, і сумні зелені одинаки, і пухнастики з натурального хутра.
Від кількості яскравих ляльок за якийсь час починає мерехтіти в очах, проте деякі запам’ятовуються, наприклад, лялька, зроблена Вікторією Цейтельман за мотивами фільму «Чорний лебідь»: дівчина з руками – чорними крилами і сумним виразом обличчя, задумлива лялька на гойдалці, єхидна Баба-Яга, «Кеннійська красуня» з папер-клею, біла-біла «Завірюха», «Той, що змінює світ»…
Чимало лялькарів використовують природні матеріали для своїх виробів – вовну, дерево, сіно. Іграшки з таких матеріалів приємні на дотик і доволі цікаво виглядають, однак є і свої нюанси. Наприклад, вироби із сіна, про які майже всі радісно кажуть: «о, це із соломи?», не можна тримати у вологих приміщеннях, позаяк почнуть гнити, а вовняні фігурки обов’язково мають бути доваляні, інакше можуть стати сніданком для молі. А як саме довалювати і ще багато інших творчих секретів, можна було дізнатися на майстер-класах, влаштовані на території виставки.
Крім майстер-класів, відвідувачів розважали подіями на сцені. Зокрема, виступала солістка Київського театру опери та балету Ірина Даць, було презентовано книжку Оксани Скляренко «Іграшковий дивосвіт», в якій детально розповідалося про способи створення ляльок і яку можна було зразу і придбати.
Єдине, що псувало казкову атмосферу споглядання прекрасного, – постійні нагадування по гучномовцю про заборону палити на території приміщення та попередження про «нечесних людей, які пропонують розміняти великі купюри», що перемежовувалися із закликами уважно стежити за речами…