На початку грудня Французька обсерваторія економічної кон’юнктури (OFCE) оприлюднила прогнози розвитку економіки на наступний рік: зростання ВВП до 7,1% після падіння на 9,5% у 2020-му. Експерти цієї структури наголошують: навіть якщо цифри видаються оптимістичними, допоки епідемію коронавірусної хвороби не подолано, про реальне оздоровлення економічної ситуації говорити рано. «Імовірність третьої хвилі пандемії, а відтак і нового карантину, залишається високою, — каже Мадлен, працівниця одного з французьких підприємств із пошиву одягу в місті Блуа. — Нашій фірмі поки що вдалося втриматися на плаву завдяки системі часткового безробіття: уряд виплачує 80% платні тим співробітникам, які змушені під час карантину залишатися вдома. До того ж оскільки ми експортуємо продукцію, то маємо до розпорядження спеціальні ваучери, щоб брати участь у салонах і презентаціях. Ваучер означає, що половину суми за участь у заході з презентації нашого товару бере на себе держава. Це відчутна допомога. Наша фірма втратила обіг, порівняно з минулим роком, лише на 10%. Без державної підтримки результат був би втричі гіршим».
Незважаючи на запровадження французьким урядом нового плану дій із перезапуску економіки, який передбачає різні форми підтримки вітчизняного бізнесу, експерти прогнозують, що ВВП країни в першому триместрі 2021 року все ж таки залишатиметься нижчим на 1,4%, ніж той, що був зафіксований в аналогічний період 2020-го. Насамперед через великі втрати в ресторанній галузі, сфері культурного життя й комерції. «Цей рік ми закінчимо на мінус 25%, — розповіла Тижню Карін Ґотьє, власниця невеликого кафе в одному з паризьких передмість. — Якщо в січні-лютому уряд вдасться до третього карантину, ми будемо змушені закритися».
Часткове безробіття, до якого вдаються нині чимало європейських держав, зокрема Франція, Італія, Німеччина, Велика Британія, Греція, Швеція та інші країни, є творчим запозиченням системи, яку першими запровадили німці, щоб подолати кризу 2008 року. Нині ситуація принципово інша в тому сенсі, що криза викликана не загальним станом економіки, а пандемією. Різні причини — то й інші ліки. Але сам принцип підтримки споживацької спроможності населення за рахунок державних субсидій, за оцінками спеціалістів, виявився «найкращим із поганих рішень», як каже Франсуа, власник малого підприємства на межі закриття. «Це — парі з дуже високими ставками, — вважає він. — Бюджет на наступний рік передбачає €6,5 млрд на підтримку механізму відшкодувань часткового безробіття. Цього року, через два карантини, було витрачено понад €30 млрд. Усе це позики, які потрібно виплачувати. Скільки часу розраховуватимемося за них? Як вплине цей борг на розвиток економіки, на державні програми з підтримки науки, мистецтва, освіти, медицини? Ми дізнаємося про це лише за кілька років».
Якщо у Франції системою часткового безробіття нині користаються 2,4 млн найманих працівників, то в Німеччині таких — 4,6 млн, у Великій Британії — 3,5 млн, в Італії — 4,3 млн. У Франції ця система допомогла вберегти від банкрутства десятки тисяч малих і середніх підприємств. Поки що. Адже згідно з оцінками фахівців Французької обсерваторії економічної кон’юнктури, наступного року хвиля закриттів і звільнень неминуча. Ідеться про втрату щонайменше 180 тис. робочих місць. Загалом наприкінці наступного року офіційне безробіття може сягнути 10,6%, після 9,5% у 2020-му та 8% у 2019 році.
Читайте також: Сценарій за Гашеком
У проєкції на звичайне, побутове життя це означає, що люди більше заощаджують та обережніше витрачають. Порівняно з торішнім передріздвяним періодом, споживання сімей знизилося на 15%. «Другий карантин — не такий жорсткий і брутальний, як був перший, — коментує цифру викладач економіки Сесіль Кайле. — Люди оговталися від шоку, адаптувалися до дистанційної праці, навчилися все, що можна, купувати онлайн і стали ощадливішими. Змінилася сама психологія споживання. Не факт, що ця нова стриманість зникне після того, як епідемію буде подолано».
Звичайно, програма часткового безробіття доступна лише відносно заможним країнам із більш-менш стабільною економікою. Вона тримається на великих позиках під державні гарантії. Франція, Німеччина, Британія можуть її собі дозволити: резерв міцності економічних систем іще залишає трохи простору для експериментів із великими кредитами. Біднішим країнам важче й позичати, і віддавати. Але сам механізм персоналізованої солідарності вартий уважного дослідження. За бажання він міг би зазнати скромніших реінкарнацій, можливо, на місцевому або приватному рівні, як лабораторія економіки майбутнього.