Вася Ложкін має більше ніж 9 тис. друзів у своєму блозі в Живому Журналі, які потім вірусним способом поширюють його роботи на весь постсовєтський інтернет-простір. Тижню вдалося поспілкуватися з художником, коли він завітав до Києва.
У. Т.: Як ви почали малювати?
– Я працював на сміттєзвалищі і якось знайшов величезний рулон паперу. Відрізав від нього шматки, малював на них страшнючі сюжети і пришпилював ці картини булавками до стіни. Потім кликав своїх друзів на них подивитися.
У. Т.: Але відомим ви стали завдяки інтернету. Як це сталося?
– Я досить дрімуча людина. І в інтернеті почав сидіти аж у 2005-му. Через кілька років завів блог у Живому Журналі. Побачив, що юзери щось малюють, викладають, і став також розміщувати свої роботи. Людям вони сподобалися, і ті почали їх перепощувати.
Читайте також: Жлоб-арт: найправдивіший арт в Україні
У. Т.: Як би ви окреслили свій стиль?
– Містична карикатура. Я ж містик. Насправді не знаю. Не маю художньої освіти і на живописі не знаюся.
У. Т.: Чи можна ваші роботи інтерпретувати як критику російського суспільства? Чи це просто ваш деміургічний світ, який нічого спільного з реальністю не має?
– Я б це критикою не назвав. От бачу що-небудь, як і всі люди. Дивлюся своїми очима на світ, враження залягають на підсвідомості, а потім якось відображаються в роботах. Тобто це не є прямим відображенням реальності. Це щось таке, як сон. Ось, наприклад, пропрацювала людина цілий день з відбійним молоком, а потім він їй сниться. Я не ставлю перед собою завдання щось висміяти чи покритикувати. То просто моя хвора уява.
У. Т.: Якщо якось спробувати символічно інтерпретувати ваші роботи, то що означають усі ці герої: коти, бабусі й алкоголіки?
– Вони нічого не символізують узагалі. Якщо бабуся, то це бабуся, якщо заєць, то заєць. Звичайно ж, я наділяю їх певними характерами. Зображаю їх злими, веселими, п’яними. То навіть радше не характери, а межові стани: гнів, ейфорія, оргазм. А ось уже символічна інтерпретація – то справа глядачів. Нехай вони будуть співавторами, нехай самі тлумачать мої роботи.
У. Т.: Чим Кобилозадовськ Васі Ложкіна відрізняється від Солнєчногорська Алєксея Кудєліна?
– Кобилозадовськ – вигадане місто. Там живуть міфічні персонажі. Це місто має багато провінційних властивостей, бо я також живу в провінції. Приміром, є містичний Кітєж, святе місто, яке, за легендою, пішло під воду, коли його оточили татари. А Кобилозадовськ – антипод Кітєжа, таке собі веселе пекло.
У. Т.: Кого вважаєте своїми вчителями?
– Мабуть, найбільше враження на мене справили «Мітьки» (Петербурзькі андеграундні художники. – Ред.). Ще в школі відкрив журнал «Юность» і побачив там їхні роботи. Я зрозумів, що це круто, і також захотів так малювати.
Читайте також: «Стиляжний» спосіб життя молоді в СРСР був формою соціокультурного протесту
У. Т.: Крім вас і згаданих «Мітьків» є також Ніколай Копєйкін – своєрідна течія в російському мистецтві. Наскільки вона популярна?
– Мені важко сказати про всю Росію, оскільки я живу в інтернеті. Так, заробляю собі на життя творчістю, люди готові платити за це гроші, тому, мабуть, така творчість популярна. Спілкуюся з багатьма людьми і бачу, що їм той стиль подобається.
У. Т.: А чи існує художній бренд «Вася Ложкін» поза інтернетом? Чи робили ви якісь виставки?
– Я не раз брав участь у колективних виставках, це драйвово й весело. Пробував влаштовувати персональні виставки, але в мене це не виходило. Щоб їх робити, треба мати багато картин, а в мене їх немає. Коли малюю картину, викладаю її в мережі, з’являється покупець, і я продаю. Ну і це треба з кимось домовлятися, кудись возити свої роботи… Нині ХХІ століття, усі ходять тепер із всілякими смартфонами й планшетами, тому виставки у моєму випадку не дуже потрібні.
У. Т.: Ваші роботи досить популярні на постсовєтському терені, а чи користуються попитом вони деінде?
– Гадаю, не дуже. Вони спрямовані на постсовєтський менталітет. На всіх картинах є якісь написи. Навіть якщо їх перекласти англійською, втратять сенс. У мене були покупці з-поза меж колишнього Совєтського Союзу, але не думаю, що я там популярний.
У. Т.: Чи вважаєте себе контркультурним художником?
– Так, звичайно. От є якісь течії в мистецтві, угруповання, а я не можу себе зарахувати до якогось із них. Не рвусь у жодні галереї чи музеї. Більша частина моєї аудиторії не є мистецтвознавцями, це звичайні користувачі інтернету. Вони просто бачать мої роботи, кажуть: «О, круто!» – і перепощують на свої сторінки.
У. Т.: Окрім малярства також займаєтеся музикою. Розкажіть, будь ласка, про концепцію вашого проекту «Ебонітовий колотун».
– Коли ми спочатку зібралися, то вирішили грати хард-кор, але в нас не вийшло, оскільки половина гурту – джазові музиканти, тому зараз граємо панк-джаз. Це молода команда. Ще не записали жодного альбому. Поки що зробили два кліпи і дали кілька концертів.
У. Т.: Як ви ставитеся до нинішньої ситуації в російській політиці?
– Зараз дуже модно займатися політикою, але я немодний. Політика – це як релігія, тому є дуже багато фанатиків, з якими неможливо говорити. Є набагато цікавіші речі, наприклад, людські стосунки: між чоловіком та дружиною, дітьми і батьками, між друзями. Вони були завжди і будуть завжди. Ось це мені цікаво.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Вася Ложкін (справжнє ім’я Алєксєй Кудєлін, 1976 р. н.) – російський художник, музикант, блогер. За освітою юрист. Став відомим завдяки викладанню робіт в інтернеті. На його честь названий гурт «Вася Ложкін рок-н-рол бенд», сам Кудєлін – учасник команди «Ебонітовий колотун».
Читайте також: На нерві часу