Дивлячись виступ президента Зеленського у вашинґтонському Капітолії, насичений численними посиланнями на американську історію, я пригадав фільм 1939 року «Містер Сміт вирушає до Вашинґтона» режисера Френка Капри, який вважається одним із навидатніших фільмів в історії американської кінематографії. Передчуваю, що візит містера Зеленського і його промова в Конгресі також увійде в аннали американської історії.
Коли 2019 року моя київська сусідка, розгублена серед передвиборчих перегонів, запитала в мене, за кого їй голосувати, я відповів: «це ваші вибори, але я б не голосував за кота в мішку», думаючи про Зеленського. Не знаю, за кого зрештою проголосувала моя сусідка, але я тоді вважав, що Порошенко буде кращим вибором. Моя освічена донька — цінована політологиня — на питання знайомих радників президента Порошенка спокійно відповіла, що зважаючи на результати досліджень, які вона роками проводила в Україні, вона не бачить шансів на перемогу Порошенка у виборах. Виявилося, що вона мала слушність, зрештою, не вперше (читайте нещодавно видану книжку Olga Onuch & Henry E. Halle The Zelensky Effect).
Читайте також: Перемовини з ведмедем. Хто чекає на поразку України і як протистояти їм на дипломатичному полі
Я сприйняв Зеленського у якості президента як даність і з приязною відстороненістю спостерігав за його діяльністю. Тоді мене дивував не так феномен вибору Зеленського, а радше позиція української еліти, яка у своїй більшості прийняла опозиційну роль до цього несподіваного вибору суспільства. Я навіть написав фейлетон, присвячений еліті. «Еліта: ліфчики, труси та інша спідня білизна?» (Тиждень №38 (618) від 18 вересня 2019 р.), а в ньому:
«Отже, я сформулював сам для себе принцип, що під час недавньої політичної зміни українські інтелектуальні еліти ошукали нас. Ошукали найпростішим із можливих способів: хибно оцінили суспільні настрої, потім поставили хибний діагноз, а в своїй помилці вирішили звинуватити так звані маси. Оті магічні 73%, які голосували не так, як мали б.
Не можна бути елітою супроти суспільства, тож ми маємо, власне, просто клінічний приклад образи еліти на так звані маси. Політична еліта повинна знайти способи результативного впливу на мислення, а зрештою й поведінку суспільства, щоб або утвердити свою «елітарність», або — згідно з теорією циркуляції еліт — віддати її новій еліті».
З 2019 року ситуація кардинально змінилася, але не факт, що змінилася українська інтелектуальна еліта, яка досі не спроможна критично поглянути на себе.
Ймовірно, українській еліті потрібно більше часу для глибоких рефлексій, шкода, що це відбувається в момент великого випробування — російської агресії.
Ось підбірка відгуків, як бачать містера Зеленського еліти вільного світу, не засліплені гнівом мислячі люди, прихильні до України.
Читайте також: Інакший український народ
Варшавська Gazeta Wyborcza пише так :
«Історична подія, натхненні слова, аплодисменти стоячи. Візит Володимира Зеленського у Вашинґтон важко описувати без гучних слів і без скочування в пафос. Бо воно має виняткове значення, як не подивися — і символічній площині, і в матеріальній.
Це перший закордонний візит Зеленського з початку війни в Україні. Здійснений на його умовах. Цей візит показує силу й незламність президента України. Нагадує, що те, що відбувається біля самого польського кордону, це не локальний конфлікт. «На кону — безпека всього Заходу, бо війна, що триває вже понад 300 днів — це глобальний конфлікт».
CNN International:
«Виступ президента України Володимира Зеленського на спільному засіданні Конгресу в середу ввечері став політичним тріумфом. Це була найбільш вражаюча промова перед Конгресом і американською громадськістю за багато років. І вона була переконливою, якщо брати за ознаку цього неодноразові овації публіки.
Мета Зеленського була очевидною. Подякувавши Конгресу та адміністрації Байдена, він сподівався не лише продемонструвати вдячність своєї нації, але й забезпечити продовження американської підтримки боротьби України з Росією»
Консервативний британський The Spectator :
«Окрім оплесків, у промові Зеленського було висвітлено більш важливий момент, який президент Байден давно мав донести до американської громадськості, але ніколи не зробив. Зеленський пояснив, чому війна важлива не лише для його країни, а й для «Заходу» та вільного світу. Його думка полягає в тому, що неспровокована агресія Росії, її заперечення права України на існування як суверенної країни та її геноцидне поводження з простими українцями є більш ніж порушенням мирного, заснованого на правилах, західного порядку. Вона спрямована на знищення цього порядку, який передбачає, що багаті, могутні країни поважають кордони одна одної та взаємодіють виключно через економічні та культурні обміни, а не через військові вторгнення».
Ліберальний The Atlantic:
«Зеленський говорив близько 25 хвилин під час своєї промови на спільному засіданні Конгресу, змішуючи дози гумору з проханнями про майбутню безпеку та стабільність України. Він виголосив промову англійською, що надало їй більше ефекту, ніж якби вона була перекладена з української.
«Ваші гроші – не благодійність», – сказав Зеленський. «Це інвестиція».
Промова була написана блискуче, і український президент виголосив її дуже емоційно. Він доклав зусиль, щоб промовляти і до політичних партій США у залі, і до усієї країни, яка дивилася його вдома. Найважливіше те, що Зеленський, як лідер народу, який воює в Європі, закликав американців пам’ятати про те, хто ми є, що ми відстоюємо і чому наша доля нерозривно пов’язана з вічною боротьбою за свободу та демократію».
Читайте також: Хочеш миру – готуйся до війни
І зрештою мій улюблений колумніст Девід Брукс із The NYT:
«Під час свого першого закордонного візиту від початку війни Зеленський відвідав Америку. Це нагадування, що попри всі розмови про занепад Америки, світ усе ще потребує американського лідерства. Це нагадування, що ліберальний альянс все ще сильний. Це нагадування, що хоча ліберальні демократії помиляються, вони мають здатність вчитися та адаптовуватися.
Зеленський та його співвітчизники-українці нагадали американцям про цінності та вчинки, якими ми звикли захоплюватися в собі — палкий голод свободи, глибоко вкорінена повага до рівності та людської гідності, готовність боротися проти жорстоких авторитарних лідерів, які розчавлять людське обличчя під каблуком своїх брудних чобіт. Це так ніби Україна та Зеленський відродили забуту пісню і рапто усі згадали як її співати.
Зрештою Зеленський нагадав нам, що у той час як авторитарні лідери можуть демонструвати, що можуть концентрувати у своїх руках владу, їм не вистачає дечого життєво важливого: бачення суспільства, яке зберігає людську гідність, яке надихає людей боротися та прив’язує їх один до одного».
Хто міг припустити, що містер Зеленський виявиться — в критичній ситуації — Державним Мужем з великої літери, який здатен надихати не тільки мільйони співвітчизників, але й інтелектуальні, політичні й бізнеселіти наймогутнішої демократії світу. Тільки не кажіть, що у нього просто був хороший спічрайтер.