Хочеш миру – готуйся до війни

Війна
27 Грудня 2022, 13:33

Міжнародна співпраця та нарощування потужностей виготовлення зброї в Україні: яких змін чекати в українському ОПК

Після перемоги у війні проти Росії на Україну чекатиме ще один фронт — відновлення та забезпечення сталого розвитку. Це стосуватиметься й галузі оборони. До початку повномасштабного вторгнення в нас було чимало напрацювань у цій сфері, про ефективність яких нині повідомляють із фронту. Однак що буде далі? Який курс обере Україна й чи вдасться їй повністю відмовитися від радянської моделі озброєння? Що буде з українськими флотом та авіацією? І чому навіть після перемоги нам може стати у пригоді лендліз?

До початку повномасштабної війни український оборонно-промисловий комплекс спирався на радянську модель та здебільшого орієнтувався на російський зразок. Проте після перемоги, на думку експертів, такий підхід треба повністю викорінити. Наприклад, після завершення бойових дій Україна повинна повністю інтегруватися насамперед в європейсько-американський ринок виробництва всіх кластерів озброєння. «Ми справді маємо доволі непоганий, хоча й, на жаль, радянський ОПК. Проте якщо після перемоги залучити потужні інвестиції, то ми легко зможемо будувати достойну та конкурентну техніку,— вважає військовий експерт, полковник Петро Черник.— Починаючи з авіації — у нас є знамените державне підприємство “Антонов”, яке може та має входити у великі міжнародні корпорації, — закінчуючи стрілецьким озброєнням. До того ж Україна має непогані танкобудівну та ракетну школи, а також школи з виробництва протитанкових ракетних комплексів».

Читайте також: Клеменс Седмак: «Мир — це не просто відсутність війни та насильства. Це й справедливість»

Водночас після перемоги для ефективного розвитку ОПК Україна має врахувати ще кілька аспектів, запозичених від наших партнерів. «Насамперед, я вважаю, у нас має бути державне регулювання чи ліцензування в галузі озброєнь. Така формула ефективно працює, наприклад, у Туреччині, Великій Британії та США,— каже ексзаступник начальника штабу командування ВМС ЗС України, капітан 1 рангу запасу Андрій Риженко.— Водночас потрібен баланс приватної та державної власності. Держава має координувати роботу, проводити ліцензування імпорту та експорту озброєння. Щодо приватної власності, то варто створювати невеликі компанії. Вони могли б продукувати дуже яскраві розробки та дивувати на полі бою».

ВІДКРИТІСТЬ — ЗАПОРУКА УСПІХУ

Однозначно, що зосереджуватися лише на власному виробництві озброєння та нехтувати міжнародною співпрацею в цій галузі Україна не може. Закритий ВПК означатиме, що ми орієнтуємося самі на себе. «Це шлях Ірану, Китаю чи Росії (і то вона протягом останніх років була змушена залучати напрацювання європейських та американських партнерів, зокрема їхні запчастини). До того ж закритий ВПК — це дуже дорого»,— пояснює керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.

Крім того, як показує міжнародний досвід, широка кооперація та інтеграція у світову систему з виробництва озброєння позитивно впливає на його якість. Наприклад, чимало вузлів і механізмів для знаменитого американського винищувача четвертого покоління F-16 виробляють у Німеччині. Його аналог, потужний авіаційний комплекс Eurofighter Typhoon, розробили і створюють у чотирьох європейських країнах: Великій Британії, Іспанії, Італії та Німеччині. «Це стосується й відомого американського танка M1 Abrams. Він у своїй комплектації має гармату М256, яку виготовляє німецька фірма Rheinmetall AG, — пояснює Петро Черник.— Американці мають на озброєнні італійські пістолети Beretta M92 FS. Також в Україні всі знають про протиповітряну зенітно-ракетну установку NASAMS — це спільна розробка норвезької оборонної державної корпорації разом з американською приватною фірмою».

Читайте також: Як стати солдатом. Історія емігранта з Сєверодонецька, який повернувся до України і пішов у ЗСУ

Зважаючи на міжнародний досвід, самостійно будувати високоякісну зброю нині просто неможливо. «Тут можна навести приклад Росії: 40% усієї якісної зброї, яку вони змогли створити, комплектувалася з імпортних частин,— підсумовує Петро Черник. — Наприклад, у ракеті “Кинджал” 130 елементів виготовлено за кордоном. Безпілотник “Орлан-10”, який дуже дошкуляє нам спільно з ворожою артилерією, тільки наполовину російський: двигун японський, а телерадіометричне спорядження та оптична апаратура — німецька й американська. У найкращій модифікації танка Т-72Б3 всі тепловізійні приціли — французькі, а в бронеавтомобілі ГАЗ “Тигр” — американський двигун. І наостанок: відомі бойові вертольоти Ка-52 у своїй комплектації мають український двигун виробництва “Мотор Січ”. Додам, що тепер, коли компанія перейшла у власність держави, ми можемо починати розмову про кооперацію з великими країнами про створення спільного ударного гелікоптера. До речі, на початку 1990-х така пропозиція була від ізраїльськофранцузького концерну, однак тоді п’ята колона ворога зробила все можливе, щоб ці проєкти були закриті».

УКРАЇНСЬКЕ ОЗБРОЄННЯ ДЛЯ СВІТУ

До початку повномасштабної війни в Україні було зроблено чимало розробок, котрі тепер довели свою дієвість у бойових умовах. «Я вважаю, що створення окремих зразків зброї самостійно Україною стосуватиметься протитанкових засобів (їх виготовляє київське конструкторське бюро “ЛУЧ”), ракетного озброєння (маю на увазі ракету “Нептун”, якщо буде налагоджено серійне виробництво та постачання комплектуючих), а також боєприпасної галузі. Зокрема, йдеться про виготовлення стрілецьких боєприпасів та боєприпасів до артилерії калібру 155 мм, — каже аналітик Defense Express, військовий експерт Сергій Згурець.— Також залишаться окремі зразки безпілотних комплексів українського виробництва та засоби радіолокації. Згадаю ще про український оперативно-тактичний ракетний комплекс “Грім”. Після перемоги ми зможемо розвивати виробництво, якщо нам вдасться відновити роботу конструкторського бюро “Південне”. Напередодні повномасштабної війни воно ухвалило ракетну програму, яка передбачала створення низки вітчизняних зразків далекобійного озброєння. Сподіваюся, що її можна буде відновити з урахуванням нової кооперації з європейськими та американськими компаніями».

Водночас для України буде важливо перевести своє озброєння до технічних та якісних стандартів НАТО. «Ми вже зробили великий крок уперед у галузі артилерії, оскільки почали міняти всі старі радянські розробки (від самохідних артилерійських установок “Гвоздика” та 2С19 “Мста-С”) на західні зразки 155-го калібру,— каже Петро Черник.— Тому, наприклад, Миколаївський трубний завод може стати базою для розробки українського артилерійського ствола. Перший крок у цьому напрямку зроблений: ми створили колісну самохідну гаубицю зі стволом калібру 155 мм “Богдана”, яка пройшла бойове хрещення, завдаючи удари по острову Зміїний».

Читайте також: Том Купер: «Російській армії – включно з Вагнером – нині бракує артилерії»

Особливо актуальним після перемоги буде виготовлення артилерії. «Боєприпаси — витратний матеріал, на який є попит,— каже Сергій Згурець.— Їх виготовляла компанія “Артем”, згодом до процесу долучився й Укроборонпром, який нещодавно заявив, що збудує боєприпасний завод спільно з країною — членом НАТО (якою саме — поки що не розголошують із міркувань безпеки.— Ред.)». Водночас треба нагадати, що Укроборонпром не раз заявляв про плани створити виробництво боєприпасів. Це навіть було пріоритетом на рівні уряду, проте з 2014 року це стратегічне завдання так і не виконали. Наприклад, масового виробництва патронів та артилерійських боєприпасів, навіть попри дефіцит для артсистем «Гіацинт», не створили.

Експерт також додав, що після перемоги вимоги українських військових до озброєння будуть дуже високими. «Ми не зможемо робити сучасну зброю на промисловій базі минулого сторіччя. Тому нам треба створювати оборонне виробництво з новими технологіями,— каже Сергій Згурець.— Ця вимога є дотичною до взаємодії України зі США за програмою лендлізу, яка могла б нам стати в пригоді».

ЛЕНДЛІЗ ТА ВСТУП ДО НАТО — ПАНАЦЕЯ?

Ще в травні цього року президент США Джо Байден підписав закон про лендліз військової зброї для України. Востаннє аналогічна процедура діяла під час Другої світової війни. Тоді Вашингтон у стислі терміни мав передати військову й цивільну техніку, зброю, устаткування, боєприпаси та інше майно країнам, чия оборона була «життєво важливою» для США. Нині, на думку експертів, лендліз теж може стати важливим фактором у російсько-українському протистоянні. «Як показує досвід, Україна може робити запит не лише на готове озброєння, а й на станки, матеріали, зокрема метали, устаткування та окремі компоненти,— пояснює Сергій Згурець.— Тобто лендліз — це платформа для створення абсолютно нового ОПК завдяки допомозі США. Проте проблема полягає в тому, що наразі я не бачу, щоб хтось з українського боку цим системно займався».

Ще одним фактором для зміцнення оборонно-промислового комплексу України може стати вступ до НАТО. На думку аналітика Defense Express, його можна розглядати як своєрідний страховий поліс. «Вступ до НАТО суттєво зменшив би ризики для європейських та американських компаній, а це спростило б нам створення спільних підприємств і проєктів,— пояснює Сергій Згурець.— Не вступаючи в НАТО, ми не отримаємо доступу до окремих технологічних вимог, які є вкрай важливими для виготовлення певних зразків озброєння».

ФЛОТ ТА АВІАЦІЯ: НОВІ ПЕРСПЕКТИВИ

У 2014 році Росія грубо порушила міжнародні угоди, анексувавши Крим, наростила там свою військову присутність. Тоді Україна втратила значну частину флоту, і військовополітичне керівництво країни зрозуміло, що для оборони морський напрямок є найбільш вразливим. Ці виклики стали причиною розробки «Стратегії Військово-Морських Сил Збройних Сил України-2035». «Серед наших цілей оборони держави — недопущення дій противника та, у майбутньому, контроль за визначеною ділянкою моря. Такого результату ми можемо досягти завдяки проведенню заходів із протиповітряної, протикатерної, протичовнової оборони, мінних і протимінних дій, радіоелектронної боротьби, ракетних та артилерійських ударів, морських десантних, специфічних дій на морі та на річках,— пояснює Андрій Риженко.— Одним із наших пріоритетів має стати розвиток надводних сил. У плані ми передбачили створення москітного флоту, який складатиметься з невеликих катерів». Згідно з планом, його хотіли укомплектувати сімома патрульними катерами типу «Айленд», які могли б виявляли цілі, охороняти порти, виконували протимінні й протидиверсійні завдання. Також у плані були дванадцять американських катерів Mark VI, які мали б прийти цього року, та вісім британських ударних ракетних катерів Р-50, що могли б нести по вісім протикорабельних ракет.

Також на початку листопада цього року президент Володимир Зеленський оголосив про формування спеціального морського флоту, що складатиметься зі 100 морських дронів українського виробництва. До збору коштів долучився весь світ: лише за першу добу акції вдалося зібрати 120 млн грн. Цієї суми вистачило на 12 морських дронів. «Два роки тому в Румунії я зустрічався з американським генералом. Він запитав, як українці ставляться до безпілотних морських апаратів,— розповідає Павло Лакійчук.— Далі військовий пояснив, що Україна не така багата країна, як, наприклад, США, щоб дозволити собі пробні проєкти кораблів. Тому морські дрони — чудовий варіант, який до того ж дуже ефективний та далекоглядний з погляду інновацій. Ними користуватимуться й за 20–30 років».

Читайте також: «Довга рука ВМСУ», або Війна майбутнього на Чорному морі

Важливо, що в довгостроковій перспективі значення моря для економіки України буде зростати. «На узбережжі Чорного та Азовського морів до війни функціонувало тринадцять морських торговельних портів. У нас також є сім великих суднобудівних заводів, дев’ять підприємств корабельного машинобудування, морського приладобудування та електромонтажу, кілька десятків середніх і малих суднобудівних та судноремонтних заводів, п’ятнадцять науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро,— додає Андрій Риженко.— На українському шельфі Чорного та Азовського морів розвідано значні запаси корисних копалин (1583,5 млрд м3 природного газу та 409,8 млн т сирої нафти). Тому можна очікувати, що кількість об’єктів морської господарської діяльності в територіальних водах та в морській економічній зоні України зросте, як і обсяг вантажних перевезень морським транспортом».

Неабиякі перспективи розвитку має й українська авіація. «Насамперед ідеться про транспортну авіацію (вона призначена для висадки повітряних десантів, перевезення військ, їхнього маневру повітрям, доставки озброєння, боєприпасів, ракет, пального, продовольства тощо, евакуації поранених і хворих.— Ред.),— пояснює Павло Лакійчук.— Щодо бомбардувальної та винищувальної авіації, то її виробництво не притаманне українським підприємствам. Тому в цих галузях треба розглядати варіанти закупівлі. Проте все залежатиме від того, які цілі та завдання ми будемо покладати на військово-повітряні сили (ВПС) через кілька років, бо, наприклад, перед повномасштабним вторгненням ВПС представили свою візію до 2035 року. У ній ішлося про закупівлю винищувачів західного зразка типу General Dynamics F-16 Fighting Falcon та Saab JAS 39 Gripen. Але хто знає, чи літатимуть люди на військових літаках через 30 років? Можливо, значно важливіше вкладатись у виробництво ударних повітряних дронів, БПЛА. Так уже роблять на Заході». В Україні є відомі напрацювання в галузі авіації. Наприклад, серед тактичних безпілотників у ЗСУ є українські «Лелека-100» та «Фурія». Останні з 2014 року виробляє підприємство «Атлон Авіа». Вони здатні працювати в радіусі 50 км та перебувати в повітрі до трьох годин. БПЛА «Лелека-100» є значно новішим комплексом, який узяли на озброєння лише 2021 року. Його розробляє та виготовляє українська компанія DeViRo. «Лелека-100» може перебувати близько 2–2,5 год у повітрі та працювати за 30–50 км углиб лінії оборони противника.

ОПК ЯК ЧИННИК СТАБІЛЬНОСТІ

На думку аналітика Defense Express Сергія Згурця, схема фінансування бюджету після перемоги принципово не зміниться. «Мені здається, що ще певний час ми будемо покладатися на закордонну фінансову допомогу як основу стабільності економіки нашої держави,— пояснює експерт.— Після перемоги в нас буде перехідний період, який потребуватиме напрямів забезпечення безпеки. Сюди й має бути введена національна оборонна промисловість як важливий чинник стабільності». Експерти наразі не беруться називати, скільки часу може зайняти вдосконалення нашого ОПК. «Усе через те, що в нас наразі немає жодних програм розвитку, які відповідають сучасному етапу фінансування, ризиків та викликів,— пояснює Сергій Згурець.— Без них важко оцінити, куди рухатиметься наша оборонка. Проте ми маємо пам’ятати, що наодинці оборонну промисловість ми вже не піднімемо». Полковник Петро Черник додає: «Треба, щоб ми, українці, після війни нарешті засвоїли урок та зрозуміли латинське прислів’я: Si vis pacem, para bellum, що в перекладі означає: “Хочеш миру — готуйся до війни”. І такого більше не може бути, що гроші є на все, крім оборони».


Матеріал підготовано в рамках спільного проєкту «Українського тижня» і Школи журналістики та медіакомунікацій Українського Католицького Університету. Електронну версію спецвипуску можна переглянути за посиланням.

Позначки:

читати ще

показати ще
92