Уже тиждень в Китаї тривають протести, які багато хто називає найбільшими за останні 30 років. І дійсно, понад 10 найбільших міст занурились у вуличний безлад, викликаний народним гнівом. Вимоги протестувальників: скасування політики «нульової терпимості» до коронавірусу, яка завдає китайцям та їхній країні колосальної шкоди. Однак справа тут далеко не тільки в питаннях охорони здоров’я, а натомість є ознакою політичних змін, що їх переживає країна. Наочно стало видно, що рішення Сі Цзінпіна балотуватись на третій термін всупереч традиції не обійдеться без наслідків, перші з яких ми бачимо прямо зараз.
Гарячий початок
Протести проти карантинних обмежень спровокувала пожежа. 24 листопада, у місті Урумчі, столиці китайського регіону Сінцзян, спалахнув багатоквартирний будинок. Внаслідок пожежі загинуло 10 людей, ще 9 було поранено. Згодом весь Сінцзян, стали облітати відео, з яких видно, що саме карантинні обмеження завадили пожежникам прибути до місця катастрофи вчасно. Це викликало народний гнів, і люди вийшли на вулиці вимагати зняття карантину, який на той момент тривав уже понад 100 днів. Влада не змогла задовольнити протестувальникам відповідями, заявляючи лише, що карантин буде знято. Це лише розпалило народний гнів, і, що найгірше для китайського уряду, вивело його за межі Урумчі та Сінцзяну.
У наступні дні протести спалахнули по всьому Китаю, в основному у найбільших містах, що традиційно страждали від локдаунів найбільше. За даними CNN, станом на 29 листопада, народні заворушення зафіксовані у понад 10 містах, включаючи Пекін, Шанхай, Гуанчжоу, Ченду та Ухань, кожне з яких має понад 10 млн населення. Спільною рисою мегаполісів є також велика кількість університетів, а студенти складають значну частку протестного руху. Для жителів цих міст трагедія в Урумчі була добре знайомою, а пам’ять дуже свіжою – лише на початку листопада було проведено останню хвилю жорстких локдаунів. Вимогою протестувальників є скасування політики «нульової терпимості» до COVID-19, яку вперто проводить Сі Цзіньпін. Враховуючи, яку кількість шкоди заподіяла китайцям така політика, протести вже перетворились на наймасовіші з часів виступів на площі Тяньаньмень 1989 року.
Китайці вимагають терпимості
Політика «нульової терпимості» або «нульового коронавіруса» передбачає визнання наявності навіть одного зараженого загрозою громадській безпеці. У разі виявлення в певному регіоні, окрузі, місті, захворілих на коронавірус, на карантини потрапляють не тільки вони та люди, з якими ті мали безпосередній контакт, а вся громада. Забороняються в’їзд та виїзд, часто людям не дозволяють навіть покидати власні домівки. Як показує досвід Урумчі, тривати це може дуже довго. Закриті у домівках люди не мають можливості вийти в магазин, вимушені чекати на кур’єрів, у яких збирається замовлень на кілька днів уперед. Для того, щоб не зупиняти промисловість, численні робітники вимушені ночувати на заводах, не маючи змогу повернутись додому аж до кінця локдауну. У травні 2022 року інтернет облетіли відеоролики, де закриті на карантин шанхайці кричать із вікон своїх будинків. Крім усього цього, локдауни завдають значної шкоди і китайській економіці, адже цілі підприємства вимушені ставити виробництво на паузу, якщо місто закривають. Порушується логістика, компанії банкрутіють, а іноземні інвестори бояться за свої вкладення. Так, на початку листопада виявилась паралізованою найбільша у світі фабрика Apple, що знаходиться у місті Чженчжоу. За даними CNN, від 5% до 10% IPhone 14 виробляються саме на ній. Політика «нульової терпимості» призвела до того, що працівники фабрики оголосили страйк, почались заворушення. Фабрика досі не поновила нормальної роботи.
Читайте також: У мережу злили поліцейські дані з китайського Сіньцзяну. Вони фіксують масштаб репресій у регіоні
Таким чином, для китайців проведення політики «нульової терпимості» є загрозою і в особистому, і в професійному житті. Враховуючи також спільність і зрозумілість цієї проблеми для всіх китайців, вона стає постійним джерелом соціальної напруги. Пожежа в Урумчі була далеко не першою катастрофою, спричиненою локдауном. Лише у вересні китайські соціальні мережі вибухнули незадоволенням, коли потрапив в аварію автобус, що віз людей на карантин. Тоді загинуло 27 людей. При цьому більшості китайців було дуже легко уявити себе на місці їх близьких, що породжувало відчуття солідарності між людьми з різних кінців країни. Тобто немає нічого дивного, що в листопаді народне невдоволення вилилось на вулиці, коли сталась чергова трагедія, яка ще й збіглась у часі з накладенням нових карантинних обмежень. Тим більш, що парадоксальним чином питання охорони здоров’я стає найбільш політизованим у країни, де політичне життя було знищено 30 років тому, під час розгону протестів на площі Тяньанмень.
Епідемія політизації
Для більшості китайців очевидно, що головним лобістом політики «нульової терпимості» є особисто Сі Цзіньпін. Достеменно невідомо, що саме спонукає його до закриття міст та регіонів на локдауни, але за цю ідею він тримається досить міцно. Для багатьох громадян КНР події 20 з’їзду партії були цікаві в тому числі тим, що вони очікували на проголошення відходу від політики локдаунів. Однак, цього не сталось. А одразу після періоду політичного транзиту, політбюро з новою силою стало накладати обмеження. І це могло стати певним тригером для невдоволення китайців. Річ у тім, що, переобравшись на третій термін, Сі порушив «джентльменську угоду», що стримувала попередніх генсеків КНР від узурпації влади. Враховуючи, що письмово такого положення прописано не було, з юридичної точки зору нічого не сталось, що не дозволяє виступати проти Сі відкрито. Тим більш, що протягом останніх десятиліть можливості компартії по стеженню за громадянами лише зростали, у тому числі завдяки політиці «нульової терпимості». Однак у Китаї є люди, чиє невдоволення носить цілком політичні кольори, і пов’язане з відчуттям, що «Сі веде країну не туди», а також зі страхом, що генсек остаточно перетвориться на диктатора, зруйнувавши досягнення останніх десятиліть.
У цьому контексті, протести проти локдаунів стають для невдоволених політикою Сі зручним способом висловити свою думку. Піти вулицями Пекіну під гаслами «геть Сі Цзінпіна» – самогубство, а не політична акція. Лозунг «геть локадун», навпаки, критикує лише окремий прояв політики уряду, не є антисистемним. Звісно, у натовпах, що висипали на вулиці китайських міст вистачає і людей, достатньо радикальних для висловлення чітко політичних гасел, але це маргінальна меншість. Більшість хоче, або лише робить вигляд, що хоче, лише скасування ірраціональної ковідної політики. Таким чином ті, хто вливається у протест, почуваються у відносній безпеці та не так сильно бояться опинитись у тюрмах та таборах для перевиховання. Тобто антиковідні гасла перетворились на першу ідею, яка змогла вивести китайців на вулиці у 21 столітті. Водночас, ці гасла можуть мати дуже різну начинку: демократизацію, лібералізацію, відставку Сі, тощо. Але більшість китайців в цьому зізнаються, поки існує небезпека переслідувань.
Це виражається й через символ протестів – білий квадрат, який шириться соціальними мережами та вулицями. Багато хто з протестувальників тримає в руках лист формату А4, що символізує примусове мовчання китайського народу. Здавалося б, там мали б бути вимоги, але основною вимогою є саме право ці вимоги озвучувати.
Вітер змін
Імовірніше за все, протести завершаться так само різко, як і спалахнули. Поліція, яка вже почала збиратись навколо місць проведення мітингів, заарештує найбільш ідеологічно заряджених із тих, кого зможе знайти. Уряд, можливо, дещо пом’якшить політику «нульової терпимості», на що вже є натяки, а більшість протестувальників повернуться додому та продовжать жити як раніше. Тим не менш, нинішні протести ажніяк не минуть для Сі без наслідків. Вони як ніщо добре демонструють розпад консенсусу між владою та народом, недовіру останнього до керуючої ролі партії. Крім того, невдоволені політикою генсека китайці зможуть побачити, як їх багато, оцінити, що вони здатні на спільні дії. Достеменно невідомо, в який бік поведуть Китай зміни, але він явно не залишиться таким, яким був у минулому десятилітті.